"Прогнозувати час вступу України в Європейський Союз – невдячна справа. З обережним оптимізмом можна говорити про 2030 рік"

Долучитися до НАТО простіше, – каже Сергій Герасимчук, заступник виконавчого директора Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Невдовзі розпочнуться анонсовані переговори про вступ України в Євросоюз.

– Процес європейської інтеграції передбачає технічні процедури, пов'язані з наближенням законодавства, норм та директив до нашого національного законодавства. Також потрібен час для адаптації політичної та економічної систем України. Цей процес почнеться після старту переговорів. Узгоджується розділ за розділом договорів, що формують європейське законодавство. Процес важкий і тривалий, бо зачіпає інтереси держав, особливо в таких чутливих темах, як сільське господарство. Крім технічних регуляцій, є норми, що стосуються цінностей. Такі норми стали завадою для турецької інтеграції.

Політичні умови – це демократія, інститути?

– Демократія та верховенство права.

Туреччина – це приклад тривалих переговорів, що йдуть із середини 1990-х?

– У випадку з Туреччиною були періоди, коли перемовини заморожували, також були заяви, що Анкара в них не зацікавлена. Тому тут не можемо говорити про довгі переговори, бо їх на певний час призупиняли.

А є країни-спринтери?

– Іноді тригером євроінтеграції були війни, як це відбувалося зі Словенією. Але вона швидко подолала всі бар'єри.

У нас ситуація подібна зі вступом Греції, яка мала конфлікт із Туреччиною. Це прискорило її євроінтеграцію.

 

Чи є можливість обійти процедуру національного голосування, коли Угорщина, Австрія чи будь-яка інша країна може заблокувати переговори і, відповідно, вступ?

– Так, це консенсусне рішення. Його мають приймати національним рішенням кожної країни – члена Євросоюзу.

Чому виникають проблеми з фондом Спільної сільськогосподарської політики – одним із найстаріших і найбільших у ЄС?

– ЄС жартома називають союзом захисту прав національних фермерів. Фонди справді допомагають сільському господарству й під час бюджетного процесу саме за них точаться найбільші баталії.

Чому нам важко? Тут є декілька нюансів, пов'язаних не лише із сільським господарством, а й фондами єдності, що забезпечують приблизно однаковий рівень розвитку країн ЄС. Тому деякі держави більше вносять коштів у спільні фонди, а деякі більше отримують. Це залежить від рівня розвитку. Якщо Україна приєднається до Євросоюзу, то тимчасово стане державою-бенефіціаром, а країни, які нині отримують кошти, почнуть більше платити чи ділитися коштами з нами.

Виходить, Польща й Угорщина, які тепер отримують гроші, в майбутньому стануть донорами, а Україна отримуватиме кошти?

– Так. І це важко сприймається громадянами цих країн. Ще одне нарікання, що Україні вже відкрили ринок Євросоюзу. Тепер точаться дебати, як довго це триватиме й чи мало так статися. Є постійні застереження з боку сусідів, аж до блокування українського експорту в ЄС. Тема агропродукції навіть увійшла до передвиборчих кампаній у Польщі та Словаччині.

Усі держави Євросоюзу свого часу отримували вигоди від фондів ЄС, а тепер не хочуть ставати економічними донорами для України. Це заважає інтеграції України в ЄС.

Які інструменти Україна отримає, доки веде перемовини?

– Країни отримують певні кошти для підготовки до вступу. Проте ми нині маємо значно більше, ніж передбачено. Стандартного пакета для підготовки нам було б замало. Без цих вливань Україна не змогла б підтримати свою економіку в умовах війни. Саме тому тепер ідуть переговори про чергову допомогу на 50 мільярдів євро на чотири роки. Угорщина заявила про його блокування, Єврокомісія шукає альтернативні шляхи.

А які можуть бути шляхи обходу цього блокування?

– Країни ЄС можуть почати виділяти ці кошти як національні держави. У такий спосіб можна обійти вето Угорщини.

Тривають дебати про реформування Євросоюзу, скасування liberum veto для ухвалення важливих рішень. У чому там суть?

– ЄС помітно розширився на тлі старого ядра, що було на перших етапах інтеграції. Положення про консенсус у багатьох питаннях є нині слабким місцем Євросоюзу, бо події розвиваються швидко, а на консенсус треба багато часу. Тому, передбачаючи подальше розширення, країни почали дебати про реформування і як зробити так, щоб одна держава не могла паралізувати рішення Союзу.

