"Веселі дурні часи змінилися на похмурі дурні часи"

 

Про те, що зрозумів про Україну під час подорожей Сходом мандрівник і журналіст Євген Іхельзон

Що в Україні європейського, а що – азійського?

– Ми не маємо розрізняти європейські й азійські цінності. Ми відстали від Китаю, Малайзії років на 20. Індія, Туреччина – це потужні демократії. Там є вільні чесні вибори. Мертві душі не голосують, сфальсифікувати вибори нереально. Хоч у Китаї не найкраща демократична система, там склали план розвитку країни на 50 років, і його виконують. Після смерті нинішніх керівників виконуватимуть наступники.

Які відмінності України від інших країн впадають в око?

– Україна відрізняється від абсолютної більшості країн своїми перевернутими цінностями. Ми миримося з тим, що в нас ­мерчандайзер – людина без освіти, яка ­розставляє пляшки в супермаркеті – отримує зарплату вп'ятеро більшу, ніж шкільний учитель. А інженери заробляють вдвічі менше за бел­боя в готелі. У нас люди хоч і освічені, та не можуть застосовувати ­своїх знань. Освіта часто буває непотрібною. Це нікого не обурює, і навіть дискусій у суспіль­стві нема. В Індії є штати, де 70 відсотків населення не вміють читати. Але зарплата вчительки набагато вища, ніж зарплата людини без освіти.

Ці питання треба було вирішувати після отримання незалежності в першу чергу, бо якість нашої освіти стала жахливою. Наші викладачі не гребують дрібними поборами. У китайській культурі це вважають ганьбою. Потрібно дуже сильно зблизитися з учителем, щоб він дозволив привітати його шоколадкою.

У нас дуже велике соціальне розшарування. Україна нагадує Лаос – найбіднішу країну, яку я коли­небудь бачив. Хіба що резиденція їхнього президента разів у 50 менша, ніж у нашого. Там поряд із храмами стоять джипи, а недалеко від них діти катаються по піску на порожніх каністрах.

Українці живуть у системі тотальної корупції. Коли хтось захворів, намагається знайти через знайомих кращого лікаря. Якщо несправедливо засудили, стараються витягнути з тюрми за гроші. Це явище є в багатьох азійських країнах. Утім, такого, щоб групка чиновників розпилювала півбюджета країни, майже нема. У нас держава купує лавки по 50 тисяч гривень, і жодної кримінальної справи не порушили.

До чого така ситуація може призвести?

– Щось кардинально веде наше життя не в той бік. Особисто я дуже боюся, що якась влада може залишитися в Україні на десятки років, законсервувавши її. Що не буде виборів, а лідерів опозиції через страх конкуренції кидатимуть у в'язницю. Вважають, що бідній людині непотрібні громадянські свободи. Я не згодний. Коли люди їх відчують, помацають, то зрозуміють, що це – найнеобхідніше.

Поки що ми – країна потенційних емігрантів. Більшість людей шукають комфорту, вони втомилися боротися. Блискучі уми, які закінчили гарварди, цій країні не потрібні. Будь­який представник опозиції чи влади не хоче, щоб поруч були розумніші. Бо жодна людина, яка повернулася в Україну із Заходу чи Сходу, не зможе зрозуміти, навіщо президенту
150 гектарів резиденції. Її ж обійти важко.

Що змінилося в Україні за майже два роки Януковича?
– Веселі дурні часи змінилися на похмурі дурні часи. Тобто стало гірше. В Україні сформувався "панівний клас". Ці люди просто змінюють один одного при владі. ­Єдина мета, що проглядається в їхніх вчинках – утриматися там.

Хто має змінювати країну?

– Зміни повинні проводити всі, хто хоче. От виліз я зі своїм рухом "Ми – європейці". Хіба я схожий на істеричного політичного діяча? Просто далі мовчати неможливо. Не тому, що при владі Янукович. Просто ми йдемо не туди.

Сподіваюся, що інтелектуали рано чи ­пізно переможуть. Це будуть "безсрібники", а не сибарити, які нині при владі. Думаю, ­невдовзі з'явиться лідер із нормального середо­вища освічених розумних людей, у якого не буде спокуси до багатства й розкоші. Буде щирий, бо щирість – найкраща ­політ­технологія. Матиме величезний колектив однодумців. Бо в світі немає жодної людини, яка б могла одноосібно керувати всім і вміти все. Він може бути маленький на зріст, товстенький і в прищах, але його ­людські ­якості будуть великими. Можливо, це буде група однодумців, які знають різні аспекти життя і будуть об'єднані однією ідеєю.

Лідер має бути готовий весь свій час покладати на служіння людям. Це – не герой, а просто менеджер, який працює стільки годин на добу, скільки може працювати без сну. Бо мене бентежить, що усі наші президенти виїжджають з роботи о шостій вечора. Я займаюся дрібним­дрібним бізнесом, і я постійно заклопотаний. А в них справ взагалі має бути прірва.

Чи бачите таку людину серед наших ­політиків?

