Вівторок, 21 серпня 2012 19:04

"У нашому інтернаті діти не бухають. Більше сидять на енергетиках"

  Марія ЗОЛОТАРЬОВА, 16 років. Народилась у Львові. Батьки жили цивільним шлюбом, вживали наркотики. Обох кілька разів ув’язнювали за їх зберігання та поширення. Матір померла чотири роки тому від раку легень. Марію відправили в інтернат для дітей-сиріт у місто Червоноград Львівської області. Разом із нею там живе брат 13-річний Віталій. Співає, малює, пише вірші. Хоче стати дизайнером одягу. Любить, коли її називають Машею
Марія ЗОЛОТАРЬОВА, 16 років. Народилась у Львові. Батьки жили цивільним шлюбом, вживали наркотики. Обох кілька разів ув’язнювали за їх зберігання та поширення. Матір померла чотири роки тому від раку легень. Марію відправили в інтернат для дітей-сиріт у місто Червоноград Львівської області. Разом із нею там живе брат 13-річний Віталій. Співає, малює, пише вірші. Хоче стати дизайнером одягу. Любить, коли її називають Машею

10 років живу в інтернаті. Коли перший раз забирали, плакала, думала, тут б'ють. Маму тоді черговий раз посадили в тюрму, але батьківських прав не позбавили. Вона виходила – забирала до себе. Її саджали – мене в інтернат. Мама померла чотири роки тому. Через два місяці після того, як вийшла із в'язниці. Їй був 41 рік. По документах я – сирота. Біологічний батько – у тюрмі.

Люди, які сидять, завжди пишуть про Бога. Начебто стають на правильну дорогу, а виходять – роблять ті самі помилки.

Мама продавала наркотики і кололася. Спробувала з інтересу, а потім не могла зупинитися. Кілька разів бачила її під кайфом. Ні на що не реагувала, на своїй хвилі. Але нас із братом вона забезпечувала. Працювала агентом із нерухомості.

Мама не кричала на мене, не била. Пам'ятаю, як перший раз насварила, коли я вистрибнула з другого поверху. А тато бив. Вони з мамою сварились, а я їй кажу: "Не слухай того дурачка". Він мене вдарив, а мама – його. Батько боявся її, бо в мами був зріст 2 метри з копійками. Вона займалась фехтуванням і важкою атлетикою.

Батьку дали сім років, а апеляційний суд зменшив до трьох. У жовтні він виходить. Не знаю, чи піду зустрічати. Ми посварилися, не спілкуємося півроку. Хотів, щоб я розбудила хвору бабу, аби та привезла йому телефон. Я відмовилася. Він сказав: "Так навіщо ти взагалі сюди приїхала?"

У нього зараз інша жінка. Така файна, що я чуть в обморок не впала, коли її побачила. Він на неї не заслуговує.

Я пробувала курити, але кинула. Цигарки впливають на голос. Та і для дівчини негарно, коли курить. Наркотиків не пробуватиму. Я бачила, як мучилася мама: температура під 42 градуси, її лихоманить – і вся бліда. 8-річною я дістала їй дозу.

Коли мені було 4, додому прийшла міліція. Я була сама. Міліціонер питав, що мама коле. Сказав, що дасть шоколадку. Я взяла "корвалол" і сказала: "У неї слабке серце, і вона собі капає у воду".

Перед інтернатом я не ходила до школи. Тепер закінчила 10-й. У класі вчуся найкраще, бо маю добру пам'ять. Хочу вступити до столичного вузу. Коли дивишся в диплом, а там написано "київський університет", це ж круто.

Хочу сама себе забезпечувати, а не залежати від чоловіка. Якщо посваримось, він може сказати: "Ти тут за мої гроші їси".

У мене є хлопець у Червонограді. На рік молодший. Кандидат у майстри спорту з карате. Хороший і спокійний. Знає, що я з інтернату, – я ніколи цього не приховую. Але його батько не дозволяє нам зустрічатися. Не розумію, чому дітей з інтернату не сприймають. Ми ж такі самі, просто батьків не маємо.

Мене часто питають: "Що робитимеш після школи? У тебе ж нема батьків". А я думаю, в мене все вийде. Треба вміти правильно розподіляти гроші, не тратити їх на розваги, і вчитися. А ще – уміти розподіляти час, знати що і коли робити.

Хоч би які були батьки, в інтернаті ніхто нічого поганого про них не має говорити. Якщо дитині сказати: "Твій батько – ­алко­голік або наркоман" – вона стає неконтрольованою. Починає тікати, битися, пити, курити. Моя тітка обізвала маму наркоманкою, і я пішла з дому.

У нашому інтернаті діти не бухають. Більше сидять на енергетиках. Я люблю "Блек", бо він на кофеїні і має смак солодкої води.

Якби в мене був вибір, я все одно хотіла би тих самих батьків. Лише, щоб мама не кололась. І коли кажуть "загадай бажання", я загадую, щоб мама була жива. Але знаю, що воно ніколи не здійсниться.

Часто пишу вірші про маму і плачу. Просила в Бога, щоб він тата замість неї забрав. Впала до мами в труну, так не хотіла її відпускати.

Я втікала з інтернату двічі – до баби і тітки.

Це тупо, коли дівчина плаче, що їй не купили якусь футболку. Це не проблема, а фігня якась.

Зараз ви читаєте новину «"У нашому інтернаті діти не бухають. Більше сидять на енергетиках"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі