Великдень

"Святкувати християнську Пасху означає для нас сьогодні бути здатними силою Воскреслого вставати і пробудитися до дії, – йдеться у великодньому посланні глави Української греко-католицької церкви Святослава, 46 років. – Бути здатними до особистої пасхальної самопожертви задля добра свого народу, його свободи та кращої долі. Дивлячись на обличчя наших українських воїнів-героїв, які принесли своє життя в жертву за рідний народ, можемо бути впевнені, що Небесний Отець приймає ці жертви в імені свого Сина. Саме у них через воскреслого Христа ми вже маємо перемогу над злом і зцілення душевних і тілесних ран".

Цього року православні та римо-католики святкують Великдень одночасно – 16 квітня. Наступного разу такий збіг буде через вісім років – 20 квітня 2025-го

Пасха у християнстві – свято воскресіння Сина Божого Ісуса Христа. Це сталося на третій день після його розп'яття на горі Голгофа у Єрусалимі. На світанку жінки-мироносиці Марiя Магдалина, Марiя, мати Якова та Соломонія прийшли до гробу з ароматами, щоб намастити тіло Iсуса. Але побачили відвалений камінь i порожній гроб. Тоді-то схвильованим жінкам і з'явився ангел, який сповістив про Воскресіння Господнє.

 

– Пасха – то для нас найбільше свято за цілий рік, тому і називають його Великдень, – каже Ольга Бакота, жителька села Фитьків Надвірнянського району Івано-Франківської області. – Бог воскрес – і вся природа воскресає й відроджується після зими та холоду. На Великдень уся сім'я має зібратися разом за святковим столом, щоби протягом року успіх і достаток не оминали родину. Сьогодні з Польщі, Іспанії, Італії, навіть з Америки до нас їдуть. Чим більше людей зберуться, тим кращим буде рік для всієї родини. А кожен, хто побував на Світле Воскресіння вдома, матиме в усьому фортуну й прибутки.

В Україні Великдень, білоруською – Вялікдзень. У деяких слов'янських народів свято має назву від похідного "велика ніч": польською – Wielkanoc, чеською – Velikonoc, словацькою – Vel'ka' noc, словенською – Velikonocˇni. Власну назву мають серби – Ускрс – та хорвати – Uskrs. Це означає Воскресіння. Південноєвропейські народи називають Pasen – тобто Паска. В Англії це Еaster, у Німеччині – Ostern.

Щороку Великдень припадає на інший день, але обов'язково – на неділю. Дату визначають за місячним календарем.

Великодня Служба Божа триває цілу ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщає "Христос Воскрес!", а всі присутні відповідають "Воістину Воскрес!" Після служби тричі обходять навколо церкви. Тоді починається процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хріну та інших. Господині збирають їх у кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках і починають "розговлятися".

– Стародавні слов'яни відзначали Великдень у першу неділю після весняного рівнодення. Він був присвячений усім богам, – розповідає професор Київського університету культури і мистецтв Галина Лозко, 65 років. – Святкування було всенічною службою, як і всі сонячні свята. Люди чекали появи сонця, щоб відчути чарівність його "гри". Не даремно кажуть, що "на Великдень Сонце грає". Волхви восхваляли світило, в якому бачили Лик Дажбожий. Великдень святкували як весілля Неба і Землі, Дива і Лади.

За три дні або тиждень до цього язичники святкували Навський Великдень. Вважали, що цього вечора душі померлих приходять на трапезу до живих родичів. Тому, сідаючи вечеряти, треба було дмухнути на лаву – аби "не присісти якоїсь душечки".

Рахманський Великдень відзначали на 26-й день після Великодня. В основі є легенда про переселення рахманів – пращурів, кращих від людей – за Синє море. Після приходу християнства рахманами почали називати праведних християн, які живуть на березі ріки й постійно моляться. У цей день не можна працювати, бо "Бог може покарати". Можна починати купатися – оскільки рахмани живуть "на тому світі".

Бабським Великоднем називають поминальні дні на Лівобережжі України. Відначають через тиждень після Великодня, який в українській традиції є поминальним за померлими родичами. На Поділлі й Волині його називають "гробки", "могилки", на Херсонщині – "поминки". По всій Україні поширена церковна назва "Провідна неділя". В ці дні біля поховань проводять "братчани" – спільні обіди. На цвинтарях збирається родина.

"Уся церемонія Бабського Великодня проходила лише на кладовищі, як і Проводи, – описує етнограф Степан Килимник (1889–1963) у книжці "Український рік у народних звичаях в історичному освітленні". – Лише зрідка з панахидами та спільним обідом-трапезою. Жінки збиралися, готували різні страви з тих продуктів, що приносили. Потім відбувалася цілком жіноча трапеза – щедра й достатня з доброю випивкою. По тому жінки розходилися до могилок своїх родичів, оплакували їх, голосили, розмовляли з ними, закликали їх їсти й пити разом та бути добрими, милостивими. Такі речитативні голосіння нагадували обрядодію під час похоронів, але з меншою жалобою".

"На Великдень 1871 року" – перший вірш Івана Франка (1856–1916). Написав його, коли навчався в Дрогобицькій гімназії. Присвятив батькові, який помер великодньої суботи. Текст не зберігся. За чотири роки Франко написав вірша "Великдень". Розповідає про хлопця-сироту, який на свято сидів у шинку, а не з родиною.

Народні прикмети:

Коли на Великдень ясно світить сонце, то через три дні піде дощ.

Якщо на Великдень небо безхмарне і сонце грає – до багатого врожаю та теплого літа.

Якщо на другий день Великодня погожий день – літо буде мокре, якщо хмарна погода – сухе.

підготував: Андрій ЖИГАЙЛО

На Великдень, на соломі

Против сонця, діти

Грались собі крашанками

Та й стали хвалитись

Обновами. Тому к святкам

З лиштвою пошили

Сорочечку. А тій стьожку,

Тій стрічку купили.

Кому шапочку смушеву,

Чобітки шкапові,

Кому свитку. Одна тілько

Сидить без обнови

Сиріточка, рученята

Сховавши в рукава.

– Мені мати куповала.

– Мені батько справив.

– А мені хрещена мати

Лиштву вишивала.

А я в попа обідала, –

Сирітка сказала.

Тарас Шевченко (1814–1861)

×