"Путін, Янукович і Лукашенко можуть "скасувати" Біловезьку угоду, щоб сотнями тисяч відправляти солдатів на смерть"

Лишилося умовити їх померти, але це невелика проблема

Як розвиватиметься ця безглузда війна? Беззмістовна, бо не було жодних реальних умов для перемоги Росії і перед початком підготовки до бойових дій. Однак Путін почав. Які мотиви?

Персональний: збереження особистого життя й колективної влади. Готуючись до війни, після якої "ми всі заживемо", можна отримувати надзвичайні повноваження й нейтралізувати загрози від конкурентів. І натхненно красти гроші. Деградуюче російське суспільство, яке звикло жити не створюючи нічого, легко прийняло фіктивну мету, ретельно сформульовану для кожної соціальної і психологічної групи громадян.

 

Уся пропагандистська "лапша" приховує справжні мотиви – безкарно красти і "понтуватись". А також, процитую російського блогера Гіркіна, щоб "не опинитися на нарах".

Чому декларована мета, наприклад "відновлення СРСР", і поступова ескалація конфлікту розтягнута в часі й вирішується неадекватними й неефективними методами?

Коли російська провладна еліта брала курс на відновлення СРСР, існувала ідея "ліберальної імперії", яку висловив Чубайс. Це будівництво привабливої Росії, яка за рахунок свого цивілізаційного розвитку й багатства притягнула б до себе й поглинула б країни-сателіти. Ефективна стратегія. Але ж треба було б працювати головою. І багато.

Тому у Кремлі перемогла "партія війни". До влади прийшов "колективний Путін", і фінансові потоки, отримані від продажу російських ресурсів, спрямували на персональне збагачення і трошки – на підготовку до цієї війни.

Гроші спрямували на розвал державності країн, які Москва мріяла приєднати до себе. У тому числі й України. На знищення економіки, ключових промислових підприємств – наприклад, купити акції й ліквідувати, перелік сумний і довгий – гальмувати розвиток цілих галузей, як-от створення власного ядерного пального, для чого в Україні все є. Також щедро фінансували відкриття й підтримку медійних ресурсів, партій і політиків, формування проросійських настроїв. Насамперед на територіях, які Кремль збирався окупувати найпершими.

Фінансування будь-якого проєкту передбачає звіт про ефективне використання коштів і досягнуті результати. Генерали, військові та пропагандисти із задоволенням брали гроші і з натхнен­ням подавали звіти, як українці просто зараз готові приєднатися до РФ. Фікція породила фікцію. Усі повірили, що треба лише приїхати на парад у Київ, де російську армію зустрінуть із хлібом-­сіллю. Повірили власній пропаганді, що спротиву не буде. Це приблизно те саме, що застрелитись із табельного пістолета Макарова. Повірили в це і Путін, і росіяни, і деякі наші західні партнери. Реальність виявилась іншою.

Путін кинув Росію в довгу війну без жодного варіанта розвитку подій, виграшного для РФ. Як пацюк у лабіринті, він буде почергово пробувати всі наявні шляхи вийти із ситуації військово-­політичного ураження свого режиму. Розглянемо перші два шляхи.

Перший: погрози й ультиматуми, підтверджені ракетним терором мирного населення. Тактика, перевірена Гітлером, який так само сподівався своїми ракетами по Лондону й інших містах, примусити зупинитись антигітлерівську коаліцію. Не спрацює.

Другий: ескалація конфлікту, розширення зони бойових дій як по території України, так і в інших державах. Для цього Путіну треба багато новітньої зброї або безліч солдатів. Цей варіант – найдешевший, як з економічної, так і з технологічної точки зору. Залишилось умовити їх померти. Але це невелика проблема для російської пропаганди.

Що може тепер зробити Путін із найменшими витратами для себе і своєї команди? Наприклад, створити двомільйонну армію піхоти. Це та сила, яку може отримати зі своєї території, додати ще певний мобілізаційний потенціал з окупованих і Придністров'я. Плюс багато стрілецької зброї.

Цей варіант спрощує логістику, з якою в російської армії завжди проблеми – не треба возити снаряди, пальне, лагодити танки і бронетехніку. Не буде складів, які можуть знищити HIMARSи. Лише потрібно організувати постачання їжі й патронів. Хоча їжі не обов'язково – самі знайдуть і відберуть на окупованій землі. Така логіка військових РФ. Розосереджені піхотні підрозділи, які розповзуться, як таргани серед лісів, будуть певною проблемою для будь якої армії світу. Вони не будуть сильні чи розумні, а будуть дурні, голодні, і їх буде багато. Зважаючи, що на складах у РФ мільйони автоматів Калашникова і мільярди патронів, які раптово не детонуватимуть від ударів високоточних ракет, то цей варіант розвитку війни буде для Кремля все привабливіший.

Саме тому ми нині бачимо мобілізацію в Росії, яка вже отримує легітимізацію. Це не може статися швидко, але це вже відбувається.

Як Путін розпоряджатиметься таким інструментом ХХ століття? Імовірно, намагатиметься знову атакувати Київ і Харків, окупувати північні області України. У тому числі – з території Білорусі та, можливо, під її прапором. Небезпека очікує і на країни Балтії.

Однак перед цим йому треба буде формально легітимізувати свої дії перед підданими. Пояснити хоча б формально, за що вони вмиратимуть уже не десятками, а сотнями тисяч. Може повторять сценарій 103-річної давнини, коли частину окупованої Української Народної Республіки назвали УСРР, столицею – Харків, а потім захопили всю Україну й написали свій варіант історії.

І ось тут стає зрозуміло, навіщо Путін так довго зберігає Януковича, чому не знищив державності окупованої Білорусі. Я не сильно здивуюсь, якщо найближчим часом у Біловезькій пущі зберуться Путін, Янукович і Лукашенко і денонсують угоду 1991 року, що зафіксувала розпад СРСР. Бо для Путіна то була найбільша трагедія ХХ століття, більша, ніж сто мільйонів смертей у двох світових війнах.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×