Був у 70 країнах на всіх континентах. Працював консультантом керівників корпорацій, радником глав держав. Проживши три чверті життя поза межами України, завжди і всюди представлявся: "Богдан Гаврилишин, українець".
У 12 років мав дві мрії. Перша – стати вільною людиною. Щоб самому оцінювати, що є добро, а що зло. Друга – відкрити світ. Обидві виглядали абсурдно. Обидві стали можливі.
15-річним закохався в однокласницю Дарку. Вона була маленька, струнка, мала великі голубі очі, гарно заплетене біляве волосся. Ми не встигли закінчити сьомий клас, коли лінія фронту змістилася до Чорткова. Перейшов до гімназії в Дрогобичі. Дарка з родиною теж переїхала. Ми зустрілися. Удвох гуляли полем. Сіли, поговорили, обережно поцілувались. На мій подив, Дарка лягла на траву. Запропонувала найдорожчий прощальний подарунок – себе. Подумалось, що я "шевальє", який має захищати честь коханої навіть у хвилини її слабкості. Після війни казали, що Дарка померла. За 40 років написала її донька. 1989-го відвідали мене. Я побачив стару жінку, вона – старого чоловіка. Першим моїм запитанням було: "Дарко, пам'ятаєш останню зустріч? Я повівся по-дурному?" – "Так, абсолютно". Ми розійшлися з почуттям, що залишились чесними одне з одним, і більше не зустрічались.
Цікавість – ключова риса мого характеру.
Мати дала до школи бутерброди з шинкою. Побачивши очі однокласників, розділив їх, щоб кожному дістався кусочок. Уперше відчув, що отримую більше задоволення, коли віддаю.
Після прибуття до Львова гестапівці стали шукати євреїв. Шикували їх у лінійку і змушували йти вулицею до в'язниці. Під час радянської окупації деякі євреї співпрацювали з НКВC, здавали українських націоналістів. Німці хотіли викликати до них ненависть. Бачив, як чоловік із тротуару підбіг до літнього єврея і почав бити по голові палицею. Німецький офіцер вирвав у нього палицю, переламав через коліно і відкинув. Немає нації чи етнічної групи, в якій усі були б погані. Нема і таких, де всі були б добрі.
коли працював у барі, зрозумів, що алкоголь – індикатор стану людини. Якщо вона по суті добра, після келиха пива стає добрішою, м'якшою, веселішою. Злі стають агресивніші. Сумні відчувають розпач і депресію.
У перший день німецької окупації ми мали трохи кави, цукру й кілька хлібних крихт. Три наступні дні їсти було нічого. Потім до нас прийшла селянка і продала півлітра молока. Я спробував чайну ложку. Смак був райський. Нічого до й після не здавалося таким смачним, хоча бував у найкращих ресторанах світу.
Брат Місько з родиною і батьком переїхали до табору українських біженців у Елльвангені. Сестра Катруся з чоловіком Ярославом теж жили там. Переїхав до них. За кілька місяців там сформувалися деякі з моїх принципів: віра у добро в людях, упевненість у власних можливостях, розуміння потреби постійно вчитись.
Місько казав Ярославу: "Очікую від людей доброго. Але, може, матиму кілька розчарувань у житті". Той відповів: "А я не чекаю нічого. Якщо хтось зробить добре для мене, це буде приємною несподіванкою". За життя Міську ніколи не траплялися неприємні несподіванки, Ярославу – жодних приємних. Більшість людей наділені і добрим, і поганим. Якщо бачиш у людях добро, це стимулює все добре, що є в них.
У Канаді вів на прогулянку групу пластунок. Серед них була моя майбутня дружина, Лені Гайовська. Я був у білих порваних шкарпетках. Лені забажала відремонтувати їх. Раніше бачив, як вона співала в хорі. Мій друг Василь був закоханий у неї. Після репетиції я попросив її бути до нього більш дружньою, бо він хороший хлопець. Різко відказала: "А яке тобі діло?" Я вдруге зупинив на ній довгий погляд. Кохання прийшло пізніше. Ми були дуже різні. Вона виросла у сімейному коконі, а я мав важкий життєвий досвід. Проте у нас склалося цікаве й чудове життя. Маємо трьох дітей, семеро онуків, відсвяткували 60-ту річницю весілля.
