"Сучасних дітей не можна вчити старими методами"

Успішність нині залежить не так від багажу знань, як від уміння шукати їх і застосовувати, – каже ексміністр освіти Й НАУКИ Лілія Гриневич

Освітня реформа, метою якої є створення Нової української школи, триває шостий рік. У чому її суть і чи можна вже підбити певні підсумки?

– Особливість освітніх реформ полягає в їхній тривалості. Традиційно у школі ми передавали знання, а діти мали їх відтворити. Але нині знання так примножуються, а технології змінюються, що цього вже недостатньо. Реформа передбачає перехід від на­вчання, базованого на знаннях, до навчання, базованого на компетентностях. Тобто це вміння застосовувати знання в різних життєвих ситуаціях, а також ставлення на основі цінностей. Уявіть, що вчитель математики пояснює дітям відсотки. Раніше він розповідав про це на прикладі торта, який ріжуть на шматки, і далі діти вирішували приклади з підручника, де бракувало життєво орієнтувальних. У Новій українській школі вчитель дає інші завдання: "Ви можете взяти в банку кредит, але маєте заплатити відсотки. Або можете покласти гроші на депозит" – і діти розв'язують практикоорієнтувальні задачі. Далі переходить до ставлення на основі цінностей – наприклад, запитує учнів, як витрачається їхній родинний бюджет. Діти зазвичай не знають, але починають замислюватися, що щось іде на їжу, щось – на компослуги, частину заощаджують, а ще частину можна пожертвувати, задонатити. Тобто вчитель працює не лише зі знаннями, а й з умінням їх застосовувати і ставленням до цих знань і вмінь.

 

Ще однією складовою реформи є соціально-емоційні навич­ки, що сприяють життєвій стійкості дитини: вміння регулювати емоції, розуміти інших, співпрацювати, критично мислити, не пасувати перед проблемами. Раніше ми вважали, що все це мають виховувати в родині. Але не кожна родина здатна це робити. Дослідження свідчать, що успішність у самореалізації нині залежить не так від багажу знань, як від уміння шукати й застосовувати ці знання. Компетентнісний підхід і соціально-емоційні навички – це два крила реформи "Нова українська школа".

Тобто в Новій українській школі буде ставка на соціалізацію та виховний процес?

– Не тільки. Традиційно вважали, що виховний процес розпочинається після уроків. Насправді кожен урок може сприяти формуванню ціннісної системи. У всьому світі розуміють, що сучасній людині для збереження планети необхідний моральний компас. Є речі, які можна замінити штучним інтелектом. Але є людські якості та навички, які замінити не можна. І від них залежить, куди піде людство, як розвиватимуться держави, яке в них буде ставлення до громадян.

Реформа стартувала 2017 року, а повномасштабне вторгнення підтвердило, що наше бачення реформи було правильне. Основні риси, які ми хочемо розвивати в учня, – це багатогранність особистості, здатність до критичного мислення і творчого розвитку, патріотизм, усвідомлення української ідентичності й інноваційність. Остання на тлі війни й відбудови України важлива. Для інноваційності необхідно посилити природничу й математичну освіту у школах. Для утвердження національної ідентичності треба переглянути зміст гуманітарних предметів – історії, літератури, мов, мистецтва. Усе це потребує великої роботи.

Щодо підсумків – на жаль, реформа наклалася на пандемію та повномасштабну війну. Ми успішно розпочали її в початковій школі – вперше в нас були цільові субвенції на переобладнання шкільних приміщень. Можете зайти в будь-яку початкову школу в місті чи селі, якщо тільки там не потоптався москаль, і побачите інакші парти, за якими вчитель може працювати з дітьми наодинці й у групах, нові навчальні матеріали. Усі вчителі пройшли дистанційний курс зі змішаного підвищення кваліфікації. У них були очні тренінги про те, як формувати компетентності в роботі з дітьми.

