Життя здається різноманітним, бо нас оточує багато зайвого. Якщо глянути на необхідні базові речі, у кожного воно прогнозоване й чимось подібне.
Запам'ятати щось – це встигнути помітити деталь чи дрібницю.
Життя – для того, щоб рухатися. Тому мене дратують ескалатори. Ніколи на них не зупиняюся. Завжди біжу.
У людях найбільше ціную людей.
Вийшла заміж рано, але вчасно.
Найкраще життя – y стані свободи. Одруження обмежує її. Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої.
Найголовніше – знайти в житті свою людину. Вона зрозуміє і словами, і без. Я такої ще не знайшла.
Ідеальний чоловік – якого любиш з усіма його недоліками.
Кохання – це раз побачити і зрозуміти: моє.
Дня не можу прожити, щоб не занотувати щось. Маю два записники. Один робочий, другий – творчий. Навіть коли записую поезії, ставлю дати, щоб знати – в який день мені щось прийшло чи відкрилося.
Розуміння – це дуже важливо в стосунках. Ми з чоловіком як сходилися гармонійно, так і розлучалися гармонійно.
У когось вдома лежать мої враження від знайомства із сином. Записала їх у книжці Ліона Фейхтвангера "Успіх". Її читала в пологовому, а блокнота напохваті не було. Потім комусь дала почитати, і мені не повернули.
Відповідальність за слова не страшна, бо не кримінальна.
Для мене важливо, щоб люди віталися, допомагали жінкам піднести пакунки, відчиняли двері й пропускали вперед. Вчу сина цього. Зовнішня чемність виховує в кожній людині внутрішнє почуття міри порядності.
Все, що є у мені, – продовження батька. Усе, що звучало в його вустах, тепер звучить y моїх.
Моєму синові – 7. Мені – 31. Між цими цифрами ставлю знак дорівнює. Як я його навчаю, так само він навчає мене.
Відчуття страху відкриває в людині нові можливості.
Не відмовляю життю через дитину. Тимофію було 4 місяці, коли я закинула його в рюкзак і поїхала обирати новорічні подарунки. У 8 місяців сім'єю полетіли на відпочинок до Туреччини. Дитина готова більше до таких подорожей, ніж батьки.
Якщо викладач кожні 5 хвилин не дістає зайця з капелюха, він – поганий викладач.
За те, що дитина заподіє собі шкоду, не боюся. За доньками й синами зазвичай трусяться ті, хто програмує погані ситуації. Я до цього не схильна. Треба довіряти дитині. Мій син користується ножем, хоча більшості його однолітків не дозволяють.
Не хочу їздити автомобілем. Тоді житиму, ніби в навушниках, – ізольовано від життя.
Ніде неможливо так добре відчути атмосферу міста, як у транспорті.
Одні студенти можуть вести за собою. Інші – йти за викладачем. Щоб знайти перших, іноді треба півроку. Такі зазвичай сидять на останній парті.
Коли знаєш свою роботу, як вірш, і можеш назвати всі розділові знаки у ньому, то варто вивчати новий текст. Я вирішила, що настав час нових текстів, і пішла з університету.
Щирість – коли розум із серцем в ладу.
Закон потрібен для рабів. Це батько постійно повторював. Тепер я це кажу своєму сину.
Ніколи ні про що не шкодую. Приймаю від життя усе, що мені дає.
Маю сотні книжок. Полиці з ними від стелі до підлоги – на цілу стіну. Хлопець, y якого замовляла їх, сказав, що я – не сучасна. Мовляв, усі книжки вивозять на дачу, a я збираю y квартирі. Каже, їх варто позбуватися. Послухала його й думаю – треба замовити ще полиць.
Востаннє плакала, коли читала рукопис атовця, який надіслали нам y видавництво. Йшлося про собаку, який жив по обидва боки лінії фронту. Головний герой думає: пес біжить щасливий – отже, його там годують. Значить, і по той бік є люди.
Коли навколо немає цікавих людей, рятують книжки.
Раніше сказала б, що книжка пахне магазином, a зараз – титанічною працею, недоспаними ночами і творчим процесом.
З дитинства здавалося, що можу все. З віком це відчуття не змінилося.
Щасливе життя завжди буде коротке.
Коли не має чого сказати, краще йти. Ліпше залишити запитання: чому вона пішла, ніж – чому вона прийшла.
Коли на парах в університеті почала мимоволі шукати очима годинникову стрілку, зрозуміла – треба щось міняти. Я щаслива там, де не помічаю часу.
Мій дідусь помер за дев'ять днів до того, як y мене народився син. Сприйняла це як переродження рідної душі.
Пробувала різний алкоголь. Але не вживаю. Некомфортно під час сп'яніння.
Гроші – можливість мати можливості.
Добро – те, до чого прагнемо. Зло – те, що робимо, але не прагнемо його.
У людині закінчується людина, коли вона коїть злочин.
Зрада – свідомий обман. Але й її пробачити можна. У житті немає речей, які не можливо простити.
У Євангелії є рядки: "Хто хоче стати для вас головним, хай перше стане слугою для вас". Книгу книг Петро Олексійович читає неуважно.
Наша влада живе в навушниках. Слухає свій шансон і не роззирається навколо.
Коли мені не сподобалась вистава, маю претензії не до режисера, сценариста чи акторів, а до себе – бо не зрозуміла задуму.
Рідко обманюю. Частіше недоговорюю.
До музики я глуха. Зате у текстах чую цілі симфонії.
Щастя – перетворити хобі на роботу. Я так і зробила. З книжками проводжу часу більше, ніж із будь-ким.
До мене смерть ще не стукала, тому не боюсь її.
У моїй сумці завжди лежить книжка.
7 
35413
Коментарі