Потрібна не криза еліт в Росії, а падіння її як імперії. Якщо до влади в Москві прийде ліберальний імперіаліст Навальний – це нічим хорошим для білорусів не закінчиться, як і для українців, – вважає політолог Олександр Федута
У Білорусі 30 червня стартувала президентська кампанія, вибори призначені на 11 жовтня. В Олександра Лукашенка є гроші на неї?
– Якщо й немає, він їх знайде. На крайній випадок, позичить у Росії.
Що Москва може зажадати від Лукашенка?
– Нових вимог не буде. Перше: потрібна політична лояльність. Це є. Друге: потрібна лояльність у сфері військової і військово-технічної співпраці. Це теж є. Третє: обмеження доступу західного капіталу на ринок Білорусі та протекція російському капіталу. Але Лукашенко завжди намагається чинити опір як російському, так і західному капіталу, якщо не в змозі їх контролювати.
Я провів би тут паралель із Чичиковим із "Мертвих душ" Гоголя: він говорив те, що хоче почути співрозмовник. Лукашенко теж уміє говорити те, що хочуть чути люди. Звісно, за роки президентства він вивчив і те, чого хоче Захід. Залишаючись вимушено вірним Москві, він завжди говорить про необхідність багатовекторної політики, про демократію і навіть необхідність дотримання прав людини – так, як він це розуміє.
Яку модель держави побудував Лукашенко?
– Людина може побудувати тільки те, що знає і представляє. Герберт Веллс говорив: "Я можу придумати найнеймовірніше, але воно завжди буде зроблено з того, що я бачив і чув". Лукашенко побудував те, що він добре знав, – радгосп. Це не потрібно плутати з колгоспом. Бо колгосп мав колективну форму власності. Голова колгоспу повинен був зважати на думку бригадира й головних фахівців. Була ще й необхідність показувати результати. Радгосп – це підприємство, де строга вертикаль, де не можна посваритися з директором, бо втратиш роботу. Ось це й побудував Лукашенко. Білорусь – держава невелика. Не Литва або Грузія, але й не Україна, де абсолютна централізація неможлива через розмір.
Але й Росія не маленька. Є якась різниця між білоруською і російською системою управління?
– Модель Путіна – це ФСБ. Феесбешники контролюють інформаційні й фінансові потоки, серйозні політичні рухи. Поза цим – робіть, що хочете. У Білорусі вільного простору ще менше. До того ж, ФСБ – це система, що має певний самоконтроль. Радгосп же існує без будь-якого контролю. Путін – принаймні до останніх подій – озирався на світ. Лукашенко знає, що ніхто з Європи не піде його скидати, бо Москва не дасть.
Інша річ, що Росія для Білорусі – хижак. Зараз Росії вигідно, щоб Білорусь була формально незалежною державою. Це ще один підконтрольний Москві голос у міжнародних організаціях. Але якщо Путін захоче використовувати територію Білорусі як базу для атаки на Україну – він її використає. Лукашенко не зможе йому заборонити.
І в Москві, і в Мінську політологи говорять про неприязнь двох президентів.
– Путін не любить Лукашенка. Це знають усі. Але він і Януковича не любив. Особисті симпатії та антипатії тут головної ролі не грають.
Як можна охарактеризувати національну ідентичність білорусів? У чому її відмінність від українців?
– Українська сучасна нація почала формуватися з часів Григорія Сковороди. 1810 роки – Котляревський, 1830-ті – Гребінка і Квітка-Основ'яненко, 1840-ві, – Маркевич, Куліш і Шевченко. А в нас тоді був період полонізації. У першій половині ХІХ століття Віленський університет говорить польською, наша інтелігенція – теж. Тільки у 1860-х починаються кволі спроби створення літератури білоруською мовою.
