Польські політики не зрозуміли, наскільки змінилася Україна за три роки, – вважає історик Володимир В'ЯТРОВИЧ

Чому стосунки з Польщею різко погіршилися? Від "адвоката України в ЄС" до "з Бандерою ви в Європу не прийдете".

– Партія "Право і справедливість", що має більшість у владі, намагається заробляти політичні бонуси на історії.

Насамперед це робить міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський. А міністр оборони Антоній Мацеревич оголосив, що на могилі Невідомого солдата у Варшаві буде відкрито плиту для вшанування пам'яті тих, хто боролися з Українською повстанською армією. А там від рук УПА найбільше загинуло представників польської комуністичної безпеки, так званих "убеків" (органи громадської безпеки. – Країна). Тепер вшановуватимуть чекістів. Президент Анджей Дуда порадив Петру Порошенку позбутися в політикумі людей, які мають нібито антипольські настрої. Рекомендувати кадрові рішення главі іншої держави – це взагалі моветон.

В Україні ці проблеми поступово зникають із порядку денного. В інших розвинених країнах це минуло давно. А Польща навпаки – максимально історизує політику й політизує історію. Це підхід із ХІХ сторіччя. Тоді погляди на минуле визначали, якими будуть стосунки в майбутньому. При цьому соціологічні опитування показують: поляки лідирують серед сусідніх народів, до яких українці ставляться з повагою. Ще один важливий аспект, на який свідомо не звертають увагу польські експерти й політики: в регіонах, де шанують Українську повстанську армію, Бандеру й Шухевича, найбільше поважають і Польщу. Теза про те, що популяризація УПА шкодить польсько-українським відносинам, нічим не підтверджується.

Це послідовна державна політика Польщі?

– Це легко пояснити істерикою. Але дедалі частіше й українські, і польські експерти говорять про послідовне формування негативного образу України. Аби підготувати ґрунт у польському суспільстві до перезавантаження стосунків із Росією.

Зближення з Москвою в'яжеться ще з однією тенденцією у Польщі. Лідер владної партії "Право і справедливість" Ярослав Качинський скептично ставиться до Євросоюзу. У перспективі може йти мова про вихід із ЄС. Бо для Польщі Качинського немає шансів у рамках Союзу. Там вона лише одна з країн. А Польща Качинського – це глобальний гравець, держава, що вирішує долю регіону.

У такому контексті є потреба іншого союзника. Сполучені Штати не готові бути ним, бо зацікавлені у збереженні Євросоюзу. Очевидно, виникає спокуса зав'язати стосунки з Росією. Вона завжди спокушала Польщу глобальними вимірами – давайте ділити світ на двох, давайте вирішувати долю цього регіону. Думаю, йдеться про глобальні плани, а не про істе­рику.

Чи потрібне сприяння, наприклад, США чи Німеччини у пошуку компромісу?

– Сподіваюся, що ні. Поляки й українці здатні дати собі раду в стосунках. Однак, коли йшли на переговори щодо пам'ятників, ставили за мету – вирішити проблему. А вже за п'ять хвилин я зрозумів, що їм це не треба. Часто поводяться нахабно, нав'язливо, по-менторськи. Ніби говорять не з представниками іншої держави, а з підпорядкованими їм людьми. Польща вважає, що має право нав'язувати Україні свої погляди на історію.

 

Яка в цьому провина України?

– Наша влада до 2014 року готова була робити все, що захочуть зовнішні партнери. Торгувала історією з Росією. Не подобається вам Голодомор як геноцид – не буде. Це заохотило поляків.

Вони користалися цим довгий час і в Україні. Яскравий приклад – спорудження польського меморіалу в Биківні на Київщині (об'єкт НКВС, де наприкінці 1930-х, у 1940-х відбувалися масові захоронення розстріляних і закатованих. – Країна). Меморіал має вшановувати пам'ять поляків, які загинули від рук комуністів. Це точка історії, що нас поєднує. Українці й поляки були жерт­вами. Але польська сторона не захотіла проходити всі щаблі документального узгодження меморіалу за українським законодавством і звернулася до президента. Віктор Янукович, який тоді скочувався до міжнародної ізоляції, пішов назустріч. Меморіал спорудили за його наказом.

Тому й зараз звучать пропозиції: давайте винесемо питання історії на президентський рівень. Ми розуміємо: якщо питання пам'ятників підніметься так високо, їх розглядатимуть у пакеті. Додаватимуть якісь преференції в економіці чи безпеці. Вважаю це неприпустимим.

За два тижні, доки триває активна фаза суперечки, відкрито два польських пам'ятники. Знову – незаконних. Один у Вінницькій області, другий – в Івано-Франківській. Причому за участі керівництва Інституту національної пам'яті Польщі.

За останні три роки ми стали свідками 15 актів вандалізму на території Польщі щодо українських могил. Жодного не розслідувано.

А будь-які наші кроки назустріч польська сторона сприймає як слабкість. На Львівщині на початку 2017-го проросійські активісти сплюндрували пам'ятник загиблим полякам у Гуті Пеняцькій. Українська громада за власний кошт відновила його. Здавалося б, прекрасний привід для перезавантаження стосунків. Навпаки – наростає тиск.

Як далеко може зайти конфлікт?

– Ми не реагували б на це так болісно, якби не мали досвіду спілкування з Росією. Тоді теж звучали заяви, що українці мають переглянути свою історію, відмовитися від героїв. З методологічної точки зору, способи тиску Варшави й Москви дуже подібні. Теми ті самі – боротьба українців за незалежність, Друга світова війна. Спроба Росії контролювати наше минуле переросла у спробу контролювати наше сьогодення й майбутнє. Ми не можемо дозволити польській стороні диктувати, як дивитися на свою минувшину.

