Середа, 26 листопада 2014 15:31

"При Ющенкові був безлад, за Януковича – свавілля. Сьогодні треба розбудовувати країну, приводити її в порядок"

Олександр Третьяков, 44 роки, політик Корінний киянин. Закінчив Київське вище інженерне радіотехнічне училище. Два роки служив у армії. Старший лейтенант. З 1992-го займався бізнесом. Був президентом фірми АТЕК-95 – однієї з найбільших нафтотрейдерних компаній України. На початку 2000-х продав бізнес і пішов у політику – обрався до Верховної Ради за списком Народного руху. Після помаранчевої революції працював першим помічником президента Віктора Ющенка. Ставав депутатом ще двічі – на чергових виборах 2006 року та дострокових 2007-го. Був членом партії ”Наша Україна”. Вийшов із неї 2009 року. Живе на дивіденди та відсотки на банківських рахунках в Україні. Дружина Алла – домогосподарка. Виховують 11-річну доньку Дарину та 6-річних синів Єгора і Данила. Мають домашніх тварин – собаку Ларі, папугу Прохора і кролика Жерома. У родині спілкуються лише українською. Полюбляє риболовлю, шахи й подорожувати. Улюблене місто – Рим в Італії. Часто з сім’єю відпочивають у Львові
Олександр Третьяков, 44 роки, політик Корінний киянин. Закінчив Київське вище інженерне радіотехнічне училище. Два роки служив у армії. Старший лейтенант. З 1992-го займався бізнесом. Був президентом фірми АТЕК-95 – однієї з найбільших нафтотрейдерних компаній України. На початку 2000-х продав бізнес і пішов у політику – обрався до Верховної Ради за списком Народного руху. Після помаранчевої революції працював першим помічником президента Віктора Ющенка. Ставав депутатом ще двічі – на чергових виборах 2006 року та дострокових 2007-го. Був членом партії ”Наша Україна”. Вийшов із неї 2009 року. Живе на дивіденди та відсотки на банківських рахунках в Україні. Дружина Алла – домогосподарка. Виховують 11-річну доньку Дарину та 6-річних синів Єгора і Данила. Мають домашніх тварин – собаку Ларі, папугу Прохора і кролика Жерома. У родині спілкуються лише українською. Полюбляє риболовлю, шахи й подорожувати. Улюблене місто – Рим в Італії. Часто з сім’єю відпочивають у Львові

Нова Верховна Рада повинна прийняти зміни до Конституції, реформувати економіку, збалансувати всі гілки влади за європейськими стандартами, проголосувати за відкриті списки – і після цього піти на дострокові вибори, – вважає Олександр Третьяков. Він балотується від "Блоку Петра Порошенка" на парламентських виборах по округу № 219 у Святошинському районі Києва

Як змінилася країна за останні 10 років?

– Змінилися цінності. Майдан 2004-го – велика прелюдія до революції, весела подорож із гарним настроєм. Тоді люди вийшли проти фальсифікацій на виборах і за кандидата у президенти Віктора Ющенка. А під час Революції гідності боролися за свободу, права і європейську перспективу.

Україні знадобилося десятиліття, щоб це усвідомити?

– Мойсей вів іудеїв з Єгипту в Ізраїль 40 ­років – два покоління. Лише нове покоління могло бути вільним. Ми живемо у швидший, інформаційний час. Раніше потрібно було 20 років для оновлення покоління, сьогодні – 10.

Ви фінансово підтримували помаранчевий Майдан. Чи допомагали протестувальникам під час Революції гідності та українським військовим в зоні антитерористичної операції?

– Під час Революції гідності закупив тисячі мішків для барикад, близько 500 бронежилетів, одяг, намети, спальники, польові кухні. Приймали людей переночувати, погрітися в моєму офісі на Подолі. В ньому жили хлопці з "Правого сектора", міліціонери, яких Юрій Луценко привіз зі Львівщини. На Майдані робив те саме, що й усі. Але не піднімався на сцену, як і 2004-го. Вважаю, що більше користі принесу поза сценою. Сьогодні допомагаю добровольчому батальйону "Азов", 72-й Білоцерківській бригаді, 128-й Мукачівській, 12-му Київському територіальному батальйону, "Правому сектору". Закуповую одяг, амуніцію, коліматори, бронежилети, тепловізори, безпілотники. Також фінансово підтримую сім'ї учасників АТО зі Святошинського та Оболонського районів столиці.

Як ставитеся до прийнятих законів щодо "особливого статусу" окупованих територій Донбасу?

