Треба протриматися зиму. Навесні вдасться досягти вигідного контракту. Нафтогаз має опірність вистояти. Тому росіяни до економічного тиску додали політичний, – каже Михайло ГОНЧАР, президент центру "Стратегія ХХІ"
Уряд може розробити механізм, за яким знижки на російський газ за ймовірного прямого постачання в Україну спрямовуватимуть на соціальну сферу, зокрема субсидії. Таку заяву 26 листопада зробив міністр енергетики Олексій Оржель. Про що вона свідчить?
– Ці слова – провісник газової капітуляції. Напередодні телефоном говорили президенти Зеленський і Путін. За кілька днів до того Оржель заявляв про неприйнятність вимог Газпрому до Нафтогазу. Це не в'яжеться з позицією про можливу закупівлю російського газу напряму. Очевидно, з Банкової дали директиву і міністерство намагається виправдати її. Це ганебно. Не може бути мови про відновлення прямих закупівель палива у РФ, доки росіяни не забралися з Криму й Донбасу, не виплатили Нафтогазу компенсацію за рішенням Стокгольмського арбітражу.
Стало очевидно – з Москви керують президентом України. Через найближче оточення Зеленському доносять вигідні Кремлю ідеї. А він намагається їх реалізувати. Це шлях до національної катастрофи.
Януковичу говорили про прагматичне співробітництво між Україною та Росією, а на ділі Москва формувала економічну й енергетичну залежність нашої держави. Далі Кремль висував політичні умови. Зараз намагається повторити цей сценарій. Пропонує Зеленському нібито дешевий газ і мир на Донбасі. Той думає, що "достатньо просто припинити стріляти". Не має стратегії, як діяти на "нормандській зустрічі".
9 грудня мають зустрітися лідери України, Німеччини, Франції, Росії на перемовини щодо Донбасу. Газове питання піднімуть у "нормандському форматі"?
– Кремль хоче прив'язати його до вирішення конфлікту на Донбасі.
Позиція наших західних партнерів угодовська щодо Росії. Завжди з Брюсселя говорили, що потрібно деполітизувати газ. А тепер донедавна віце-президент Єврокомісії Марош Шефчович, який відповідає за газові переговори між Києвом і Москвою, підтримав ідею винести це питання на переговори в Парижі.
Путін вимагатиме, щоб Україна відмовилася від судових претензій і майже 2,87 мільярда доларів компенсації. Через так звану формулу Штайнмаєра вириває з Мінських угод політичний компонент, а безпековий – суне на задній план. Для нас це неприйнятно.
Головна загроза для України зараз іде від її політичного керівництва. Влада хоче розміняти наш потенціал опірності на газовому фронті на примарний мир на Донбасі.
Чого чекати від французького президента Еммануеля Макрона і німецької канцлерки Анґели Меркель?
– Макрон намагається зблизити Європу з Росією, щоб протистояти експансії Китаю. Проте не Піднебесна загрожує Євросоюзу. РФ не хоче існування цієї спільноти. Мовляв, Радянський Союз розвалили, то й Європейський має піти в небуття. Як і НАТО.
Є інформація, ніби Макрон обіцяв Путіну, що український лідер зробить у Парижі все, що він йому підкаже.
Меркель діятиме інакше. Не хоче посилення позицій Франції в Європі. Проситиме Зеленського бути обережним. Проте не допомагатиме Україні більше, ніж захоче її президент.
Меркель і Макрон зацікавлені, щоб "Північний потік-2" (газогін із Росії до Німеччини в обхід України. – Країна) добудували швидше. Тому намагатимуться замирити конфліктуючі сторони за рахунок слабшої. Тобто України. Некомпетентний президент полегшує завдання.
Неприпустимо на переговорах змішувати Донбас і газ. При цьому мовчати про окупований Крим. Ефективний формат для газових переговорів "Росія-Україна-Євросоюз" існує з 2014 року окремо від "нормандського".
1 січня 2020-го після 10:00 перестане діяти газовий контракт між Києвом і Москвою. Від чого найбільше залежить укладення нового?
– Від того, коли запустять "Північний потік-2". Якщо газопровід діятиме за оновленою Газовою директивою ЄС (використовувати його можна лише на половину потужності. – Країна), ми збережемо статус-кво. Це і є компроміс. Євросоюз має дотримуватись Третього енергетичного пакету. Проте домінує німецький підхід. Бундестаг ухвалив закон, який може дозволити виняток для "Північного потоку-2". Це сприяє Газпрому раніше чи пізніше обійти обмеження.