Проблема в тому, що ця реформа потрібна, але є в ній і слабке місце. Якщо вона вимагатиме відкриття наявних договорів про ЄС, то країни заново їх не ратифікують через свої національні парламенти. Тому шукають вихід, щоб можна було ухвалювати рішення без внесення змін у договори.

А які можуть виникнути проблеми?

– Скажімо, не можна розширити Європейський парламент без зміни договорів. А це значить, що частина країн має поступитися своїми мандатами для нових країн. Щодо цього точаться дебати. А для України потрібна немала кількість депутатів.

Слід визначитися з квотами в інституціях Євросоюзу. Нам треба визначитися з тим, який голос Україна як кандидат має на етапі реформування ЄС. І все це зробити в такий спосіб, щоб не відкривати договорів.

Чи може Київ вийти з такою пропозицією, що, наприклад, ми не братимемо грошей із фонду сільського господарства, щоб наш АПК їх не лякав, але науку, технології, енергетику ЄС нам фінансує повною мірою, щоб прибрати побоювання країн-сусідів?

– Що більше Україна долучається, то більше шансів, що наш голос чують. Недавно була італійська ініціатива, щоб українські парламентарії брали участь у засіданнях ЄС, не голосували, але могли висловити свою думку. Право озвучувати ініціативи в нас буде, але в нас небагато фахівців, які могли б вести такі переговори. Маємо дефіцит кваліфікованих кадрів для євроінтеграції. Наші профільні міністерства відкривали вакансії, але не могли знайти спеціалістів.

Ми інтегровані з енергетикою, газом і майже повністю з електроенергетикою. Але не маємо доступу до європейських фондів, щоб інвестувати в технічне переоснащення в контексті Європейського зеленого курсу. Як зробити так, щоб нам євроінтеграція боком не вийшла для економіки й енергетики?

– У більшості випадків щодо Європейського зеленого курсу держави подавали свої пропозиції й потреби під бюджет 2021–2027 років. Їх розглядає Єврокомісія, а потім повертає на доопрацювання урядам. Після цього був другий тур. Україна не брала участі в цьому процесі. Держави-члени досить ревно відстоюватимуть свої інтереси. Подібно як і кошти з Фонду Відновлення, створеного для врегулювання постковідної ситуації. Там була подібна ситуація, Україна до нього не долучена.

Водночас Київ долучений до новостворених фондів – як, наприклад, Європейський фонд миру. Але й тут ми зіткнулися з тим, що окремі держави-члени блокують кошти. Але є й інтерес окремих країн інвестувати напряму в Україну.

Наприклад?

– Тривалий час ідуть переговори з Німеччиною, яка готова інвестувати у водневу енергетику, хоча не доведено її ефективності.

Румунія планує через родовище Neptun Deep стати найбільшим виробником природного газу в ЄС, а тому зацікавлена в українських газових сховищах. Є зацікавленість Румунії та Німеччини в питаннях вітрових електростанцій та офшорної генерації. Щоправда, тут потрібно вирішити проблему безпеки.

Але ж ми не встигнемо й на бюджет після 2027 року. Відповідальні люди нам говорять, що реалістична дата – 2030-й. Та ж це як замінник слова "ніколи"! Чи є взагалі сенс говорити про дати?

– Усе залежить від переговорів. А вони – від переговірників. І не лише від України, а й від Євросоюзу. А там усе теж змінюється.

По-перше, 2024-го будуть вибори до Європарламенту. Від його складу залежатиме склад Єврокомісії, бо після цих виборів ЄС перейде на принцип шпіцен-кандидата – кандидат на голову ЄК, якого подає політична сила, що набрала найбільше голосів до Європарламенту. Між соціал-демократами та Європейського народною партією ніби є згода, що висунуть знову Урсулу фон дер Ляєн, але гарантії цього немає.

По-друге, ситуація національних урядів теж суттєво зміниться. У Словаччині – уряд Роберто Фіцо, що не надто приємно Україні. Проблемний Орбан в Угорщині. Ніби проєвропейський уряд Туска прийде до влади в Польщі, але чи зміниться там ситуація із сільським господарством? Наступного року відбудуться вибори в Румунії. Там ультраконсервативна й латентно проросійська партія "Альянсу єдності Румунії" (румунська абревіатура – AUR – співзвучна із словом "золото").

На тлі таких змін прогнозувати рік вступу України в Євросоюз – невдячна справа. З обережним оптимізмом можна говорити про 2030-й.

Румунія, Словаччина, Угорщина, Польща – для нас є ніби кордоном із ЄС. Але відносини з ними напружені. Як працювати з цими країнами?