– Двояко. Серце стурбоване. Розум говорить, що рішення правильне. Порошенко знає, що робить. Він – прекрасний дипломат, юрист та економіст. Хоча, звісно, хотілося б перемоги й капітуляції терористів. Багато політиків не згодні з мирним планом президента. Кажуть: у нас потужна армія і ми обов'язково переможемо. Про це говорить Юлія Тимошенко. Каже, що головне – бажання перемогти. Але треба визнати, наша армія в порівнянні з російською – значно слабша. Як людина, що закінчила військове училище, скажу: сьогодні ми не в змозі ефективно вести війну з таким сильним ворогом. По-перше, через недостатнє матеріально-­технічне забезпечення армії. По-друге, через фінансово-економічний стан у країні. На кредитні гроші не ведуть війну. Потім їх треба ­повертати. Одна справа, коли росіяни з землі нафту і газ черпанули – і в них з'явилися додаткові гроші. А нам що робити? Зараз світ не готовий до глобальної війни. Тому сьогодні цей мирний план – єдиний вихід.

Закон прийняли на три роки. Це – не зміни до Конституції, тому трагедії не бачу. Проголосувати і скасувати закон – не є проблемою. Головне, що не втрачаємо територію суверен­ної України, й Росія виводить війська.

РФ дотримуватиметься домовленостей?

– Ні. Впевнений у цьому на 90 відсотків. Є давній вислів: спочатку говорять дипломати, потім – гармати. Треба спробувати пройти шлях миру, щоб зберегти життя людей і створити сильну та боєздатну армію. Це головне завдання влади. Вичерпаємо мирні аргументи – наша нова армія застосує гармати.

Позаторік ви говорили, що 2015-го матимемо революцію. Чи є передумови для неї?

– Прорве, якщо влада вестиме антинародну діяльність. Тоді може бути ще один Майдан. І нічого поганого в цьому немає. Це свідчитиме про сформоване громадянське суспільство. У Франції, Іспанії мільйони людей протестують проти законів і рішень влади, що не сприймають. Сподіваюся, в Україні влада більше ніколи не застосовуватиме зброю проти мирних протестувальників.

З часу інавгурації Віктора Януковича ви пішли в опозицію. Чому нині вирішили повернутися у владу?

– Мене часто запитують, чи повторив би свій протестний шлях 2002–2004-го проти Януковича й Медведчука. Відповідь одна: так, повторив би. Пішов би на Майдан, і в альтернативі між Ющенком та Януковичем підтримував би першого. Та до Віктора Андрійовича працювати б не пішов. Він – ненадійний, не виконує обіцянок та домовленостей.

Взагалі, те, що відбувалося останні 10 років, – жах. При Ющенкові панував безлад, за Януковича – свавілля. Останні чотири роки ми всі були в опозиції до Януковича. Потрібно виходити з цього опозиційного стану. Сьогодні необхідно розбудовувати країну та приводити її в порядок.

Ви балотуватиметеся по столичному округу № 219. Чому вибрали саме цей?

– Давно працюю у Святошинському районі столиці, де розташований цей округ. 2012 року балотувався у Святошині, в сусідньому 218-му окрузі. Тож президент попросив піти кандидатом від "Блоку Петра Порошенка" на 219-й округ, щоб я працював для Святошинського району.

Хто ваш головний конкурент?

– Володимир Бондаренко з "Батьківщини". Раніше я казав, що не поділяю ідеологію партії Тимошенко – забагато популізму. У бізнесі такого немає. Бондаренко – 20 років народний депутат від цього округу, але нічого не змінилося. Району, та й усьому Києву, потрібна стратегія докорінних змін.

Люстрація "очистить" депутатські ряди?

– Закон – сирий. З часом його треба допрацювати. Не можна йти за принципом: старий світ зруйнуємо, новий побудуємо. Міський голова Дебальцевого на Донеччині Володимир Проценко був на посаді за Януковича. Проте не погодився підтримувати терористів і приєднуватися до Росії. Бойовики тримали його в підвалі, катували. Він підпадає під люстрацію? Що з ним робити? Отже, потрібен підхід до кожної людини. Але краще такий закон, ніж ніякого.

Про що свідчать опитування: за кого люди готові голосувати?

– Сьогодні мене підтримують 25 відсот­ків, Бондаренка – 10. Це дані Київського міжнародного інституту соціології. Люди не хочуть, щоб усе залишалося, як було. У Святошинському районі лише латання дір – одну трубу замазали, іншу підфарбували. От і вся робота. Вважаю, що зможу значно більше допомогти, ніж будь-який інший кандидат.

Які основні проблеми району?

– Проблем, звісно, багато й вони – ­різні. ­Наприклад, підприємці у Святошині постійно відчувають тиск та побори з боку Київводоканалу, Київгазу й Київенерго. Вважаю своїм обов'язком захищати права та інтереси малого й середнього бізнесу і сприяти його розвитку. Зрозуміло, що святошинців дуже турбують питання комунального обслуговування, постачання гарячої води, благоустрою, якості доріг. Що впливовіший чиновник, то більше в нього можливостей для вирішення проблем. Належу саме до такої когорти політиків. Не стоятиму у прий­мальні мера й не чекатиму по кілька годин. Із 2000-х маю гарні стосунки з Петром Порошенком. Загалом, командою вирішувати проблеми легше.