Що може завадити Росії відкрити "Північний потік-2"?
– Ключ до успіху чи фіаско цього проекту – у Вашингтоні. Він не відбудеться, якщо Сполучені Штати запровадять санкції проти підрядників, які укладають трубу на морське дно. Ці компанії покинуть будівництво. Бо їм є що втрачати на американському ринку. А росіяни не мають технологій. Понад 85 відсотків трубопроводу вже уклали. Але й без кілометра труби система не працюватиме.
Вікно можливостей зупинити будівництво є до Різдва. Історія з імпічментом Трампа відсунула цю проблему. Але про неї пам'ятають. Хочуть внести у законопроект щодо оборонного бюджету США позицію про санкції для "Північного потоку-2".
У будь-якому разі Газпром-шоу з перерізанням блакитної стрічки на Новий рік не буде. Крім труби, потрібен відвідний газопровід EUGAL у напрямку австрійського Баумгартена через усю Німеччину та Чехію, треба виконати пусконалагоджувальні роботи. До півтора року Газпрому не обійтися без нашої транспортної системи. Ми можемо і маємо нав'язувати свої умови.
Які для нас оптимальні?
– Газпром має довгострокові контракти з європейськими контрагентами. Логічно, що Нафтогаз вимагає 10-річної угоди з мінімальним обсягом транзиту 60 мільярдів кубічних метрів щорічно. Якщо більше – знижуємо тариф. Контракт має базуватися на європейському законодавстві. Це – реальний компроміс. Його Росія відхилила. Там хочуть угоду на рік, доки добудують "Північний потік-2". Єврокомісія підтримує українську позицію. Принаймні, поки що.
А якщо керівництво держави не поділятиме позицію Нафтогазу?
– Раніше він був вмонтований у вертикаль влади. Президент указом призначав і знімав керівника компанії. Зараз вона державна, але незалежна. Має раду директорів, голову правління. Президент чи уряд можуть мати свою думку, але не мають права втручатися в діяльність суб'єкта господарювання. Не вони ставлять підпис під контрактом.
Важливо розуміти: не може бути транзиту за будь-яку ціну. Газпром тисне політико-психологічно. Реальних важелів не має. Тому обіцяє дешевий газ і каже про 10‑15 мільярдів "кубів" транзиту щороку. Але при такому рівні завантаження ГТС буде збитковою. Її потужність – 142 мільярди.
Росіяни лякають, що ми не проживемо без грошей за транзит. Втратимо 2,5 відсотка внутрішнього валового продукту, але економічної катастрофи не буде. Газпром натомість не зможе існувати без нашої ГТС наступного року. Зазнаватиме більші втрати, ніж Україна. 48 відсотків експорту російського газу в Європу йде транзитом через нашу державу. Кожен другий кубометр проходить через українську мережу. Для Газпрому відмова від неї означає втрату половини виручки за рік. Компанія і так має дохід менший за витрати. Реалізовує одночасно проекти "Північний потік-2", "Турецький потік" і "Сила Сибіру". Вони політичні, а не комерційні – не скоро принесуть прибуток.
Нам треба протриматися зиму на газові власного видобутку й запасах наших сховищ. Навесні ситуація переформатується на нашу користь. Буде більше шансів досягти потрібного нам контракту. Нафтогаз має достатньо опірності, щоб вистояти. Розуміючи це, росіяни до економічного тиску додали політичний. Включився Путін. Намагається купити дешевим газом популістську українську владу й жадібних олігархів.
Під час передвиборчої кампанії Віктор Медведчук і Юрій Бойко літали у Москву начебто домовлятися про газ. Кремль показав колишніх регіоналів як потенційно нову договороздатну сторону. Мовляв, негнучкий Нафтогаз із Порошенком тільки заважають. У такий спосіб Газпром стимулює Зеленського поводитися інакше, ніж його попередник. За це, мовляв, отримає дешевий газ і мир на Донбасі. Але це – пастка.
Якщо Росія влаштує "газостоп", як реагуватиме Європа?
