До влади в РФ може прийти військова хунта, – каже політолог Іван ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ
Наприкінці листопада президент Чехії Мілош Земан із майже 150 бізнесменами відвідав Росію, зустрічався з Путіним, Медведєвим. Для чого?
– Земан має президентські вибори в середині січня. Путін – у березні 2018 року.
Перший хоче показати, що він – політик номер один у Чехії. Що його приймають на найвищому рівні. Хоча б у Москві. До того ж Земану потрібна фінансова підтримка на виборах. Йому можуть дати гроші. Не публічно, через чеських партнерів російських компаній.
Другий прагне показати, що залишається світовим лідером, з яким хочуть говорити. Хоча спроби зустрітися з президентом США обмежилися телефонними дзвінками.
Яким надалі буде ставлення Євросоюзу до РФ?
– Там готові позбуватися залежності від російських енергоресурсів. Це головна з'єднувальна ланка між ЄС і Москвою. Довіра, що існувала до 2014-го, в найближчі десятиріччя не відновиться.
Але якщо, наприклад, відбудуться дострокові вибори в Німеччині через неможливість там сформувати коаліцію й Анґела Меркель не стане канцлером, усе може змінитися. Берлін – один із головних моторів Євросоюзу. Новий канцлер може змінити політику щодо Росії на прихильнішу. Тому треба уважно слідкувати за двома речами: політичними розкладами в Німеччині та енергетичною політикою ЄС.
Завдяки зусиллям президента Франції Еммануеля Макрона починається нова єдина європейська політика. Вона – не прокремлівська. Якщо Париж далі підтримуватиме Берлін, то може бути посилення санкцій в руслі США.
Чи була "рука Кремля" у brexit, в подіях у Каталонії?
– У Москви немає ресурсу серйозно вплинути на процеси в ЄС чи США, але вона вперто пробує. Ці спроби призвели до погіршення репутації Росії. Тепер на Заході її сприймають як потойбічне зло. У німецькому Бремені прорвало в центрі міста трубу – винуватий Путін. Якщо раніше так жартували тільки в Україні, то зараз – в усіх європейських країнах. Іспанський міністр майже серйозно доповідав, що через Путіна їхні поліцейські побили людей у Каталонії.
Росія – не "імперія зла", якою був СРСР, бо його реально боялись. Але вона стає на Заході "хлопчиком для биття", на якого можна скинути власні промахи.
Москва, здається, не збирається припиняти цю політику.
– Росія далі вестиме інформаційну війну проти Заходу задля послаблення Євросоюзу як єдиного цілого. Умови в багатьох країнах цьому сприяють.
А як живеться в самій Росії?
– Наростає атмосфера загальної і взаємної ненависті. Суспільство як єдиний соціальний інститут розкладається. Паралельно триває мілітаризація, що почалася до анексії Криму і війни в Україні.
Показовий виступ російського школяра Миколи Десятниченка з Нового Уренгоя в німецькому Бундестазі 19 листопада. В день, коли ФРН вшановує жертв війн і державного насильства. Микола підготував доповідь про солдата Вермахту Георге Йоганна Рау, який під Сталінградом потрапив у полон. Він помер у таборах. Хлопець сказав: "Може, не всі німці хотіли воювати". У Росії його звинуватили у "виправданні нацизму". Хвиля ненависті, що обвалилася на школяра, показує зміни в російському суспільстві. Те, що він сказав, написано в підручниках історії, це колись говорив Путін.
Відбувається поляризація суспільства. Не двох полюсів, а великої кількості груп, які взаємно ненавидять. Ліберальна спільнота завжди була роз'єднана, а тепер ще помітніше. Її вплив на політику дедалі менший, а поділ всередині – все більший. Рівень агресії зростатиме з економічним спадом. Він сприяє збільшенню напруги між суспільством і державою, між регіонами й центром.
Російське суспільство не бачить позитивної програми розвитку. В кращому випадку, живе в обговоренні Другої світової війни і царя Миколи ІІ.
На яку країну перетворюється Росія?