Київ – ваше рідне місто. Що в ньому потрібно змінити насамперед?

– Повернути депутатів районних рад. Розірвано ланцюг між жителями і владою. Спершу запит громади має пройти через депутата районної ради, потім – депутата міськради, а тоді потрапити до Верховної Ради. Депутат райради – це людина, яка живе поряд, приміром, у вашому будинку й за нього голосують п'ятеро – шестеро мешканців сусідніх будинків. Депутат Верховної Ради не повинен займатися комунальними проблемами окремих будинків. Він вирішує справи держави та району в цілому.

По-друге, потрібно зберегти якомога більше зароблених столичною громадою грошей у бюджеті Києва. Зараз значну їх кількість забирає державний бюджет.

Яким чином зберегти?

– Доки не прийняли відповідні зміни до законодавства – силовим. Сказати: не дамо й усе. Потрібна децентралізація. На законодавчому рівні обмежити кількість надходжень з обласних бюджетів до центральної скарбниці. Логічно, що держава хоче більше отримати, а місцевий бюджет – менше дати. Це як бізнес і влада в питаннях податків. Коли з'являться в казні столиці гроші, тоді буде можливість ремонтувати дороги, під'їзди. Матимемо нормальний рівень життя.

З міським головою Віталієм Кличком говорили про це?

– Ми часто спілкуємося. У нас гарні стосунки. Він точно не є негідником. Дуже амбітний, хоче увійти в історію. Живе за принципом: найкращий боксер, найкращий мер. І дуже любить свою країну. Взагалі, любити свою країну – це правильно. Петро Порошенко – теж один із таких. Він дбатиме про державу. Ці речі дуже пов'язані.

У прем'єра Яценюка такі ж благородні наміри?

– Є люди, яких призначають. Є ті, кого вибирає народ. Арсеній Петрович належить до "білих комірців". За нього не дуже хочуть голосувати. Про це свідчать соціологічні дані. У "Народного фронту" лише чотири відсотки підтримки по Києву. Хоча рівень довіри до прем'єра сягає 70–80 процентів. Проте це не конвертується у виборчий рейтинг. Йому довіряють як чиновникові, а не як фавориту виборів. Така психологія людей. У Юлії Тимошенко було навпаки: голосували добре, а як прем'єр-міністр вона людям не дуже подобалася.

За нинішньої Конституції саме Кабінет Міністрів відповідає за реформи в країні. Хто сьогодні був би найоптимальнішим главою уряду?

– Яценюк відповідає вимогам часу. Його дії адекватні. Та нинішній склад парламенту – просто жах. Країна живе в часи смути. Тому нічого кардинального зробити в таких умовах не можна. Після виборів міністерський склад зміниться. Усе залежатиме, до якого компромісу дійде прем'єр із президентом. Не подобається програма глави уряду – не йди працювати в Кабінет Міністрів. Не розділяєш президентської програми – будь в опозиції. Складний час вимагає саме такого підходу.

Як зміниться парламент після виборів?

– Кардинально. Матимемо проєвропейську конституційну більшість. Не буде фракції Партії регіонів. Сподіваюся, не пройдуть комуністи. Такий парламент в історії України створять уперше. Навіть якщо туди потрап­лять 10–15 представників попередньої влади, то на що вони впливатимуть?

Нова Верховна Рада повинна прожити максимум три роки. Прийняти зміни до Конституції, реформувати Донбас, збалансувати всі гілки влади, проголосувати за відкриті списки. І після цього піти на дострокові вибори.

Що насамперед цікавить людей сьогодні?

– Провів чимало зустрічей на виборчому окрузі. Найбільше люди цікавляться, чи буде мир, бо від цього залежить майбутнє. Хочуть відкритості з боку влади. Депутатам час змінювати стиль роботи. Впроваджувати електронну систему. Тоді все стане публічно, без кулуарних домовленостей.

Одна з вимог суспільства – боротьба з коруп­цією. Як її мінімізувати?

– Має відбутися переосмислення цінностей. Наприклад, президент бере до себе в літак українських бізнесменів на зустріч із європейськими партнерами. В суспільстві це розцінять як корупцію. Ага, бізнесмени занесли грошей і полетіли з главою держави. Та в усьому світі співпраця влади й бізнесу – нормальне явище. Навпаки: керівництво країни має відстоювати інтереси вітчизняних виробників.