Не хочу вірити похмурим прогнозам, що мова йде про територіальні претензії. Але плекання антиукраїнських настроїв, поєднане з ностальгією за втраченими територіями, – небезпечна політична суміш.

Що нас об'єднує з поляками?

– Спільна загроза зі Сходу. Мало чути тих польських політиків, які розуміють: українці захищають не тільки кордон України, а й Польщі, Європи.

Об'єднують сторінки спільної історії часів Речі Посполитої. Спільна оборона Варшави, антибільшовицька боротьба. У післявоєнний період між українським і польським антикомуністичним підпіллям було досягнуто домовленостей. Проведено кілька спільних акцій. Одна з них відбулася в травні 1946 року, коли польські й українські підпільники разом брали Грубешів (місто у Східній Польщі, розташоване на річці Гучва, за 5 км від кордону України. – Країна). Там була залога НКВД і Польської комуністичної безпеки.

Сьогоднішній розбрат корисний лише третій стороні – Росії.

Чи підігріває Москва українсько-польський конфлікт?

– Кремлівські агенти беруть у цьому участь. Але дуже спрощеним було б сказати, що його запустила Росія. Настрої в польському політикумі є антиукраїнськими. Це дозволяє агентурі почуватися як риба у воді. Їй не вдалося запустити антипольські настрої в Україні. Були чотири акти вандалізму щодо польських пам'ятників на нашій території. Від них відмовилися всі громадсько-політичні сили включно з ультраправими. Розслідування показали, що за ними стоять прихильники РФ.

Служба безпеки викрила провокацію, коли нібито від імені поляків України невідомі намагалися перекрити міжнародну трасу на Львівщині. Виявилося, що це – тітушки. А новина розійшлася польськими медіа.

Чому в Польщі так легко піддалися на провокацію?

– Польща тривалий час живе в комфортних умовах. Під захистом НАТО та Європейського Союзу. Вважає, що їй нічого не загрожує. Україна ж існує на порозі імперії, що намагається її знищити. І стримує її вже кілька років, стікає кров'ю. Це сприяє дорослішанню й відчуттю відповідальності. Небезпека робить нас адекватнішими.

2001 року були масштабні акції протесту "Україна без Кучми", 2004-го – помаранчева революція, 2013-го почався Майдан. За 25 років у кожному поколінні маємо людей, які ставали на революційну боротьбу, брали на себе політичну відповідальність, відмовлялися від особистих преференцій. Натомість у Польщі виросло покоління, впевнене, що держава їх захистить. Зменшується ступінь критичного сприйняття інформації. Прихід до влади партії "Право і справедливість" показав інфантильність суспільства.

Польща зіпсувала стосунки фактично з усіма сусідніми державами й у Європейському Союзі. Тому заяви Ващиковського й Качинського, що не пустять Україну в Європу, – смішні. Називають себе євроскептиками й раптом хочуть грати роль євровахтерів, які вирішуватимуть, кому вступати до ЄС.

Петро Порошенко ініціював засідання консультаційного комітету президентів України та Польщі для запобігання ескалації напруги між двома країнами. Це може розрядити ситуацію?

– Це важливий крок. Особливо після оголошення, що польська сторона готова до таких переговорів. Але потім Ващиковський заявив: уже підготували список українських посадовців, яких оголосять персонами нонґрата. Це ставить під сумнів мої сподівання вирішити проблему.

Схоже на спосіб шантажу, який використають як крок назустріч. Не назвуть мене персоною нонґрата (днями у ЗМІ з'явилася інформація про заборону в'їзду до Польщі Володимирові В'ятровичу. – Країна) і вважатимуть це спробою порозумітися. Дуже груба тактика. Нагадує старий єврейський анекдот. Сім'ї було важко жити, вони звернулися до рабина за порадою. Той звелів купити козла. Жити стало нестерпно. Тоді він сказав продати козла.

Польщу називали адвокатом України в ЄС. Це вже не так?

– Саму Польщу не дуже сприймають у Євросоюзі. Щоб розвивати ефективні відносини з ЄС, нам треба налагоджувати співпрацю з Францією та Німеччиною.

Наші співгромадяни легко асимілюються в Польщі.

– Там зараз близько мільйона українців – це дуже багато. Польща не може без них. Економіка не працюватиме. З другого боку, є страх, що суспільство їх не перетравить і вони залишаться українцями. Через це створюється негативний образ українців – аби вони боялися бути собою. Щоб якнайскоріше відмовлялися від своєї мови, змінювали звички – задля безпеки. Це ще одне пояснення антиукраїнської риторики.

Якщо той мільйон українців отримає польське громадянство й зможе голосувати, то матиме вплив. Цього бояться.

Чи свідчать конфлікти з Польщею, Угорщиною, Сербією й деякими іншими країнами про те, що набуваємо більшої ваги на міжнародній арені?

– Так. Ми стаємо дорослими. А дехто хоче, щоб залишалися у підлітковому віці, питали дозволу. Конфлікти свідчать про набуття Україною суб'єктності й загалом відіграють позитивну роль. Дедалі більше українців розуміють, що в Європі ніхто нас не захищатиме.

Чи може змінитися ситуація після пере­завантаження влади в Польщі?

– Потужної альтернативи немає. "Право і справедливість" – популістська партія. Прислуховується до настроїв у суспільстві. Маємо зрозуміти, що теперішні відносини з Польщею надовго. І нам треба навчитися тримати удар.

Найбільша помилка польських політиків – не зрозуміли, наскільки змінилася Україна за останні три роки. Ставляться до неї так, ніби можна витерти ноги. Але цього більше ніколи не буде.

×