В Україні є понад 150 пілотних шкіл, що йдуть на рік уперед, апробовуючи освіту, в яку зайде решта дітей. В учнів цих шкіл значно кращий розвиток соціально-­емоційних навичок і застосування знань. Коли ці діти перейшли у третій клас, розпочалася пандемія – і їх перевели на дистанційне навчання. Для старшокласників це нормально, якщо застосовувати правильні технології, але в початковій школі воно дає погані результати. Коли діти мали перейти до п'ятого класу, ­почалося повномасштабне вторгнення, всі субвенції на впровадження реформи скасували. Реформа в базовій школі – п'ятий-­шостий класи – поки що більше імітується, ніж упроваджується. Вчителі не пройшли централізованого підвищення кваліфікації. Недавно "Смарт Освіта" (громадська організація, створена 2016 року для вдосконалення шкільної освіти в Україні. – ­Країна) провела опитування вчителів п'ятих-шостих класів, які працювали за стандартами НУШ. 40 відсотків із них не знають, яка різниця між навчальним процесом у НУШ і звичайній. Тобто вони ще не пройшли належного підвищення кваліфікації та не мають потрібного рівня професійного розвитку. Міністр освіти Оксен Лісовий дбає про те, щоб змінити ситуацію, принаймні повернути субвенції цьогоріч на переобладнання кабінетів і підвищення кваліфікації вчителів. Незважаючи на війну, реформу обов'язково треба впроваджувати. Бо є тривожні дані про рівень якості освіти в нашій країні.

На якій стадії НУШ перебуває тепер?

– Нині діти, які навчаються в НУШ, перейшли до сьомого класу. Є багато проблем із підручниками, в яких мають бути завдання щодо практичного застосування знань. Видавці не встигають за реформою, проте нові підручники отримують державне фінансування. Реформа потребує трансформації мислення всіх, хто працює в освіті. Суспільство також має розуміти, чого очікувати від цієї реформи. Було приємно, коли батьки учнів перших-других класів казали, що їхні діти хочуть іти до школи. Мотивація має величезне значення. Наше покоління можна було примусити вчитися, а цим дітям треба пояснювати, для чого вони мають вчитися.

Але методи початкової школи не підходять для базової. Учителі-предметники мають розібратися з активними методиками, як-от дослідницьке і проєктне навчання. На нинішній стадії реформи є багато викликів, на які накладаються наслідки війни. Найбільший із них – втрати й розриви в навчанні, що утворилися в дітей за два роки.

Одна з цілей реформи – виокремлення старшої школи та перехід на 12-річне навчання. З 2025-го має розпочатися тестування цієї системи. У чому її перевага?

– У Європі є три країни, що мають дворічну старшу школу, – Україна, Білорусь і Росія.

Василь Кремень (міністр освіти і науки у 1999–2005 роках. – Країна) свого часу хотів перейти на 12-річну середню освіту, але Дмитро Табачник згорнув цю реформу. Суспільство було не готове. Суть трирічної старшої школи – діти повинні мати більше часу для поглибленого вивчення предметів, потрібних для подальшої освіти. 18 років – це вік біологічної та психологічної зрілості. 17-річні ще не готові робити вибір – за них це часто роблять батьки. В 11-му класі учні закидають усі предмети й готуються до ЗНО, бо в них бракує часу. Якщо ми хочемо не просто напхати їх знаннями, а дати вміння їх застосовувати, на це потрібен час.

У всьому світі старша профільна школа є три- або чотирирічною. Ми обрали трирічну. Це означає, що десятикласники ще мають рік, щоб визначитися з профілем навчання. Вони зможуть обрати 25 відсот­ків предметів, в 11-му класі – 50 відсотків предметів, а в 12-му – вже 70 відсотків. Реалізувати це непросто. По-перше, потрібні високоосвічені вчителі. По-друге, ліцеї, де навчаються люди 16–18 років, у всіх країнах відокремлені. Це буде найскладніший етап реформи, але й найбільш знаковий. У дев'ятому класі буде тестування, щоб учні визначилися, за яким напрямом підуть – академічним чи професійним. Також у школі запровадять посаду кар'єрного освітнього радника, який допомагатиме дітям визначити їхні найсильніші сторони. 85 відсотків учнів прагнуть вступити до вузів, хоча багато хто з них міг би краще себе реалізувати, вступивши в коледж і здобувши професію. Чомусь вважається, що якщо хтось пішов у профтехосвіту, то не матиме шансу вступити в університет. Треба зняти цю "скляну стелю". У Фінляндії людина, яка отримала робітничу спеціальність слюсаря і має три роки стажу, якщо хоче вивчитися на інженера, то отримує пільгові умови вступу до вузу. Треба, щоб діти не боялися обирати професійну освіту.