Ще Михайло Грушевський говорив: основна проблема України в тому, що люди при владі не люблять своєї держави. Нічого не змінилося. Систему "брати" і "давати" не перемогти сьогодні-завтра. На це потрібен час і зусилля. Слід налагодити суворий контроль громадськості за чиновниками й політиками. Це значно пришвидчить перемогу над коруп­цією. Вважаю, що кожен громадянин повинен почати з себе – не брати і не давати хабарів.

Також народ хоче позбутися олігархів.

– Американці пишаються Біллом Ґейтсом, засновником корпорації "Майкрософт". А в нас ще є залишки комуністичного мислення. Якщо багатий – отже, мерзотник. Бідний – чудово. Мусимо перейти до нормального європейського типу суспільства.

А до чесного ведення бізнесу?

– Усе залежить від чиновників. Завдання бізнесу – заплатити якомога менше податків. Це загальне правило, що діє в усьому світі. Офшорну систему придумали не росіяни і не українці. Це ноу-хау американців та британців. Мета держави – отримати якомога більше податків. Мета бізнесу, навпаки, – платити менше. Така ситуація між бізнесом і державою буде завжди. У Європі людей змушували платити податки впродовж сотень років. Закладали це в голову цілим поколінням. У Радянському Союзі поняття "платити податки" не існувало. Нині ми – на перехідному етапі. Досягнемо компромісу між підприємцями та державою – матимемо чесний бізнес, як у Європі.

У чому бачите шанс України як підприємець, політик?

– В розвитку малого й середнього бізнесу. У провідних країнах 80 відсотків населення зайняті в сфері обслуговування. Що більш прибутковим є бізнес, то більше отримують працівники. Відповідно, зростають витрати на задоволення власних потреб. Потрібно обмежити кількість регуляторних органів. Перейти від вимагальної практики "великої палиці" до нормальних європейських правил бізнесу. Тоді все в країні буде добре.

Чиновників поменшає в рази?

– Звісно. Наприклад, охочих працювати клерком у мерії Парижа мало. Це вважають непрестижним. Там низькі зарплати, ще й хабарів ніхто не бере. В Україні ж на будь-яку посаду в державному секторі – черга. Багато хто мріє стати чиновником – із зарплатою в 3 тисячі гривень. Вже не кажу про юрбу охочих влаштуватися в податкову, прокуратуру, на митницю, де такі ж ставки. Очевидно, туди йдуть не за зарплатнею.

Де маємо основні резерви, щоб рухатися вперед, будувати нову країну?

– Після помаранчевої революції зібрали в бюджет майже вп'ятеро більше звичного. Не тому, що когось до стінки притисли. Люди самі почали платити податки. Розуміли, що так допомагають країні. І це найбільший наш резерв. Ще один – іноземні інвестори. Без них економіку не піднімемо. А західний бізнес прийде, коли тут діятимуть європейські правила.

Громадяни мають платити податки. Та як їх переконати, що державний бюджет не розкрадатимуть?

– Треба закінчувати посипати голову попелом. Яценюк хоче зменшити зарплату народним депутатам – це непогано. Та краще думати, як підвищити її пересічним громадянам. У нашому суспільстві чомусь звикли всіх, хто біля влади, називати негідниками. Вважаю, коли є факт розкрадання бюджету, потрібно говорити конкретно: хто, скільки, де й коли. Не гребти всіх однією лопатою.

Де найбільше розкрадали, розкрадають і можуть це робити? Як цього позбутися?

– За часів Януковича бюджет дерибанили по-чорному. Щодо нової влади – складно сказати. Якщо хтось під час війни крав із бюджету – його треба повісити на Хрещатику на електричному стовпі. Аби іншим був приклад. Інакше ніяк це не зупинимо. Казнокради й мародери не мають права бути громадянами цієї країни.

Що для України Угода про асоціацію з ЄС?

– Це частина нашого стратегічного шляху до Європи. Жодного кроку назад, як за Януковича, не буде. Рухатимемося доволі швидко. Якщо за п'ять років запровадимо європейські стандарти в усі сфери життя, можна буде говорити про повноправне членство в ЄС.

Європейські політики налаштовані не так оптимістично.

– Існує одна модель – повноцінне членство в ЄС. Все інше – від лукавого. Паралельно маємо йти в НАТО.

Не вирішені проблеми анексованого Криму, окупованої частини Донбасу. Україну з таким "багажем" приймуть до НАТО?

– Якщо буде політична воля, то жодні конфлікти не стануть на заваді. У багатьох країнах ЄС також є внутрішні проблеми: в Іспанії приміром, у Великій Британії, від якої ледь не відділилася Шотландія. Основне – відповідати європейським критеріям.

Зараз ви читаєте новину «"При Ющенкові був безлад, за Януковича – свавілля. Сьогодні треба розбудовувати країну, приводити її в порядок"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua
Загрузка...

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі