Середа, 16 вересня 2015 14:37

"Виробництво молока в найближчі 10 років буде дуже затребуваним бізнесом"

Зерна експортуємо 30 мільйонів тонн, і на кожних 100 тисячах втрачаємо на доданій вартості 25 мільйонів гривень, – каже експерт з аграрних питань Іван Стефанишин

Зараз багато розмов про те, що аграрний сектор стає локомотивом економіки України. Це справді так?

– Із цим можна погодитися, якщо брати лише цифри. За 2014 рік доходи від сільськогосподарської продукції становлять 37,9 відсотка загальних надходжень з експорту. Ніби й добре. Але ці цифри приховують за собою великі проблеми. Наш експорт – це сировина. Тим часом – що більше в ньому доданої вартості, то багатша країна. Бо це робочі місця, податки, технології.

Зерна експортуємо 30 мільйонів тонн, і на кожних 100 тисячах втрачаємо на доданій вартості 25 мільйонів гривень. Бо зерно можна продати уже готовим продуктом за значно вищою ціною. Ми ж із його переробки на зовнішні ринки пропонуємо хіба що борошно. У нас колосальна проблема з крупами в країні. Тому в динаміці росту цін вони й займають четверте місце.

Сільське господарство не може існувати без металургії, машинобудування, хімічної промисловості. А в нас воно відсотків на 70 залежить від імпорту, тобто від долара. Це добрива, засоби захисту рослин, солярка. Також потрібен платоспроможний покупець, для якого галузь існує. Без цього АПК буде локомотивом економіки хіба що на тлі її загального спаду.

Чому за наших сільськогосподарських можливостей багато овочів та фруктів імпортуємо, а ціни на них зависокі?

– Більшість продукції в Україні виробляють селяни-одинаки. Ще є великі компанії. А на фермерів припадає всього 7 відсотків валової продукції. Тож основна вироблена – селянська, і вона не є технологічна. З точки зору якості – неконкурентоспроможна. Не реалізується у супермаркетах.

Великі господарства сіють переважно орієнтовані на експорт олійні культури – сою, ріпак, кукурудзу. З 1990-го уп'ятеро впало виробництво цукрових буряків, жита, вівса, круп'яних культур. До того ж, у нас великі господарства (мають землі понад 3 тис. га. – "Країна") виробляють майже третину зерна. Приміром, компанія UkrLandFarming має в користуванні стільки земель, як уся посівна площа Львівської області – 654 тисячі гектарів. І як їм вказувати, що мають сіяти? Це – бізнес.

  Іван СТЕФАНИШИН, 59 років, експерт з аграрних питань. Народився в селі Честині Кам’янка-­Бузького району на Львівщині. Батько працював на залізниці, мати – домо­господарка. 1977 року закінчив з відзнакою Львівський сільськогосподарський інститут – тепер Національний аграрний університет у Дублянах. Спеціальність – агроном. Працював в агрохімічній лабораторії, потім – в обласному управлінні сільського господарства. 2001-го призначений начальником головного управління сільського господарства та продовольства Львівської облдерж­адміністрації. Далі тричі обіймав посаду заступника губернатора з питань АПК. На державній службі працював 27 років. 2012-го, після звіту перед облрадою, мав інфаркт. Останні роки працює в адміністрації оптового ринку сільськогосподарської продукції ”Шувар” у Львові. Радник директора з питань АПК. Живе з родиною у Львові. Із дружиною Галиною виховали двох синів. 33-річний Андрій працює в компанії мобільного зв’язку. 22-річний Юрій закінчує економічний факультет Львівського національного університету імені Франка
Іван СТЕФАНИШИН, 59 років, експерт з аграрних питань. Народився в селі Честині Кам’янка-­Бузького району на Львівщині. Батько працював на залізниці, мати – домо­господарка. 1977 року закінчив з відзнакою Львівський сільськогосподарський інститут – тепер Національний аграрний університет у Дублянах. Спеціальність – агроном. Працював в агрохімічній лабораторії, потім – в обласному управлінні сільського господарства. 2001-го призначений начальником головного управління сільського господарства та продовольства Львівської облдерж­адміністрації. Далі тричі обіймав посаду заступника губернатора з питань АПК. На державній службі працював 27 років. 2012-го, після звіту перед облрадою, мав інфаркт. Останні роки працює в адміністрації оптового ринку сільськогосподарської продукції ”Шувар” у Львові. Радник директора з питань АПК. Живе з родиною у Львові. Із дружиною Галиною виховали двох синів. 33-річний Андрій працює в компанії мобільного зв’язку. 22-річний Юрій закінчує економічний факультет Львівського національного університету імені Франка

Ситуація з цінами й дефіцитом така тому, що держава не має впливу ні на осібні господарства, ні на великі. Керувати можна фермерами, але їх замало. Бабцю в селі неможливо змусити садити цибулю, якої бракує. Цей сектор не залежить ні від бюджету, ні від уряду, ні від банків. У кризові роки роль особистих селянських господарств зростає, як показує практика. Вони мобільні й незалежні. І саме вони забезпечують продовольчу безпеку країни. Торік виростили 26 мільйонів тонн картоплі. З них 97 відсотків – це урожай населення. Але на ринок узимку виходять господарства, що працюють із супермаркетами. Вони багато вкладають у зберігання, в овочесховища. Й диктують ціни. Тому вони в цей період ростуть із року в рік, хоч продукція в країні є.

Але картопля в супермаркетах часто зчорніла, тож покупці йдуть до бабці.

– Ми звикли вважати, що продукти від селян-одинаків – стовідсотково якісні. Я піддаю це сумніву. Там примітивні технології. Серед 4,8 мільйона одноосібних господарств лише 56 відсотків застосовують сівозміну (чергування культур у часі й на території. – "Країна"), 4 – вапнують, 26 відсотків – використовують сорти, які рекомендовані для певної зони. Щодо тваринництва, то тільки понад чверть здійснюють санітарний контроль за якістю молока. У нас контролюється кінцевий продукт. Абияк виростили, дали на аналіз і виявили перевищення пестицидів. Що робити? Шкода продукту. Спрацьовує корупція, закривають очі й запускають у продаж. Щодо картоплі: є така, що вирощена для технічних потреб, а продається як їстівна, – вона й чорніє. У супермаркетах має бути 20 видів картоплі, а є один.

На Заході безпека продукції формується із самого початку технології її виготовлення. Якщо знаємо, що було застосовано такі-то добрива, такі-то скроплення, то на виході перед продажем у лабораторії перевіримо, чи не перевищили дозування. Якщо не знаємо, чим обробляли, то як перевірити, чи не перевищена доза?

Сьогодні українці купують польські яблука, а не чернівецькі чи хмельницькі. Бо в Європі є контроль продукції. А наші підприємці використовують препарати як вийде. Приміром, є такий показник – афлотоксин. Простими словами – пліснява. У Європі його жорстко контролюють. Якщо перевищує 4 відсотки, це дуже погано. Бо афлотоксин – агресивна сполука, що впливає на печінку й викликає онкозахворювання. І коли ми зробили аналіз продукції вітчизняної компанії, то перевищення афлотоксинів було в 5–10 разів.

Також в Україні проблеми з якісним насінням. Ми не можемо приїхати в село і запропонувати його населенню для сортооновлення чи заміни. А там вирощують сорти невідомого походження, змішані.

Яких реформ потребує сільське господарство?

– В нас людей, які володіють землею – 4,8 мільйона. А причетних до землі – дачників – 14 мільйонів. Отже, 35 відсотків громадян мають відношення до землі й до всього пов'язаного з нею. З такою кількістю людей треба рахуватися. Потрібно створити програми підтримки виробників і переробників сільськогосподарської продукції. Виокремити з того середовища людей, які вже вийшли на досить високий рівень. Як-от кращі овочівники на Закарпатті. Дати їм дешеві кредити, заохочувати будувати лабораторії, розплідники насіння.

Останні роки чуємо про великі збори зерна.

– Рекорди є, але переважно це – пшениця й кукурудза. Щодо жита, яке є складовою соціального хліба, – повний провал в останні п'ять років. По круп'яних культурах – так само. Виробники зосередилися на експортно­орієнтованих культурах – ­кукурудзі, пшениці, соняшнику, ріпаку, сої. Стосовно ціни хліба, то до неї додається вартість засобів захисту збіжжя, що купують за курсом долара. А ще – роздуті штати пекарень.

Рівень роздрібного товарообігу впав на 25 відсотків – через низьку купівельну спроможність людей. І ця цифра зафіксована до того, як населення отримало нові квитанції за комуналку. Буде ще гірше. Ціни падають лише восени в період збору врожаю – на цукор, олію, овочі.

Посередникам платимо багато?

– Якщо хтось поїхав до виробника, забрав і продав його продукцію – це нормально, це бізнес. А друга-третя ланка перепродажу – це спекуляція і має оподатковуватися значно вище. Виробник – менший податок, продавець – більший, спекулянт – ще більший. Тіньовий ринок плодоовочевої продукції в Україні становить 60–80 відсотків, за оцінкою експертів.

Які сільськогосподарські продукти можуть приносити найбільші доходи?

– Капуста, часник, морква. Навіть ріпак. Будь-які. Головне, щоб була висока якість і додана вартість. От на Львівщині бракує манної крупи. А це ж – пшениця. Але немає де її переробити.

Україна може стати потужним експортером олії. Хоча олійними культурами вже почали знищувати ґрунти – виснажувати їх. У деяких областях соняшник займає 27 відсотків у структурі сільськогосподарського виробництва.

Можемо експортувати сою генетично не модифіковану. Така – рідкість у світі. Також кукурудзу, м'ясо – воно у нас високої якості.

Чим сильний наш агропромисловий комплекс сьогодні?

– Кліматичними умовами й землею. Вони дають переваги у будь-якому напрямі сільськогосподарського виробництва. Таким може стати тваринництво. ­Виробництво молока в найближчі 10 років буде дуже затребуваним бізнесом. Але ж у нас не інвестують у довготривалі проекти. А це – індикатор нестабільності економіки.

Зараз ви читаєте новину «"Виробництво молока в найближчі 10 років буде дуже затребуваним бізнесом"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі