"Только сотрудничество с Россией обеспечит фундамент независимости Украины"

Віктор Медведчук просуває інтереси Кремля

"Нынешняя Украина должна быть ликвидирована как страна, государство и экономика. Это должно быть сделано аккуратно, в духе современности. Все стороны должны быть поставлены перед фактом исторического конца Украины. Механизмом такого "сноса" может стать ликвидация финансовой, экономической, государственной и культурной базы украинского проекта путем превращения его в невыгодный, крайне обременительный и опасный для его участников, прежде всего для верхушки в лице антисистемы. Украинская этничность, склонная к преобразованию в нацию за счет русских, должна быть демобилизована, обезврежена, загнана на свою древнюю территорию, лишена своего жала в виде военизированного государственного фашизма. Раздел Украины и очистка по частям – единственный разумный волевой выбор. Русские регионы юго-востока и часть левобережного центра должны образовать федерацию республик в союзе с Россией под на­званием "Новороссия-­Малороссия", которая объявит себя правопреемницей УССР и Украины. Без юго-востока центр и запад Украины утратят возможность к под­держанию экономики и государства, потеряют инициативность, погрузятся в депрессию. Но Россия должна продолжить борьбу за центр и запад путем создания и поддержки различных партий и сил, отождествляющих себя с русским миром и его ценностями".

Це – уривок із минулорічної доповіді експерта Ізборського клубу Сергія Баранова. Ізборський клуб – просякнута імперською ідеєю ультраконсервативна група прихильників президента РФ Володимира Путіна. Його членами є політики, інтелектуали, громадські діячі – Сергій Глазьєв, Володимир Бортко, Іван Охлобистін, Захар Прілєпін, Олександр Дугін, Олександр Проханов, Жорес Алферов, Михайло Лєонтьєв, Карен Шахназаров, єпископ Тихон, президент Молдови Ігор Додон та інші.

 

Діяльність й ідеали Ізборського клубу розкритикував російський публіцист та історик Петро Мультатулі: "Ідеологію "ізборців" можна назвати по імені їхнього голови Проханова – прохановщиною. Це явище надзвичайно небезпечне своїм угодовством, спробою поєднати непоєднуване, біле з чорним, Бога з дияволом. Прохановщина значно небезпечніша за комуністичну та ліворадикальну ідеологію. Вона хоче з'єднати воєдино катів і жертв, руйнівників і творців, революціонерів та охоронців. Спроба з'єднати воєдино добро і зло – найбільш небезпечна основа прохановщини".

Ізборський клуб має значні фінансові ресурси і зв'язки в Кремлі, в його засіданнях брали участь міністр культури Володимир Мединський, чимало губернаторів і керівників національних республік – Якутії, Дагестану, Чечні. 2015 року клуб отримав президентський грант для некомерційних організацій – 10 млн руб. (майже $160 тис. – Країна).

Таких структур у сучасній Московії не бракує. Зоологічно ворожі до України теоретизування притаманні не лише представникам "консервативної частини російської еліти". Войовничу українофобію сповідує значна частина суспільства. Тому дивує й насторожує колабораційна залюбленість у Росію-агресора представників вітчизняного істеблішменту. Та ще й в умовах війни з північно-східною сусідкою.

"Сейчас, после разрыва отношений с Россией и подписания – как я часто говорю, и это соответствует действительности – кабального договора о создании Зоны свободной торговли с Евросоюзом, видим падение экономики Украины. Только восстановив торгово-экономическое сотрудничество с РФ, сможем поднять экономику, а значит – обеспечить реальный фундамент собственной независимости. А потому принятие "закона о деоккупации", в котором Россия названа агрессором и в котором содержится фантастический по своей бредовости, абсолютно нереализуемый набор мечтаний "партии войны" о насильственном возвращении территорий, создает серьезные, практически непреодолимые барьеры на пути решения конфликта дипломатическим путем".

Це – уривок з інтерв'ю Віктора Медведчука російській "Новой газете" від 13 лютого. Таке враження, що читаємо, приміром, сентенції зі статті московського публіциста Захара Виноградова "Парламент Украины объявил России войну", оприлюдненої в інтернеті 18 січня: "Фактически, проголосовав за закон "Об особенностях государственной политики по обеспечению государственного суверенитета Украины над временно оккупированными территориями в Донецкой и Луганской областях", Верховная Рада, обозначившая в этом законе РФ "агрессором" и "оккупантом", объявляет войну России, ставит крест на реализации Минских соглашений и ведет к фактическому разрыву отношений с РФ".

