"Страх дає можливiсть приймати правильнi рiшення в потрiбний момент"

Не знаю, який серед усіх моїх вчинків найбожевільніший. Якщо хочу щось зробити, роблю.

Присвячувати життя гонитві за грошима – не любити себе.

У мене цікаві предки. Троє святих новомучеників – православні священники, яких розстріляли у 1930-х, а згодом канонізували. Дід по батькові був льотчиком на війні, згодом захистив докторську дисертацію, став професором. По матері – багато довгожителів. Прабаба прожила 106 років.

Перший спогад – як вдарився потилицею, коли мені був рік. Було боляче. У 5 написав перший вірш. Щось патріотичне, не пам'ятаю вже.

Писати почав в 11. Закохався у старшу на три роки дівчину. Вона не звертала на мене уваги. Підліткова пристрасть, що не мала шансу бути реалізована в житті, вилилася в поезії.

У дев'ятому класі мої вірші опублікували в "Киевских ведомостях" і "Однокласнику". З фотографіями. Прийшов до школи знаменитим.

 

Бойові мистецтва формують цілісний світогляд. Люди, які їх практикують, володіють собою, вміють правильно розподіляти енергію, агресію залишають у залі.

Іноді ситуація складається так, що найефективнішим способом переконання опонента є фізична сила. Востаннє бився, щоб захистити майбутню дружину. До кінця давав шанс чоловікові вийти з ситуації без ганьби. Але він не скористався.

Якось Ірина зайшла в книгарню купити книжки. Обрала купу укрсучліту, але побачила мою збірку "Бензин". Погортала й купила лише її. Потім написала мені в соцмережах. Так і почалися наші стосунки.

Освідчився спонтанно. Був на репетиції гурту Kozak System. Попросив трубача Сергія Соловія взяти інструмент, купив квіти та каблучку й поїхав до Ірини на роботу. Не сумнівався, що погодиться.

Кохання – як спільне дихання. Ти почуваєшся частиною іншої людини й водночас отримуєш від зв'язку з нею неймовірну силу.

Я старший від Ірини на 11 років. Ідеальна різниця. Хоча яка різниця, яка різниця?

Шлюб – це на все життя. Принаймні хотілося, щоб так було. Я одружився доволі пізно. Мав удосталь часу, аби визначитися.

Якомусь чоловікові зручно глядіти дітей, доки дружина працює, хтось ділить обов'язки й витрати навпіл. Мені ж комфортно забезпечувати сім'ю. Не хотів би залежати від дружини. Це обмежуватиме мою свободу.

Бачив, як плачуть найсміливіші чоловіки. Ніхто не має права засуджувати сльози.

Юна народжувалася вдома. Почуваюся причетним до чогось божественного.

Перші місяці після народження дитини – суцільна втома та безсоння. Але дивишся на крихітну істоту й розумієш, що лише безкінечною любов'ю ці труднощі можна подолати. Повторював це собі та дружині. Так і ставав батьком.

Не наймаємо нянь, рідко звертаємося по допомогу до бабусь і дідусів. Не хочу, щоб на моїх доньок мав вплив хтось сторонній.

Діти повинні розуміти, як вибудовувати стосунки з іншими людьми. Розрізняти, що таке добре, а що погано. Що не можна брати чужого, брехати. Прості базові принципи, які мають на власному прикладі показати батьки. Голослівні концепції без підтвердження діями не сприяють вихованню.

Батьки не були релігійні. Але в 11 років відчув потяг. Почав ходити в церкву, носити хрестик, читати Біблію. Можливо, родова пам'ять так спрацювала.

Духовний пошук – природний для людини, яка займається мистецтвом. Необов'язково бути релігійним, але цікавитися такими явищами потрібно.

Я недисциплінований вірянин. Церкву відвідую рідко. Але прокидаюся та засинаю з молитвою.

Віра – це не механізм чи засіб. Це реальність – як Земля й Сонце, як річка, що впадає в море. Віра в моєму житті є сама собою. Як потреба.

Не те що смерті не боюся. Але не поспішаю. Мені ще не пора. Хотів би прожити 120 років. Не певен, що вийде.

Життя не закінчується тим, що тіло закопують у землю.

Люди пам'ятатимуть мене за віршами, які написав, за піснями, які виконують на мої тексти, за тим, як коментував спорт, врешті-решт за моїми вчинками. А якийсь хрест чи камінь на могилі не надто й потрібен.

Старість – це світосприйняття. Мені буде дивно почуватися старим, якщо зможу підтягнутися 20 разів.

Боятися не соромно. Страх дає можливість приймати правильні рішення в потрібний момент.

Писання – це внутрішня робота. Вона триває 24 години сім днів на тиждень, у певний момент накопичується – і вибухає енергією тексту.

Вигоріти можна від ремесла. Часто відчуваю втому від журналістики. Рятуюся спортом, природою.

Читати, аби читати, – перебір. Читання має бути внутрішньою потребою, звичкою, необхідною як джерело емоцій, інформації, як терапія.

Народився у двомовній сім'ї. Іноді пишу російською. Я проти радикальних методів і заборон, але усіляко за те, щоби захищати, підтримувати та розвивати українську. Вона – рідна для моїх доньок.

Наша боротьба буде довга. Та ми настільки віддалилися від Росії, що шляху назад немає. Прірва лише ростиме – і не з нашої вини, а з їхньої.

Будь-яке красиве місце – це і є моє місце сили. Краса якщо й не рятує світ, то наповнює світлом наше життя.

Треба робити те, що відгукується. Тоді не сумніватимешся в собі й отримуватимеш задоволення від результату.

Що змінив би у своєму житті? Який сенс думати про неможливе, якщо стільки цікавого попереду. Мої помилки – це мій досвід.

×