У 1930-х інтелігенцію розстрілюють і в Україні, і в Білорусі. З кінця 1960 років починається вже майже тотальна русифікація. Україну вона теж зачепила, але тут була і реакція на неї – дисидентський рух. Українці грали в ньому помітну роль. У Білорусі був тільки один дисидент – Михась Кукобака. Відчуйте різницю – між геніальним поетом Василем Стусом і тисячами українських читачів, що вірять йому, і дуже чесною, порядною людиною, але одинаком Кукобакою.
А сьогодні?
– Зараз відбувається те, що обнадіює. Білоруська молодь хоче розуміти, чим ми відрізняємося від усіх інших. Але якщо Леонід Кучма написав книжку з демонстративним заголовком "Україна – не Росія", то Лукашенко сформулював так: "Білоруси – це такі ж росіяни, але зі знаком якості". Це різні підходи до національної ідентичності. У Білорусі суспільство боїться плати за свободу. Українці ж за свободу платять – починаючи з розгрому Кирило-Мефодіївського братства, Голодомору, радянських таборів і до сьогодні.
У білорусів перші слова гімну звучать: "Ми, беларусы, – мірныя людзі". Але цей мирний народ героїзує тероризм під час Другої світової – партизанський рух, яким керували залишені Москвою керівники. А що ще можна героїзувати? Свобода дісталася випадково. Декларацію про суверенітет почали розробляти тільки після того, як про це Верховна Рада РРФСР оголосила. Виходить, що свободи-то й не хотіли. І навіть зараз понад 40 відсотків населення вважає, що союз із Росією – благо. Їх лякає Майдан і невизначеність. Найстрашніше, що ці люди, навіть порівняно з нинішньою Україною, живуть бідніше. Проте продовжують триматися за свою затхлу стабільність.
Але є й білоруси, які зараз воюють в Україні.
– Білорусь може стати незалежною і успішною тільки вслід за Україною. Для цих хлопців вихід – воювати за Україну. Як писав Байрон: "Хто битись не може за волю свою, чужу відстоювати може". Для них так краще, ніж спиватися від безвиході в Гомелі, Могилеві чи Вітебську.
Але також є білоруси, які воюють на протилежному боці. Україна розколола білорусів. Я не сказав би, що навпіл. Бо більшість вважають Майдан помилкою. Тут не слід забувати про пропаганду. Але розкол є.
Яку політику Київ повинен провадити щодо Білорусі?
– Україна для Білорусі – важливий ринок. Традиційно всі обсяги дотацій системі ЖКГ зіставні з доходами від співпраці з Україною. Лукашенко вміє рахувати. Він розуміє свою колосальну залежність від Росії, але і розуміє залежність від українського ринку. Тому робить усе, щоб зберігати хороші стосунки з будь-якою українською владою. Він мав хороші стосунки з Кучмою і Ющенком. З Януковичем стосунки були натягнуті, але всі питання вирішувалися. Те саме й зараз.
Для України Білорусь – теж ринок, але не такий значний. А ще – зона небезпеки через її союзні стосунки з Москвою. Тому мотиви обох держав різні. Лукашенко намагатиметься говорити тільки про економіку. Він боїться Майдану. Йому не потрібні політичні практики і стиль життя України. Ні Ющенко не ставив, ні Порошенко не поставить питань про проблеми громадянського суспільства, з правами людини або демократією в Білорусі. А слід було б.
Наскільки Білорусь залежна від можливих політичних потрясінь у Росії?
– Колись я був упевнений: якщо Росія вступить до Світової організації торгівлі, то за два роки економіка, побудована Лукашенком, рухне. Цього не сталося, бо Путін почав займатися імперською реставрацією. І Євроазійський союз став парасолькою для економічної моделі Білорусі від сил глобалізації. Нам потрібна не криза еліт в Росії, а падіння її як імперії. Повинно йтися про глибинні зміни. Якщо до влади в Москві прийде ліберальний імперіаліст Навальний – це нічим хорошим для білорусів не закінчиться. Як і для українців.
2 
1
Коментарі