– Що було б, якби ми не спробували домовитися? Територія автоматично повернулася б Китаю без будь-яких гарантій. Із появою угоди ситуація для Гонконгу безумовно покращилася. Ми зафіксували факт, що Китай не змінюватиме нинішнього життя Гонконгу. Було б набагато гірше, якби наш уряд нічого не зробив, – сказала прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер (1925–2013) під час пресконференції з приводу передання Китаю колонії Гонконг.
Угоду глава британського уряду підписала із прем'єр-міністром Китайської Народної Республіки Чжао Цзияном (1919–2005) у Пекіні 19 грудня 1984-го. У Лондоні пішли на це за умови збереження в Гонконгу демократичних та ринкових порядків до 2047-го.
Британці захопили малозаселений острів Гонконг біля гирла річки Чжудзян під час Першої опіумної війни – 1842-го. У 1850-х Лондон розширив територію колонії на прилеглі острови та півострів Коулун. 1898-го Велика Британія уклала з Китаєм угоду про оренду Гонконгу на 99 років.
На момент переходу під юрисдикцію Китаю Гонконг був міською агломерацією з населенням майже 5 млн та площею більш як 1 тис. кв. км, яка розташовувалася на островах і частині континенту на Півдні Китаю.
Про необхідність вирішення питання Гонконгу Тетчер заговорила одразу після приходу в уряд наприкінці 1970-х. Тоді британці сподівалися домовитися з китайцями про безстрокову оренду колонії. Пекін відхилив цю пропозицію як "непотрібну та недоречну".
1982 року Маргарет Тетчер відвідала Китай і розпочала переговори щодо майбутнього Гонконгу. Лідер Китаю Ден Сяопін (1904–1997) запевнив, що нова конституція Китаю дозволить спеціальні адміністративні зони, де можуть діяти різні правові й економічні системи. У Пекіні оголосили принцип "Одна країна – дві системи". За ним, Гонконг зберігав "капіталістичну" економіку та демократичні свободи, але суверенітет переходив до Пекіна.
В уряді Тетчер прийняли умови китайців. Тоді в Лондоні не хотіли, щоб ситуація з Гонконгом призвела до конфлікту, як то було з Фолклендськими островами. Через них 1982-го Велика Британія вступила у війну з Аргентиною.
1 липня 1997-го британська колонія перейшла під юрисдикцію Пекіна. Влада Гонконгу відповідала за внутрішні справи, освіту, культуру, спорт, соціальну, митну та грошову політику. На відміну від конституції КНР, основний закон Гонконгу гарантував захист основних прав і свобод людини.
Поступово китайська влада почала нехтувати домовленостями з Великою Британією. З 2014-го в Гонконгу почастішали протести, люди вимагали дотримання політичних свобод і виступали проти посилення китайського впливу. 2019 року понад мільйон протестувальників вийшло на вулиці Гонконгу через появу законопроєкту, який дозволяв екстрадицію політичних в'язнів у Китай.
2020-го уряд Китаю провів реформу виборчого законодавства. Вона забезпечила перевагу партіям, лояльним до Пекіна. Тоді в Гонконгу заговорили, що в КНР знищили принцип "Одна країна – дві системи".
"Те, що я залишаю, є доказом моєї дурості. Я надбав і утримував більше, ніж мені було потрібно для життя. Нехай довірені особи інвестують та використовують на свій розсуд основну частину цього майна протягом 10 років після моєї смерті. Потім вони повинні все продати, а гроші віддати жінці з Торонто, яка за цей час народить найбільше дітей. Якщо кілька матерів матимуть однакову кількість офіційно зареєстрованих і живих дітей, кошти розділіть між ними порівну", –
написав у заповіті канадський юрист і бізнесмен Чарльз Венс МІЛЛАР (1853–1926). Він помер неодружений і бездітний. Незадовго до того сказав другові: "Я збираюся зробити секс найпопулярнішим у Канаді видом спорту на наступні 10 років". Далекі родичі оскаржували заповіт, але 22 грудня 1937-го Верховний суд Канади визнав законним вигадані Мілларом змагання матерів, які назвали Великим лелечим дербі. Призовий фонд – 750 тис. канадських доларів, понад $10 млн на теперішні гроші, – розділили між чотирма жінками, які народили по дев'ять дітей
14 озброєних членів перуанського Революційного руху Тупака Амару (MRTA) захопили майже 600 заручників у резиденції японського посла у столиці Перу – Лімі, 17 грудня 1996-го. Тоді там на честь дня народження японського імператора Акіхіто приймали місцеву політичну й бізнесову еліту. Терористи пройшли у вигляді офіціантів із тацями. Вони відпустили жінок, дітей і чоловіків, яких не вважали цінними. Залишили 72 заручників. Хотіли обміняти їх на 462 засуджених членів MRTA. Влада відмовила й почала планувати операцію зі звільнення заручників. Її провели 22 квітня 1997-го. Спецпризначенці ліквідували 14 терористів і втратили двох своїх офіцерів. Загинув член верховного суду, який був серед заручників
20 грудня 1987 року поблизу філіппінського острова Міндоро пором Doña Paz зіткнувся з танкером Vector, який перевозив 1130 т нафтопродуктів. Стався вибух – і судна охопила пожежа. Врятувалися 24 особи. Загинули 4317 пасажирів, 58 членів екіпажу Doña Paz та 11 із Vector. Катастрофа стала найбільшою корабельною аварією мирного часу.
21 грудня 1140-го німецький король Конрад III (1093–1152) після тривалої облоги завоював замок Вайнсберг – нині місто на Південному Заході Німеччини. Його власник Вельф VI (1115–1191) очолював опозицію до короля в Баварії. Конрад ІІІ дозволив вийти з міста всім жінкам та взяти те, що зможуть винести. Усіх чоловіків мали стратити. Та жінки взяли на спини чоловіків і з ними вийшли за браму замку.
22 грудня 1989-го в румунському місті Тирговіште військові заарештували диктатора, 71-річного Ніколае Чаушеску. Він із дружиною Єленою намагалися залишити країну. Перед тим Чаушеску наказав розстріляти учасників демонстрації в місті Тімішоарі, але армія перейшла на бік народу – й почалася революція. Трибунал, який зібрався у військовій частині в Тирговіште, звинуватив диктатора в геноциді, руйнуванні економіки та державних інституцій. Чаушеску з дружиною розстріляли 25 грудня 1989 року.
13 
1
Коментарі