Моє ім'я було на першому місці серед 96 випускників курсу. З гордістю написав про це батькові. Отримав відповідь: "Дуже добре, синку, але чув, що деякі люди навчаються далі".
Раз батько сказав: "Бог дав тобі трохи таланту. Твій обов'язок – використати його".
Найкращий спосіб передбачити майбутнє країни на 15 років – розуміння, про що мріють студенти-активісти. Після приїзду з Африки прочитав лекцію, що колонії отримають незалежність через одне покоління. Це сталося за 10 років.
Мій вступ до університету був сенсацією – лісоруб, ще й біженець із СРСР. Колеги-офіціанти вирізали статтю про мене і почепили на двері бару. Клієнти мали прочитати, перш ніж замовити пиво. Зібрав 96 доларів чайових за вечір. Для колег 25 центів було непоганим уловом, а мені давали долар, два. Один чоловік дав п'ять і сказав: "Синку, подивися на моє життя. Я вже його не зміню. А ти можеш зробити щось зі своїм. Зроби це для нас".
Люди – не робоча сила, а перш за все люди. Усвідомлення цієї істини покращує виробництво.
Не прагнув зробити кар'єру. Свою діяльність розглядав як місію.
Працював консультантом у братів Орр. Їхня компанія підписала контракт із Morisson Brass на зміну дизайну запобіжного клапана для ємностей під тиском. Вранці сів у трамвай, схопився за ручку. Промайнула ідея – змінити форму захисного кільця. Це було чудо – при тому самому тиску клапан випустив удвічі більше повітря. Я міг би дорого продати патент. Натомість передав його компанії "за винагороду в сумі 1 долар". За 10 років викладав у Женеві предмет "Креативність" про те, як робляться винаходи.
Ми, українці, не багато речей робимо на "відмінно". Але співаємо і танцюємо – на "відмінно".
Важливо вчитись у життя. Фільтрувати досвід, "перетравлювати" і зберігати позитивне. Будувати можемо, лише опираючись на позитивне. Кожен має сильні й слабкі сторони. Варто опиратись на сильні, а не витрачати енергію на спроби усунути недоліки. З успіхами та часом вони зникнуть або відійдуть на задній план.
Я – не геній, але зробив багато. Змінив долю кількох країн.
Слухати – важливіше, ніж говорити. Можна почути щось нове. Говорити, одначе, важливо, щоб перевірити ідеї, висловити почуття й іноді спонукати людей змінювати себе й робити корисне.
Потрібно мати дві вищі освіти. Люди, які можуть усвідомити межі якоїсь діяльності, подивитися з кількох сторін знання, мудріші і приймають кращі рішення. Криза "дарвінівського" капіталізму – результат звуженого мислення.
Маємо бути відкриті, щоб не судити інших. Ставити себе на їхнє місце, особливо, коли вони з інших цивілізацій. Намагатися зрозуміти, чому вірять у те, в що вірять, і діють так, як діють.
Розвиток особистості триває від знання до розуміння і врешті — до мудрості. Завдяки їй можемо вчитися мистецтва життя. Його ключові елементи – здатність суміщати те, що хочемо, з тим, що можемо: роботу і сім'ю, раціональне й емоційне, особисті досягнення і вплив на життя людей поряд із метою зробити його кращим, повнішим і щасливішим.
Мистецтво життя – це пошук гармонії. Уникання конфліктів – внутрішніх та з іншими.
Із розпадом Союзу у нас був фантастичний шанс створити не лише незалежну державу, а й добру державу. Ним ніхто не скористався. Біда в тому, що небагато з тих, на чию голову впала нова держава, були патріотами.