– У перспективі десяти років скочуватиметься до авторитаризму з тоталітарними тенденціями. Влада старатиметься контролювати всі сфери. Але не зможе, бо не має того репресивного апарату, що був у СРСР у 1930-х. Незгодне населення видавлюватимуть за кордон.
Владний клас усвідомлює: рано чи пізно Росія буде без Путіна. Вони готуються до цього. Ймовірно, після нього переможуть ті, хто наполягає на ще жорсткішому режимі. Зростатиме вплив силовиків на політику. Тож із часом побачимо не помірно поліцейський авторитарний режим, як зараз, а мілітаризовану Росію з потенціалом приходу до влади військових.
Коли Путін піде з влади?
– 2008 року в нього вистачило адекватності зманеврувати, але забракло розуму піти. Він створив систему, йдучи з якої, втрачаєш усе – вплив, накопичені багатства і, можливо, свободу й життя. Тож у нього два варіанти. Перший – триматися при владі до смерті. Другий – реформувати систему так, щоб можна було хоча б формально піти. Він ще налаштований змінити систему. Може, 2024 року піде – до цього максимально послабить інститути влади, залишившись до смерті закулісним неформальним лідером. Можливо, шукає спадкоємця і думає, як зменшити його повноваження.
Завжди є фактор непрогнозованих подій – так званий чорний лебідь.
– Російський владний клас упевнений: у разі відходу Путіна він втратить більше, ніж отримає. Однак ситуація може раптово змінитись. Як це недавно сталося в Зімбабве: два потенційні кандидати на найвищий пост з'їздили в Росію і Китай, заручилися підтримкою і за кілька днів змістили незмінного лідера. Виявилося, за ним немає нікого, коли його зрадили найближчі соратники. Путін зважає на цей варіант, намагається залишатися третейським суддею, стравлюючи різні клани.
Як на російські еліти впливають війни, санкції, наростання агресії в суспільстві?
– Вони переважно підтримують Путіна. Більшість налаштована на монополізацію російського ринку. У цьому сенсі санкції їм на руку.
Концентрація багатства у вузькому колі людей відчутно зросла. Продовжує зростати кількість мільйонерів. Розрив між найбагатшими й найбіднішими досяг рівня початку ХХ століття. Він поглиблюватиметься.
У радянський час кожне покоління працювало в надії на краще завтра – не для себе, а для дітей. Так само ці люди накопичують багатство заради світлого майбутнього своїх потомків. Більшість із них не бачить його в РФ.
Водночас вони щиро ненавидять Захід, бо Росія не стала його частиною. Мовляв, він не прийняв її в 1990-ті, хоча вони зробили все можливе. Російська еліта – це ті самі люди, які на початку 2000-х проводили помірковано ліберальну політику під час першого терміну Путіна. Але тепер старіють, зростає консерватизм, роздратування. Доки ця генерація не відійде від справ, нічого в країні не зміниться.
Чого слід очікувати Україні після президентських виборів у Росії?
– Путін ітиме на них під миролюбними гаслами. Такий запит населення. А після виборів варто готуватися до загострення, якщо Москва не домовиться з Вашингтоном. Наприклад, про миротворчу місію. Тоді Росія знову підніматиме ставки, як завжди – через активізацію боїв.
Судячи з газової політики Кремля щодо ЄС, переходу до масштабних сутичок не буде. Путін змирився, що для поставок палива в Європу ще багато років використовуватиме газотранспортну систему України. Економічні інтереси Кремля суперечать політичним і військовим, тому встановлюватиметься баланс між ними.
Якщо ЄС у найближчі роки відмовиться від російського газу, це буде погана новина для України. Це розв'яже Кремлю руки на ще нахабніші, агресивніші дії. А Євросоюз заміщує російський газ іншим, переходить на альтернативні джерела.
Для чого телеведуча Ксенія Собчак пішла на президентські вибори й Кремль дав на це згоду?
– Висування – це її власний проект. Кремль не творив його, але підтримує, бо це – спойлер (той, хто не має шансів перемогти, але відтягує частину голосів від іншого кандидата з подібною програмою. – Країна). Для Путіна Собчак – нішевий кандидат, який не може об'єднати навколо себе великої кількості людей. Вона – ідеальний для Кремля варіант, бо заганяє опозицію в рамки. З другого боку, всі розуміють, що Путін переможе, але потрібна хоч якась інтрига.