– Як 2009 року. Тоді наша влада була під подвійним тиском – і Заходу, і Сходу. Європейців не цікавило, хто правий. Вони платили й хотіли отримувати паливо. Але тепер Київ має Угоду про асоціацію з ЄС. Ми імплементуємо Третій енергетичний пакет та є членами Договору енергетичного співтовариства. Це дає нам певні козирі.
Україна та ЄС виступають із солідарною позицією. Проте Єврокомісія може змінити своє ставлення під тиском окремих урядів, у першу чергу – німецького. Треба це витримати. Наші інтереси мають бути у пріоритеті. Для Європи немає страшних загроз. Її газосховища заповнені. Переживуть зиму. Ми теж маємо достатній запас.
До кінця грудня планують завершити анбандлінг Нафтогазу – з нього виділять оператора газотранспортної системи в окрему юридичну особу. Новий контракт Газпром укладатиме з нею. Як це вплине на газові відносини з РФ?
– Мусимо це зробити, бо приєдналися до європейського законодавства. Але не можна було розглядати питання анбандлінгу окремо від "Північного потоку-2". Мали сказати Європі: виокремимо ГТС, якщо газогону в обхід не буде. Тепер же, якщо росіяни зведуть транзит до 10 мільярдів кубометрів, це буде збиткова компанія. Але ми не зможемо її позбутися. У трубах – газ не тільки для транзиту. А й внутрішнього видобутку та імпортований. Хто покриватиме збитки? Доведеться закрити більшість потужностей. Коли труби були в Нафтогазі, розуміли: з доходів від продажу палива він зможе покрити збитки ГТС. Після анбандлінгу це неможливо. Тому треба відстоювати, що російські обхідні газопроводи мають працювати на половину потужності. Це могло б задовольнити Газпром, якби той був комерційною компанією, а не політичною зброєю Кремля.
Який бачимо економічний ефект від енергетичних реформ із 2014 року?
– Їх результат – наша сила опиратися Кремлю. Нафтогаз став незалежний. Був напівбанкрутом. Дефіцит бюджету компанії погіршував економічне становище всієї держави. Газовий сектор був ахіллесовою п'ятою України. Зараз Нафтогаз прибутковий. Торік доходи за транзит уперше перевищили видатки на закупівлю газу. Раніше могли покрити тільки чверть. Бо тепер купуємо реверсом у 65 європейських компаній і можемо обирати ціни.
Інша річ – сформували залежність там, де раніше не було – у вугільному, нафтопродуктовому секторі. 15 листопада зупинили імпорт електроенергії з РФ. Але діяв півтора місяця. Його відновили вперше за чотири роки в інтересах олігарха Ігоря Коломойського. Це вдарило по українській генерації. Наша олігархія завжди шукає халяву. Москва це може використати. Хочете дешевий газ і енергію – беріть. Але якщо відмовитесь від Криму і визнаєте, що на Донбасі – громадянська війна.
В Європі ми все одно купуємо російський газ, кажуть скептики.
– Має значення не фізичне походження, а його юридична належність. Москва потрапила в капкан власної політики диференціювання цін для різних споживачів. Німцям продають за найнижчою. Тому їхні компанії реекспортують частину газу. Нам виходить дешевше купувати в них, ніж напряму в Газпрому.
Україна імпортує десь 11 мільярдів "кубів" щороку, витрачаючи близько 3 мільярдів доларів. Ринок цікавий для європейців. Щоб помножити цей бізнес на нуль, Газпром може запропонувати знижку навіть більшу за 25 відсотків.
Кремль обманює. Це його стиль. За чинним контрактом, мали транспортувати нашою ГТС не менше 110 мільярдів "кубів" щороку – і жодного разу не виконали. Тому Стокгольмський арбітраж присудив сплатити нам компенсацію. І визнав дискримінаційним положення контракту, за яким ми мали купувати в Газпрому 52 мільярди кубометрів щороку. Зараз споживаємо 31, з яких імпортуємо третину. При цьому суд постановив, що маємо купувати в Газпрому
5 мільярдів "кубів" протягом 2018‑2019 років. Але встановив справедливу ціну. Нафтогаз торік хотів це зробити – Газпром відмовився продавати.
До 2022-го зможемо не імпортувати газ чи навіть стати його експортерами, вважали ви два роки тому. Чи наблизилися до цього?