Кравчука поважаю досі. Він був гарний політик, але нічого не знав про економіку. 1993-го від руки написав йому 10 правил ринкової економіки. Леонід Кучма був добрим президентом під час першого мандату. Коли прийшов Віктор Медведчук, ситуація суттєво погіршилася. Віктор Ющенко був добрим прем'єр-міністром, особливо коли злагоджено працював з Юлією Тимошенко. Фатально було, коли став президентом. Юлія – мудра, інтелігентна, хитра. Проте не ангел, не свята людина.
З усіх людей, чиїм радником працював, лише один чесно зізнався, що не розуміється на економіці. То був Віктор Янукович. Мав дві мети: абсолютна влада і абсолютне багатство.
Вважаю себе успішним. По-перше, я добре пізнав світ. По-друге, маю знання в будь-якій сфері діяльності людини і людства. Відтак — певне розуміння, як співвідносяться речі. Це дозволяє вчасно помічати головне й другорядне.
Щастя можна спровокувати. Перше – буйно мріяти. Не починати з бізнес-планів, стратегій. Це змушує мислити в рамках. Мрійте собі сміливо! Друга передумова — цікавість. Весь час учитися. Третє – мати ясні, чисті принципи поведінки, власну візію і бачення. Бути чесним, говорити лише правду. Якщо не виходить, мовчати. Уміти давати натхнення іншим, запалити й мобілізувати.
Для радянської влади батько став "куркулем" і ворогом народу. Таких виселяли в Сибір. Ми жили у страху. Коли люди передавали про можливу депортацію, батько і я вночі ховалися в різних місцях. Найкращий друг Місько не знав, що я ночував у їхній стайні. Щоб не змерзнути, спав коло корів. Раз опівночі почув несамовиті плачі – прийшли депортувати сусідів. Затуляв рот руками, щоб не кричати.
Україна потребує тотальних змін і трансформацій, а не революцій. Бо ті, хто вміють робити революції, не мають знань і навичок для управління повсякденним життям держави.
старшого Брата Славка, який навчався у Львові, арештували в жовтні 1940-го. Йому було 17. Разом із ним ще 58 молодих людей. Жодних зізнань тортурами не вибили. У березні 1941-го був закритий суд. Дві третини людей засудили на смерть, одну – до 10 років важкої праці. Подробиці справи я дізнався 1993-го. Прочитав, що Мирослава Гаврилишина засуджено до 10 років важкої праці за нібито створення осередків Організації українських націоналістів. Він помер 1944-го. Моя внутрішня напруга тоді була настільки велика, що викликала аритмію серця.
Коли ми тікали від війни, мама не поїхала. Хотіла дочекатися Славка. Тільки-но радянська армія прибула до Бучача – сховалась у землянці за старою хатою. Ризикуючи бути заарештованими, родичі час від часу приносили матері їжу та воду. Вона померла 1956-го від голоду, страху, виснаження, не знаючи нічого про нас.
Про нинішнього президента був гарної думки. Захоплювався, як він розвинув бізнес. Але він не йшов зі мною на контакт. Хоча міг би порадити йому щось таке, що б знадобилося.
У світі є лише чотири держави, де дотримані головні показники якості життя – політична свобода, рівень добробуту, соціальна справедливість i співжиття з природою. Це – Норвегія, Швеція, Швейцарія, Австрія.
Українці могли би багато зробити для світу. Він – хворий, не має духовних цінностей, лишилося тільки матеріальне. Ми – не такі.
Характер людей може змінюватися. І цілого народу – теж. Якими були німці за Гітлера і які тепер? Залишилися позитивні риси – дисципліновані, працьовиті, організовані. Немає суспільної люті, бажання завойовувати інших. Українці не менш придатні до вдосконалення.
Я живу в майбутньому. Я — щаслива людина.
Щоденник укладений за матеріалами інтерв'ю, статей та автобіографії Богдана Гаврилишина
1 
1
Коментарі