За нештатної ситуації цей проект може перетворитися в самостійну гру. Уявимо, що рейтинг Путіна впав до 15 відсотків. У цьому випадку Собчак спробує взяти владу.
Яка роль Олексія Навального в Росії?
– Це – єдиний публічний політик, окрім Путіна. Є маса популярних серед населення діячів, але не політиків. Навальний створив інфраструктуру до виборів, що не залежить від держави. На відміну від більшості опозиціонерів, він – прагматик. Для нього ціль виправдовує засоби. Його мета – влада.
Для частини владного класу Навальний залишається запасним варіантом. Тому він досі не сидить у тюрмі. Логіка приблизно така: якщо система впаде, то нинішнього лідера замінить людина, з якою можна говорити.
Навальний був би значно приємніший для Заходу, ніж Путін. Там є надія, що він здатен встановити більш-менш адекватний режим у РФ.
Що чекає на Росію після Путіна? Чи існує перспектива розпаду країни?
– Є серйозна небезпека відцентрових тенденцій. Але в регіонах РФ немає таких настроїв, що були в СРСР, коли значна частина національних республік вважали: відділившись, відновлять історичну справедливість і житимуть заможніше. Наприклад, глава Чечні Рамзан Кадиров розуміє – всі його та республіки статки тримаються на плечах російських платників податків.
У розпаді не зацікавлений жоден сусід, окрім Китаю, що може отримати серйозні територіальні надбання. Друзям з України, які смакують можливий розпад РФ, кажу: гіршого, ніж армія Курської області з ядерною зброєю, для України годі вигадати. Нинішня Росія – поганий сусід, що захопив частину української території. Але це все-таки країна, з якою навіть зараз хоч якось можна вести переговори.
Минуло чотири роки від початку Революції гідності в Україні. Зі сторони як бачиться: Майдан виграв чи програв?
– Майдан триває. Він переміг Януковича, але не українські політичні й економічні традиції, корупцію. Не до кінця подолав проросійські настрої. Хоча більшість українців нарешті зрозуміла, що столиця України – Київ, а не Москва.
Завдяки Майдану країна стала на шлях змін. Мабуть, більшого він і не міг зробити.
Чим Україна подібна до Росії?
– Взаємною нетерпимістю в суспільстві, браком освіти у можновладців, безглуздим архаїзмом, корупцією. Росія й Україна рухаються в різних напрямках, але перебувають у схожій точці. Перша, досягнувши мінімального рівня ринкової економіки, відкочується до державного монополізму. А в другої є шанс перейти до початкових стадій нормальної ринкової економіки.
Україна, як і РФ, зараз не бачить свого майбутнього. Через російську агресію всі проекти обмежуються тим, що треба вистояти. Це – короткострокова ціль. Відсутня картина бажаного прийдешнього, з якою погоджувалася би більшість населення.
А чим ми відмінні?
– Російський політичний режим геть нелюдський. Кремлю настільки наплювати на окремого громадянина, що це ріднить його з архаїчними первісними суспільствами. В Україні значно м'якша влада. Це – національна держава. Росія до Криму теж була на шляху побудови такої. Потім гору взяли імперські комплекси. Путін і його оточення – це інваліди імперії.
Україна заявляє про орієнтацію на великий європейський проект. Росія кілька років позиціонує себе як альтернативний йому шлях.
Україна – це в перспективі країна малого й середнього бізнесу. Росія – держава монополій.
Україна – звільняється від радянської спадщини. Росія – ностальгує за Союзом і реставрує його нежиттєздатні реліквії.
Як Україні варто було б поводитися з Росією?
– Путінська Росія агресивна. Вона переозброюється. Всі сусіди повинні бути готові до захисту своєї територіальної цілісності.
Але Україна передусім має будувати нормальну економіку. Сформулювати свої національні інтереси, зокрема, щодо РФ і Євросоюзу. Розвивати дипломатію, творити сучасну країну.
4 
35413
Коментарі