Адріян Копистянський – історик і географ, лемківський москвофіл – у своїй програмній праці "Возможно ли отделение Украины от России?", що побачила світ 1917 року в Ростові-на-Дону, констатував: "Все великороссы прекрасно знают, что Малороссия или Украина от Карпат до Кавказа с плодородным черноземом, с богатым Донецким бассейном, с плотным населением и выходом в Черное море великолепно может существовать как самостоятельное государство без Великороссии. А последняя со своим 80-миллионным населением, загнанная в Сибирь и тундры, отрезанная от Черного моря и прижатая к берегам Ледовитого океана, не может обойтись без Малороссии".

Відтоді минуло сто років. Яким чином у тристоронню групу в Мінську потрапила людина, яка сповідує проросійські погляди, дотримується принципів малоукраїнства?

 

"Теперішнє малоукраїнство – далеко небезпечніше українській державності, ніж малоросійство, – стверджує Павло Штепа (український історик і публіцист, громадський діяч в еміграції; уродженець Кубані, брав участь у визвольній війні 1917–1920 років, помер у Канаді 2 березня 1980 року. – Країна) – Небезпечніше, бо схований – та ще в українській личині – ворог завжди небезпечніший за відкритого. Малорос був відкритим "общеросом", відкрито йшов під двоголовим орлом. А малоукраїнець, зафарбований на жовто-блакитно, йде під тризубом із тактичних причин".

Віктор Медведчук просуває інтереси Кремля. І не переймається цинізмом й аморальністю свого кума та його поплічників. Хоча вже навіть старшина ВДВ РФ Асхаб Алібеков у відеозверненні, викладеному на YouTube, звинувачує Володимира Путіна в масовій загибелі російсь­ких вояків на Донбасі: "Ты хочешь, чтобы вся Россия уничтожилась? Твоя статистика врет! Все кладбища переполнены молодыми парнями!"

28 лютого на прес-конференції Петро Порошенко заявив, що кум Путіна є найефективнішою кандидатурою у переговорах із Кремлем щодо полонених: "Є так звана гуманітарна група, яка зай­мається питанням звільнення заручників. Це не Мінська група, вона є частиною тристоронньої контактної групи. Колишній голова Служби безпеки України призначив туди Віктора Медведчука. Я про це знав. Маю визнати, що найбільш ефективним виявився Медведчук. Чому? Бо рішення про звільнення приймає безпосередньо Путін".

Але, за такою логікою, Порошенку ліпше б самому, без посередників, звертатися до російського президента у справі звільнення заручників-полонених.

З другого боку, Валентин Наливайченко (колишній голова Служби безпеки України. – Країна) стверджує, що не він, а президент призначив Медведчука: "Ініціатива залучити Віктора Медведчука до процесу звільнення полонених належала не мені, а Порошенку. Саме він дав вказівку щодо його призначення. Це відбулося в кабінеті президента в присутності міністра закордонних справ Клімкіна".

Про це саме в авторській програмі Олесі Бацман на каналі NewsOne повідомив колишній прем'єр і екс-голова СБУ Євген Марчук. На запитання: "Чи може кум Путіна обстоювати інтереси України?" Євген Кирилович відповів: "Чому Петро Олексійович вибрав Медведчука? Думаю, тому, що в того є прямий вихід на Путіна".

"Канцлер Німеччини Анґела Меркель запропонувала офіційно зробити лідера "Українського вибору" Віктора Медведчука посередником для забезпечення діяльності Тристоронньої контактної групи, до якої вже входять Кучма, Зурабов і Тальявіні, – повідомляла 25 червня 2014 року "Українська правда". – Про це вона сказала під час чотиристоронньої телефонної розмови за участі президента України Петра Порошенка, президента Франції Франсуа Олланда і російського президента Володимира Путіна. Порошенко та інші учасники розмови погодилися з пропозицією Меркель".

Чи могла канцлер знехтувати правилами дипломатичного протоколу, взявшись "сватати" у перемовники лідера одіозного "Українського вибору", а насправді промоутера "русского мира" в Україні, який не має жодного стосунку до Німеччини? Навіщо Україні ще один посередник (тим паче проросійськи налаштований), якщо в переговорний процес уже заангажований колишній президент Леонід Кучма?

Найімовірніше, Медведчука до Мінська відрядив таки Порошенко – на прохання-вимогу Путіна. А потім просто перевели стрілки на Меркель.

Пригадався Вінні-Пух: "От я й подумав, що, коли шукатимемо цю Яму, ми її обов'язково не знайдемо. І тоді ми, напевне, знайдемо те, чого начебто не шукаємо, а воно буде саме те, що насправді шукаємо"

×