Викликів більше, ніж позитиву
Перспективи українського експорту-2025, на жаль, невизначені. І річ не тільки у воєнних викликах. Завдяки Силам оборони, що забезпечують роботу морського коридору, та налагодженню альтернативних логістичних маршрутів, нашим виробникам і трейдерам вдається ці виклики мінімізувати. Невпевненості додають геополітичні ризики. Передовсім те, що в Європі більшає прибічників відмови від продовження торговельних преференцій для української агропродукції після 5 червня, коли завершується дія попередніх домовленостей. А дехто навіть вимагає відмовитися від вільної торгівлі з Україною. Також почастішали заклики до секторальних обмежень для імпорту в Європу низки товарних груп, які не потрапляють під дію аграрних квот. Адже фермери в ЄС бояться конкуренції з боку потужних українських агрохолдингів, а чимало тамтешніх політиків із правого та лівого спектрів прагне заробити електоральні дивіденди, підтримуючи такі вимоги.
І на тлі закликів, застережень, вимог та ультиматумів на адресу Європейської комісії, уповноваженої ухвалювати відповідні рішення, вряди-годи лунають лише поодинокі раціональні заяви, що підтверджують зацікавленість європейського споживача в постачанні продовольства з України.
Враховуючи баланс сил, Єврокомісія, за даними Reuters, планує обмежити імпорт українського цукру, після того як європейські виробники поскаржилися, що великі обсяги його постачання призвели до обвалу цін. Тож тамтешні фермери й переробники не витримують цінової конкуренції з українськими. Особливо чутлива ця тема для Франції – лідерки європейського цукровиробництва.
Торік обсяги експорту цукру з України досягли історичного максимуму – понад 746 тис. т, за що виручили майже $420 млн. Але частка постачань у європейському напрямку, відверто кажучи, незначна. Проте навіть це налякало тамтешніх виробників.
Про повну заборону постачання з нашої країни наразі не йдеться. Але, за словами комісара Єврокомісії з питань сільського господарства Крістофа Гансена, невдовзі обсяги імпорту стануть значно меншими. Також він підтвердив плани переглянути інші види імпорту з України, зокрема й постачання зернових.
Євросоюз 2022 року надав Україні вільний доступ до своїх агроринків, щоб підтримати наш експорт в умовах великої війни та блокування Росією морських перевезень з українських портів. Деякий час постачання агропродукції в Європу взагалі не квотували та не обмежували. Проте під тиском європейських фермерів, особливо в сусідніх країнах, які вдалися до акцій протесту, Єврокомісія почала впроваджувати обмеження і запобіжники від можливого збільшення імпорту агротоварів з України.
Тому вже торік збереження пільгового режиму торгівлі було під сумнівом. Європейці змогли домовитися про продовження преференцій до 5 червня 2025-го із щорічною пролонгацією, лише передбачивши додаткові запобіжники на вимогу противників вільного доступу української агропродукції на ринки ЄС. Поміж захисних механізмів – обов'язок Єврокомісії запроваджувати квоти, щойно імпорт м'яса птиці, яєць, цукру, вівса, кукурудзи, крупів та меду з України перевищить обсяги постачань у попередні періоди. І ЄК у підсумку вдалася до квотування більшості з цих видів нашої агропродукції.
Окремі країни Європи тим часом упроваджують власні обмеження на постачання агротоварів з України. Приміром, Польща, Угорщина, Словаччина та Болгарія максимально обмежили імпорт зернових.
Чи не найменше загроз – для української кукурудзи. Через її постійний дефіцит на європейських ринках у Євроспільноті відсутні мита на імпорт цієї культури, каже заступник міністра економіки, торговий представник України Тарас Качка.
– Європейський Союз імпортує більше кукурудзи, ніж ми можемо фізично експортувати. Водночас Україна в режимі автономних торговельних заходів дотримується обмежень на постачання кукурудзи до низки країн ЄС, що є парадоксальним і свідчить: це більше питання політики, ніж торгівлі, – пояснює посадовець.
Попри спроби обмежень агроімпорту з України в ЄС, торік обсяги взаємної торгівлі сільгосппродукцією зросли до $17 млрд. Частка нашого експорту – $13 млрд. Це найвищий показник за час дії Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Але з початку 2025-го, коли держави – члени ЄС поновили переговори про продовження дії автономних торговельних заходів у відносинах з Україною, виникли побоювання, що скасування безмитної торгівлі вже за два місяці може стати реальністю. Хоча якраз брак часу для підготовки нової угоди, а рішення європейці мають ухвалити щонайпізніше в середині травня, може зіграти нам на користь. Аналітики вважають найімовірнішим сценарієм тимчасове продовження чинних правил. Та чи надовго?
Адже на тлі цього ключового для українського агроекспорту виклику маємо й позитивні очікування, пов'язані зі збільшенням порівняно з торішніми показниками врожаю основних сільськогосподарських культур, а отже, з покращенням експортного потенціалу наступного маркетингового сезону – з 1 липня 2025-го до 30 червня 2026 року. І це може ще більше налякати європейських фермерів та політиків – лобістів їхніх інтересів.