– Це був надто оптимістичний прогноз. Усе потонуло в бюрократичних перепонах. Добре, що вдалося запобігти падінню газовидобутку. Він у нас тривалий час коливається між 20‑21 мільярдами "кубів". Приблизно так буде й за підсумками цього року. На низці родовищ пішов униз. Але з високого тарифу на газ останні роки Нафтогаз частково інвестував у видобуток. Якщо реалізують сценарій дешевого кремлівського газу, цього не буде.
Чи можлива енергетична незалежність без деолігархізації?
– З одного боку, є поступ у газовому секторі. В атомноенергетичному до половини постачань ядерного палива не з російського джерела, а від американської Westinghouse.
Сутність українського олігархату – паразитарна. Він не трансформується у продуктивний тип. Паразит гине разом з організмом, яким живиться. Олігархи є і в Польщі, і в Чехії. Але там знають своє місце як представники великого бізнесу. Теж намагаються обійти закони, але тримаються рамок. А в нас олігархат намагається переформатувати і правове поле, і відносини суспільства під себе через вплив на депутатів, міністрів, чиновників. Коли міністр сьогодні заявляє одне, а завтра – друге, він ставленик олігархату. Його наймача цікавить дешевий ресурс.
На олігархів треба впливати зміною правил. Це і є реформи. Країни Центральної Європи у 1990-ті визначились і ввійшли до Євросоюзу й Північноатлантичного союзу, розвивалися. Ми ж два десятки років дискутували. Потім ніби все вирішилося, закріпили у Конституції ЄС і НАТО як вибір народу. А тепер знову чергова влада намагається ревізувати курс. Завдяки байдужості більшості нам нав'язують його зміну. Зараз буде або соціально-політичний вибух. Або далі повільно еволюціонуватимемо, залишаючись бідною країною на стику Європи й Азії. Шарахаючись від одного до іншого. Поки не трапиться геополітичне переформатування, в якому невідомо, чи виживемо. Не хочу робити песимістичні прогнози.
Давайте про оптимістичні. Коли розпадеться Росія?
– Її запас міцності не такий великий, як може уявлятися. Політичне керівництво СРСР 1990 року почувалося доволі впевнено, а 1991-го Союз розпався. Бо були точки крихкості. Росія йде тим же шляхом. Має більше грошей. Але так само тримається на нафті й газі. Ще й олігархія висмоктує ресурси і перекидає за кордон.
Ми маємо достатньо сил, аби не ухвалювати поспішних рішень. А тримати свої позиції. Пасивна глуха оборона веде до поразки. Вона має бути активною.
Які світові події найбільше впливатимуть на Україну в ближчі роки?
– Те, що відбуватиметься на наших кордонах. Прем'єр Угорщини Віктор Орбан мусує проблематику угорців Закарпаття. Проросійське керівництво цієї країни чекає на послаблення Української держави, щоб виправити "історичну несправедливість Тріанону" (договір 1920 року, за яким країна втратила більшу частину території та населення. – Країна).
Путін прагне втілити концепт "триединого народа". Спробували аншлюс для України часів Януковича – не вийшло. Проект Новоросія – теж. Пробуватиме реалізувати аншлюс Білорусі. 8 грудня знову говоритимуть про так звану поглиблену інтеграцію в рамках союзної держави.
Росія хаотизує Молдову. Це – дестабілізація на нашому кордоні.
Відбулася, до речі, під час боротьби з олігархатом.
– Гібридна агресія полягає в запуску механізму саморуйнування противника. Потрібен внутрішній конфлікт. Не важливо, під якими гаслами – від гендерної рівності до боротьби з корупцією й олігархією.
Із втручання Москви в американські вибори 2016-го відомо, що з Росії через соціальні мережі закидали конфліктогенні тези з обох боків, підігрівали їх через ботоферми. Так діє і в нас, і в Молдові. І там досягає успіху. У нас теж ситуація хитка. З одного боку, важливо не допустити владу до капітуляції, протестуючи проти її дій. З другого, бурхливий протест може породити громадянський конфлікт. Росія чекає на це.
Чи є у суспільства час і засоби, щоб відвернути капітулянтський сценарій?
– Краще, щоб "нормандський саміт" не відбувся або завершився нічим. Така ймовірність ще є. Інакше прогноз не оптимістичний. Проте завжди залишається фактор непередбачуваності.
5 
1
Коментарі