– Ні. Класичний приклад – ­Тимошенко. За неї проголосували 43 відсотки виборців, а коли її посадили, на мітинг виходять по 50 людей. Максимум – 500. Люди не готові витягувати свого лідера з тюрми, не готові віддати йому серце, як віддавали Махатмі Ганді, Мартіну Лютеру Кінґу. Таких немає й у Європі. Але ж там лідерів опозиції не саджають у тюрми.

Як цьому лідеру не стати в нашій системі таким, як інші?

– Тоді це не той, про кого я кажу. Наприклад, колись у Юрія Луценка були добрі ­заяви, що міліція не буде виконувати злочинні накази. 2005 року я питав Луценка, чи не збирається він розігнати цей розсадник організованої злочинності? Він, будучи три дні на посту, відповів: "Я знаю, що в міліції величезна кількість відповідальних і справедливих людей". І почав говорити повну нісенітницю. Вважаю, що людина вдумлива знайшла б іншу відповідь. Усі знають, що менти вбили Ґонґадзе. А скільки там працює тих, хто вбивав і катував інших ­людей? Через рік на посаді Луценко поводився, як якийсь генерал міліції, як людина, ­пов'язана з насильством, репресивним апаратом. Думаю, на той момент він був не проти повернення смертної кари.

Чого не вистачає українцям найбільше?

– Українцям притаманні дві погані риси, якими страждаю й я: намагання доводити свою правоту будь­що і невміння працювати колективно. Ми не вміємо обходити конфлікти. Існує внутрішня ворожість людей одне до одного через національність, підходи. Але ж, навіть якщо ми не домовилися щодо одного питання, є 150 інших, в яких ми – однодумці. Це все одно, що розлучатися після 40 років подружнього життя через розкидані шкарпетки.

Постійно питають, чому я пишу російською? Бо відчуваю, що російською я можу висловлювати свої думки краще. Але вдома розмовляю українською. Якщо раптом Азаров заговорить українською, як Бандера, що зміниться? Буде обманювати українською. Нам треба прибрати історичні аспекти з укра­їнської політики і не дискутувати на вічні теми типу прибирати пам'ятники Леніну чи ні. Бо 20 років у нас все працює на гаслах.

Яких першочергових змін потребує країна?

– Треба повністю змінити всі обставини, що призводять до насильства. Життя слід гуманізувати. Міліція, пенітенціарна система – усе має бути змінене. Людина повинна жити в безпеці. Слід покінчити з цим рекетом. Тюремна камера не має означати побиття й тортури.

Слід лібералізувати законодавство для бізнесу. Коли в нас кажуть про "єдине вікно", всі сміються. Знають, що підприємець все одно страждатиме від постійних перевірок, у нього не прийматимуть звіти з надуманих причин. Слід скоротити апарат, що це адмініструє, скасувати більшість ліцензій. ­Залишити хіба що ліцензії на розробку корисних копалин.

Слід cтворити нарешті реальний реєстр виборців, щоб мертві не голосували. Люди мають іти не за політиками, а за програмами політичних партій.

У жодного кандидата в президенти на минулих виборах не було ані слова про екологію. А в нас уже немає вікових лісів, бо 95 відсотків – це лісопосадки. Знищена ­екосистема, немає звірів. Ніде подивитися на тварин у дикій природі. А це впливає на моральних стан людей.

Чи спроможна Україна на ривок, як Грузія, Малайзія?

– Так. Насамперед за рахунок свого унікального географічного розташування. Україна може стати регіональним лідером, передусім політичним. Головна умова – справді демократичний лад і лібералізація економіки. Це буде не "ривок", а поступовий перехід до нормального перебігу подій. ­Головне, щоб у країні можна було жити чесно і при цьому не бути бідним. Дуже проста й суперактуальна формула для України.

На що Україні варто робити ставку, щоб заохотити туристів?

– На жаль, зникає сільське життя, ми втрачаємо самобутність. Скоро не буде місць, де можна спокійно відпочивати. Тому стати країною, привабливою для туристів, нам не світить. Хіба що приїздитимуть дивитися пострадянську екзотику.

Краще робити ставку на інтелектуальний потенціал – покращувати навчальні заклади, найрозумніших дітей вчити за кордоном за рахунок держави. Ці люди змінять країну. Саме вони, а не металургійні чи вугільні магнати.

В Україні є одна річ світового ­масштабу – у нас досі панують старі технології вирощування овочів і фруктів. Їх треба ­берегти разом із базарами. У Європі це називають "біо" або "еко".

Чимало наших людей, які виїхали, успішні за кордоном. За рахунок чого?

– Не успішніші за людей з інших країн.

Як планувати та будувати своє ­майбутнє ­простому українцю – у що вкладати ­гроші, чого вчити дітей, які обирати пріоритети в житті?

– Головне – бути вільним і не робити того, що роблять усі. Досить економістів! Країні потрібні філософи. Діти мають бачити світ. Це дуже корисно для перетворень у власній країні й навколо себе. Мій дід був за кордоном тільки 1945 року, коли звільняв Відень. І це прикро.

Куди ви порадили б поїхати і на що звернути увагу в першу чергу?

– Індія, Китай – на ці країни можна витратити роки.

Що українцю завжди треба брати в подорож?

– Пісні. Через них люди знайомитимуться з культурою, яку в світі фактично не знають.

×