Люблю жити на межі. Відчуваю це на швидкості понад 140 кілометрів на годину. Через найменшу помилку машина може перекинутися. Те саме – коли на концерті рветься струна, але треба дограти, щоб ніхто не помітив.
Непунктуальність – зневага й посягання на час іншої людини. На зустрічі приходжу вчасно. Привчився до цього в Москві. Тоді їздили на гастролі в інші країни. Автобус виїжджав рівно о третій дня, ні на хвилину пізніше. Хто не встигав – доганяв на таксі.
Мене дисциплінувала хвороба. Коли ти діабетик, організм завжди нагадає, що щось не те з'їв чи не прийняв ліки вчасно.
Звукорежисер може вбити артиста за три секунди. Неправильно виставить звук – і люди більше не прийдуть на концерт.
Успішним може бути тільки щось унікальне.
Терплячість – це те, що допомагає тримати удар. Це пауза, під час якої треба прийняти правильне рішення.
Моя образа триває півгодини і чотири сигарети. Потім усе забуваю.
Легкий шлях завжди веде до жахливих наслідків. Блокада Донбасу виникла, бо влада не доклала зусиль, щоб відмовитися від поставок вугілля звідти. Тепер виникла проблема в суспільстві – одні бояться лишитись без світла, інші не хочуть фінансувати терористів.
Добро завжди перемагає зло. Бачив це під час путчу в Росії 1991 року, на помаранчевій революції і Революції гідності.
Щирість – це чесність. У першу чергу, перед собою. Коли людина не видає себе за того, ким не є.
Ворогів варто не віддаляти, а наближати до себе. Якщо відштовхуватимете – чекайте камінь на голову. Варто розібратись, чому ворог так чинить.
Без пляшки горілки в Росії не вирішувались ніякі справи. Непитущого сприймали як хворого або велике падло.
100 доларів, зубна щітка і скрипка – все, з чим переїхав у Канаду. Просто не повернувся із гастролей. Відкрив робочу візу. Працював піаністом. Не подобалося, але радів, що не мию посуд і не копаю.
У Канаді поважають усіх, хто працює. Немає різниці – миєш автомобілі чи викладаєш в університеті.
У Торонто кажуть: "Якщо прихопило серце – лови таксі". За кермом буде лікар-емігрант, що став таксистом.
Освіта дає не так фах чи знання, як розвиває кмітливість, учить вчитися.
Почуваюся 16-річним. Роблю дурниці, шкодую, потім повторюю. Хворію на діабет, однак продовжую їсти солодощі. Доводжу себе до жахливого стану.
Еміграція – це стрибок без парашута.
Страх рухає нас по життю і робить сильнішими.
Смерті не боюся, але страшно померти, доки не подорослішали діти.
Живу на валізах. На гастролі їжджу щомісяця.
Подарунок має бути 100-відсотковою несподіванкою. Коли людина замовляє його наперед – враження не ті, немає сюрпризу. Дружині на День закоханих подарував електродриль, щоб свердлила стіни.
Гроші – це незалежність.
Досить грошей – це коли їх не доводиться рахувати.
Труднощі розвивають людину. Особливо, якщо вона їх намагається подолати й долає.
Фонової музики для мене не існує. Мимовільно вникаю у ноти й гармонію.
Безвихідних ситуацій не буває. Якщо одні двері зачиняються, відкриваються двоє інших. Головне – знайти їх.
Найбільше задоволення – хороша кава зранку. День починається з потрійного еспресо.
Депресія – це бездіяльність.
Ніщо цінне й важливе в житті не дається легко. Всього треба добиватися.
Мене ніхто не дурив на гроші, тільки у справах.
Україна – це поранений звір, який у больовому шоці не знає, куди бігти.
Майдан – це наша солідарність одне з одним. Після побиття студентів вийшов на Михайлівську площу в Києві й помітив, що українці стали ріднішими. Майдан переміг, бо боровся проти зла.
Лікар сказав, що мені лишилося чотири дні. А я дуже хотів жити – відмовився від усього алкоголю. Не вживаю його 17 років.
Із дружиною Соломією було кохання з першого погляду. Вона підійшла після концерту й запитала, чи я навчаю своїх дітей грати на скрипці. Я сказав, що в мене їх немає. І ми пішли їх робити. Закохався одразу.
Коли стаєш батьком, закоханість у жінок змінюється любов'ю до дітей. Діти назавжди стирають відчуття самотності. Ти вже не cам.
Діти мають жити з тваринами. Це дисциплінує, виховує почуття відповідальності й доброту.
Діти повинні мати дитинство. Не правильно, щоб між гуртками й заняттями не було часу на пустощі.
Вірю в забобони. Якщо чорний кіт перейде дорогу, можу три кілометри обходити. Людина з порожнім відром назустріч – гірше не буває.
Постійно наступаю на одні й ті ж граблі. Не вмію не вірити людям.
Артисту не можна сидіти на місці. Інакше зменшиться кількість слухачів. Хто в одному місті ходитиме на одні й ті ж пісні?
Щасливий, що не співаю. Інакше б мав мовний бар'єр і обмежену аудиторію. А інструментальну музику слухають і розуміють у всіх країнах. Скоро їду в Китай.
Якщо хочу, щоб щось було добре зроблено, роблю сам.
текст: Олена ЛИТВИНОВА, Володимир МУКАН, фото: Володимир МУКАН
2 
1
Коментарі