– Усе залежить від питань, які треба врегулювати. Якщо йдеться про зерно, то доцільніше працювати через Брюссель, бо питання економіки регулюють національні уряди на рівні ЄК.

Якщо йдеться про питання історичної пам'яті, а вони виникають найчастіше з поляками, то треба працювати напряму з Варшавою.

Питання національних меншин треба врегулювати на двосторонньому рівні, а це насамперед Угорщина, але також і Румунія. З другого боку, питання нацменшин з'явилося в рекомендаціях Єврокомісії, тому є структура, яку можна розглядати як арбітра. А ЄК прив'язала оцінку вирішення цього питання вже до рішення Венеційської комісії. Коли ми заходимо в глухий кут, то саме вона може пропонувати вихід.

Країни Центральної та Центрально-Південної Європи економічно зросли за останні 30 років, але чому в них такі антиєвропейські настрої?

– Це парадокс. Польща виросла до гіганта ЄС передо­всім за рахунок масових німецьких інвестицій. Натомість отримала постійну критику, вимогу репарацій і останню заяву Ярослава Качинського, що Євросоюз втілює план ліквідації польської державності.

Словаччину називали одним із вишеградських тигрів, вона першою вступила до єврозони. Розвиток цієї країни був зумовлений динамікою відносин із ЄС. Румунія 2022-го завдяки євроінтеграції дала найкращі показники в Євросоюзі.

Якщо запитати в поляків або румунів, чи хочуть вийти з ЄС, більшість буде проти. Але в цих країнах популярні політичні сили, що гальмують подальшу євроінтеграцію. На виборах до Європарламенту в Румунії партія AUR може посісти перше місце. Не розумію, чому так відбувається.

Віктор Орбан та його оточення, очевидно, продовжуватимуть риторику "уколів" щодо України. Є відчуття, що вони затягують нас у дискусію, щоб живитися на конфлікті?

– Орбану тісно в Угорщині. Він бачить себе лідером праворадикалів на рівні ЄС. Він трампіст, прагматик і політичний цинік. Намагається свої претензії до України конвертувати в поступки з боку Євросоюзу. Це стосується не лише питання допомоги Києву, питання меншини, а й питання біженців. Угорщина через приймання українських біженців не хоче за квотами розподіляти мігрантів усього ЄС.

Це людина авторитарна, веде переговори з РФ та спів­працює з Китаєм. Орбан – хороший тактик, який прагне збалансувати впливи великих держав на Угорщину.

З ним треба вести діалог. Ми постійно наражатимемося на нові вимоги й ультиматуми, як це було з OTP-банком (Угорщина зажадала забрати банк із переліку спонсорів тероризму НАЗК, що Україна і зробила. – Країна). Однак нам потрібні арбітри, як-от Венеційська комісія та ЄС.

Орбан так діє, бо розуміє, що за це йому нічого не буде. Опозиція заслабка. Навіть якби нині виникло соціальне збурення чи було оголошено дострокові вибори, то його партія "Фідес" єдина отримала би більшість.

Як розцінюєте заяви Володимира Путіна, що РФ не проти вступу України в ЄС? І чи заважатимуть бойові дії вступу?

– У Євросоюзі відбулася зміна бачення України. До 2013 року її сприймали як пострадянську країну й зону впливу Росії. Після 2014-го та 2022-го відбулися зміни в головах. ЄС – нормативна потуга. І тут Кремль намагається підважити все, що може в самому Євросоюзі. Крім того, Україна не єдина держава, яка має проблеми з РФ. Такі проблеми є й у Молдови. Президентка Мая Санду говорить, що може вступити в ЄС спочатку правий берег Дністра, а потім – лівий. Але як можна стати членом ЄС без контролю над частиною території? Шукати відповіді на таке запитання потрібно і політикам, і правникам.

Багато країн Центральної Європи спочатку вступило до НАТО, а потім у ЄС. А як нам бути з НАТО?

– Час, який минув у розвитку цих організацій, зіграє свою роль. НАТО не така бюрократизована організація, як ЄС. Там більшою мірою рішення про вступ – політичне. Головний документ, що регулює членство в НАТО, – Вашингтонський договір. Натомість у Євросоюзі маємо договори й директиви, кількість яких зростає щороку. До НАТО вступити легше. Та я не думаю, що процеси вступу в НАТО та ЄС варто пов'язувати. На перший погляд вступ до НАТО простіший, але і проблемніший – через безпекову складову. Не всі держави готові вступити у війну з Росією. Щодо ЄС знайти рішення все ж простіше.

×