 

Реформа передбачає зменшення навантаження на учнів старших класів. Які дисципліни вилучать, а які стануть пріоритетними?

– Маємо радянську традицію дроблення цілих галузей на предмети. У більшості освітніх систем природничі науки вивчають як один курс, а ми вчимо фізику, хімію, біологію і географію. У світі є математика загальна й поглиблена. Ми ж намагаємося всім дати складну математику, а потім кажемо: "Ця дитина математична, а ця – ні". Не слід витискати дітей із математики – для розвитку їхнього мозку вона неймовірно важлива. Просто якщо дитина більше гуманітарна, то вправи мають бути спрямовані на застосування математики в житті. В 10-му класі можна буде обрати звичайний або поглиблений рівень математики. Обов'язковими предметами залишаться українська мова й література, іноземна мова, історія. У більшості країн національну історію вивчають у контексті всесвітньої. У нас вважають, що з таким підходом ми загубимо історію України. Але так працюють провідні системи світу – будь-які події розглядають через призму впливу на національну історію. Переосмислити ці підходи викладання – це теж серйозна зміна.

В 11-му і 12-му класах кількість обов'язкових предметів скоротиться. Нам світить майбутнє мілітарної країни, наші природні ресурси постраждали від війни. Тому треба природничо-математичну освіту в базовій школі зробити такою, щоб старшокласники бажали її обирати. Якщо учень хоче отримати цю освіту, то в 12-му класі він обирає потрібні йому предмети – поглиблені фізику й математику. У профільній школі учень тричі робитиме вибір: обиратиме загальний профіль – природничий, технологічний, гуманітарний; обиратиме предмети за рівнями – які він вивчатиме поглиблено, а які базово; а також обиратиме предмети, що не належать до його профілю.

Яке місце посяде військова підготовка в Новій українській школі?

– Є предмет "Захист України", нині відбувається перегляд його змісту. Патріотичне виховання плюс цей предмет мають формувати і розвивати конкретні навички. Як-от уміння захищати національні цінності, а також надання першої медичної допомоги, уникнення небезпек, оволодіння найпростішою зброєю і дронами. Цей предмет стане спільним для хлопців і дівчат. Нам будуть потрібні вчителі, можна прогнозувати, що ними стануть ветерани. Вони потребуватимуть педагогічної освіти. Тут слід наголосити, що вся реформа може реалізуватися тільки тоді, коли відбудуться зміни в педагогічній освіті, коли новим педагогам даватимуть відповідні навички компетентності, щоб вони знали, як працювати з дітьми. На жаль, підготовка педагогів у нас поки що лишається позаду всіх змін.

З якими найбільшими проблемами стикаються освітяни на шляху реформування української школи?

– Найперше – це переосмислення звичних підходів. Ми готували тренерів, що мали навчати вчителів. Ними були досвідчені, знамениті педагоги. Спочатку вони були налаштовані скептично – що нового їм можуть сказати? Але ми розширили обсяг навчальних результатів, і треба було зрозуміти, як до цього прийти. Після тренінгів ці вчителі казали, що відкрили для себе нові знання щодо методик роботи з дітьми. Коли ж почалося ширше підвищення кваліфікації, виявилося, що значна частина наших учителів не знала базових речей. Наприклад, коли дитині молодшого шкільного віку щось не вдається і ти хочеш, щоб вона тобі це пояснила, твої очі мають бути на рівні її очей. Якщо стоїш над нею, з її боку не буде щирого спілкування. Для багатьох учителів це стало відкриттям. Або методика "ранкового кола" – перед навчанням учитель обговорює з дітьми, який у них настрій, що відбулося в житті. Це виховує в дитині суб'єктність – вона почувається особистістю, думкою якої цікавляться. Тому потрібні зміни в головах освітян.