Цьогоріч обсяги виробництва сільгосппродукції можуть принаймні на 3% перевершити показники 2024-го, за оцінками Інституту аграрної економіки. Продукції рослинництва буде на 3,4% більше, ніж торік. Передовсім завдяки розширенню посівних площ під олійні, очікуваному збільшенню врожайності кукурудзи та покращенню агротехнологій.
Але й тут усе, як мовиться, вилами по воді писано. Жодних погодних катаклізмів наприкінці 2024-го й на початку 2025 року не було, й озимина перезимувала добре – левова частка посівів перебуває в хорошому стані. Та вже взимку аграрії й експерти звертали увагу на брак вологи для весняного пробудження рослин і для насіння, яке ляже в ґрунт під час посівної яровини. Березневе бездощів'я і заморозки на початку квітня лише посилили побоювання. Тому виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин радить з обережністю оцінювати плани на врожай.
– У березні Україна потерпала від посухи. Якщо й улітку буде аномальна спека, то про якесь покращення порівняно з украй невдалим для рослинництва попереднім роком ітися не може. Ми повернулися на традиційні ринки, але через поганий врожай 2024-го мали там не надто велике представництво. Однозначно сказати, що наступного маркетингового сезону ситуація покращиться, не можна. Тим паче, на тлі невизначеності з продовженням дії пільгового режиму торгівлі з ЄС, – говорить Пендзин.
Окремо звертає увагу на проблеми, пов'язані з напрямами нашого експорту. Хоча постачання Чорним морем здійснюють доволі активно, виробникам і трейдерам доводиться неабияк переплачувати за страхування безпекових ризиків. Це негативно впливає на прибутки аграріїв і обсяги експортної виручки для держави.
Озимина перезимувала добре
Економіст нагадує, що до активної фази бойових дій частка агроекспорту з України становила 35%, ще 40% – показник металургії. Тепер же аграрний експорт – це 67% нашого постачання за кордон.
– Не тому, що стало більше сільськогосподарської продукції, а тому що показники металургії стрімко впали. І з огляду на це маємо ще один негативний чинник – велике від'ємне сальдо торговельного балансу. Ми надто залежні від імпорту, завозимо у 2,5 разу більше, ніж вивозимо. Тож ситуація в зовнішній торгівлі для України вкрай складна, – додає Пендзин.
Постачання металів і залізорудної сировини – справді одна з ключових статей українського експорту. За цим напрямом теж варто говорити більше про виклики, ніж про здобутки. Адже через війну країна втратила левову частку потужностей. Багато з них повністю знищено, чимало підприємств опинилося в тимчасовій окупації.
З приємного – те, що на початку року металургійні підприємства на підконтрольній території наростили випуск сталі й чавуну. Скажімо, в січні-лютому чавуну виробили 1,14 млн т – 108,4% проти показника перших двох місяців 2024-го, сталі – 1,18 млн т, 109,9%, прокату – 0,96 млн т, 106,3%.
Більшість виробленого, як і видобутої руди, традиційно йде на експорт. Загалом 2024 року з України експортували майже 6 млн т чорних металів, на 22,6% більше, ніж 2023-го. Експорт напівфабрикатів зріс на 56,7%, сталевого прокату – на 28,4%. Натомість експортні продажі металургійної сировини скоротилися на 6,3%. Надходження валютної виручки від постачання чорних металів за кордон перевищили $3 млрд це на 16,9% більше, ніж на рік раніше. Пожвавився й експорт залізорудної сировини. Обсяги постачання зросли із 17,7 до 33,7 млн т. Основні покупці – Китай, Словаччина й Туреччина.
Добрі новини про поліпшення виробничих показників підприємств галузі, певно, мають додати оптимізму й у питаннях експорту й експортної виручки. Так, після різкого падіння на початку великої війни нинішнє відновлення – мізер, ми не зможемо завалити металургійною й залізорудною продукцією всю Європу чи пів Китаю. Але й кілька сотень мільйонів додатково зароблених на цьому доларів не будуть зайві.
Проте й тут маємо додатковий виклик. На відміну від ринків агротоварів, ціни на більшість видів яких у світі стабільно високі, заробітки на продукції металургії критично залежать від кон'юнктури світових ринків. А там через розв'язані новою адміністрацією Білого дому торговельні війни ще та турбулентність. Та й інших проблем ніхто не скасовував.
Олег Пендзин коментує:
– Тепер начебто відновлюється експорт залізної руди в Китай, але тут дається взнаки питання логістики. До війни майже весь металургійний експорт ішов через Маріуполь. Нині місто – в окупації. А портову інфраструктуру на підконтрольних територіях методично обстрілює ворог. Плюс обстріли залізниці, видобувних підприємств. Та й загальна ситуація в економіці не додає оптимізму.
1 
1
Коментарі