Ще один важливий виклик – війна. 2018 року ми мали низькі результати в міжнародному порівняльному дослідженні PISA. Там тестуються 15-річні підлітки на предмет математичної, читацької та природничо-наукової грамотності – тобто як знання можна застосувати в життєвих ситуаціях. Під час повномасштабної війни ситуація змінилася в гірший бік. У дітей різко впав рівень читацької грамотності. Освітні втрати мають тенденцію накопичуватися. Тому нам потрібна стратегія подолання цих втрат. Якщо не приділятимемо цьому уваги, то можемо отримати недовчене покоління. Неякісна освіта призводить до маргіналізації цілих груп дітей, що потім можуть не продовжувати навчання і професійну реалізацію, а стати на манівці залежностей чи злочину. Це серйозна суспільна проблема. Уже є інноваційні рішення щодо подолання навчальних втрат, презентовано платформу репетиторства "ПОВІР", де є вчителі, які надають консультації дітям. Вона поки що працює в тестовому режимі й не може охопити всю країну. В нас має бути свій план подолання освітніх втрат. Це також великий виклик для реформи, що відбувається у воєнний час.

Коли, на вашу думку, можна очікувати на завершення реформи української школи?

– Календар реформи зафіксовано законом 2017 року. Перші учні НУШ підуть у 12-й клас у 2029–2030 роках. 2029-го, коли вперше з'явиться 12-й клас, нам будуть потрібні більші інвестиції. Проблема в тому, наскільки якісно буде впроваджено реформу, чи не пустять її на самоплив. Бо тоді все зведеться до імітації. Учителі не знатимуть, як працювати, і робитимуть усе, як раніше. От на це війна може вплинути. Я впевнена, що Україна вистоїть, але в якому стані ми вийдемо з війни – невідомо. Її тривалість вплине на всі сфери життя. Тому важливо, щоб вона якнайшвидше завершилася нашою перемогою. Але війна стала позиційною, тому треба мати великий запас стійкості, зокрема в освіті. Треба працювати з донорами, міжнародною спільнотою, щоб залучати кошти на освіту. Зарплати вчителів сьогодні фінансує Світовий банк.

Наша сила в тому, що, перебуваючи у кризових умовах, ми можемо рухатися не поступально, а робити стрибки. У всіх прогресивних країнах був період, коли вони розвивали в людей навички ІТ. Ця ІТ-освіта ставала частиною обов'язкової навчальної програми. Тепер основна ідея в їхній освіті – розвивати ті, так звані людські, навички, що їх не може замінити штучний інтелект. Нам же треба робити й те, й те одночасно. Реформа школи має враховувати як світовий контекст, так і наші проблеми. У Великодимерській громаді на Київщині московити спалили школу на 700 дітей у селі Богданівка. З допомогою донорів початкову школу перенесли у вцілілий будинок культури, де відкрили цифровий освітній центр із фінським програмним забезпеченням для навчання математики. Навчаючись, дитина проходить, як у грі, різні рівні. Учні працюють на планшетах, учитель бачить на своєму планшеті, хто на якому рівні, може підійти й допомогти. В учнів азарт, бо вони змагаються між собою. Завдяки цьому діти, які раніше не виявляли інтересу до математики, полюбили її – отже, подолали навчальні втрати й пі­шли вперед. Сучасних дітей не можна вчити старими методами, тому ми створюватимемо свої продукти. На жаль, у країні все ще третина дітей навчається дистанційно чи змішано. Є четверокласники, які ніколи не сиділи за партою у класі. Це позбавляє нормальної соціалізації. Щоб подолати ці втрати, треба застосовувати найсучасніші методи.

Яке ваше бачення ідеальної української школи майбутнього?

– Нова українська школа має моральну мету на двох рівнях: мікрорівень – освіта має допомогти кожній людині успішно реалізуватися, макрорівень – освіта має працювати на процвітання суспільства через освічених громадян. НУШ повинна дати можливості розвитку кожному учневі, щоб він реалізував власний потенціал. На макрорівні школа має працювати для згуртування української нації. Бо поки що ми навчилися об'єднуватися тільки в екстремальних умовах. А треба навчитися гуртуватися навколо національної ідеї і в мирний час.

Передплатити журнал "Країна" можна за посиланням

×