Вівторок, 17 грудня 2013 11:37

"Нехай президентом буде хто завгодно, аби не пив і не спізнювався на роботу"

В еволюції "радянської людини" у вільний народ більшість українців пройшли "точку неповернення", вважає російський антрополог Костянтин Банніков

На Сході України відреагували на побиття студентів "беркутівцями" значно спокійніше, ніж кияни та жителі західних областей. Через що люди там інертніші?

– Тут можна провести пряму аналогію з Німеччиною. З моменту об'єднання країни минуло чверть століття, але східні німці досі відрізняються від західних. Причини ті ж, що й в Україні: схід відчув більше радянського впливу. А всі радянські люди – громадяни радянської Росії, радянської України, радянської Німеччини – політично й соціально інертні.Всі народи колишніх республік і країн соціалістичного "табору суворого режиму" – наслідки страхітливого ­радянського експерименту з перетворення народів на худобу. Хтось більше, хтось менше, але всі ми – продукт державного терору. Не лише фізично знищували мільйони, а й витравлювали з душ усе те, що робить людину людиною. Особливо успішне це було там, де відчувався дефіцит традиційної культури.

Антропологічний ефект українського Голодомору, голоду на Поволжі, масових переселень народів, етапів і розстрілів – це виведення популяції з вихолощеними фундаментальними основами людської сутності. Такими, як співчуття, співпереживання, солідарність, альтруїзм. Усі ці важливі якості забезпечують людям переваги в еволюції та конкуренції видів. У homo soveticus їх немає. Масові репресії, розстріл як норма повсякдення, 10 років таборів за щастя – і в результаті зацькована, постійно залякана людина занурюється в хаос зруйнованої соціальності. Смерть і абсурд забрали в народу совість і розум. А позбавити людину моральних емоцій означає позбавити її мотивації до самого життя. Звідси і соціальна апатія та нігілізм, і суто радянська реакція на будь-яку проблему. Включно з власним життям. Усі ці "пох**", "нах**", "забий" чи "насрати" – похідні від соціально-політичної апатії. Вони й відрізняють раба від громадянина. Усі ми, як колишні раби, тією чи іншою мірою опромінені цією "радіацією".

Чи є від цього протиотрута?

– Так, але ці ліки гіркі й дорогі. Пам'ятаючи про Голодомор, українці не повинні забувати й про львівський погром євреїв 1941-го. Росіяни, згадуючи про репресії, мають замислитися, хто ж написав усі ці мільйони доносів. Тільки історична пам'ять і усвідомлена відповідальність за власну історію – наша відповідальність, не диктаторів, не інородців чи іншопланетян – допоможе по краплині вичавити із себе совок.

Я стежу за Майданом із білою заздрістю – в еволюції "радянської людини" у вільний народ ви пройшли "точку неповернення". Цінність і вашого Майдану, й нашої Болотної площі лежить в іншій площині, ніж звичайний протест за громадянські права. Це виступи за право бути людиною. В тому числі й в антропологічному сенсі слова.

Під час розгону мирної демонстрації спецназ проявив вражаючу для України жорстокість. Що спонукало фактично добивати беззахисних людей і гнатися за ними сотні метрів? Адже тут суть уже не в наказі, а в психіці бійців.

– Психіка учасника війни і солдата, який б'є нерухомо лежачу на асфальті жінку, – це різні речі. Деякі британські вояки, що лупцювали сподвижників Махатми Ганді, від усвідомлення того, що б'ють беззбройного, втрачали глузд. Але у спецназу, навченого розганяти мирні демонстрації, абсолютно вихолощене співчуття. Ідеальний боєць спецпідрозділу – це біоробот, що підкорюється наказам на рівні рефлексів і не відчуває емоцій. Він повинен уміти виконати абсолютно будь-яке завдання. А простий боєць обмежений у своїх діях уявленнями про добро та зло і змушений відрізняти накази від злочинних наказів.

У вересні 1999 року в Москві вибухнули кілька житлових будинків. За однією з версій, за цим стояли спецслужби, метою яких було підвищити рейтинг Путіна перед президентськими виборами. Коли журналісти спитали Володимира Володимировича, чи може таке бути – той відреагував неадекватно. Перейшовши мало не на вереск, заявив: нема у спецслужбах людей, які могли б скоїти злочин проти свого народу.

Путін збрехав. Серед будь-яких спецслужб будь-якої країни є люди, спроможні скоїти будь-який злочин. Рідній Путіну конторі КДБ у XX столітті у сфері злочинів проти власного народу не було рівних.

Не схоже, що "Беркуту" в ніч на 30 листопада "зірвало різьбу". Скоріше, це була спланована акція залякування. Адже згодом ті ж бійці стояли, наче статуї, не реагуючи на каміння, що в них кидали, палиці, якими в них пхали, і вогні, якими їх підпалювали майданівці. Тобто вони здатні контролювати свої почуття. І це не менш страшно. Боєць спецназу б'є не тому, що він садист. Він – професіонал, який володіє навичками за межею можливостей простої людини. Закутий у броню, він може побити беззахисну дівчину. А простий солдат обмежений гендерними слабкостями. Для нього має значення те, що він насамперед – чоловік. Відповідно, для таких операцій не годиться.

Про що свідчить поведінка Віктора Януковича?

– Що політика – дивна річ. Лідером нації може стати будь-яке чмо, якщо опиниться в потрібний час у потрібному місці. Розвинуті демократії дають цьому раду: не сподобалось одне чмо – виберуть інше. Але для незрілих політичних націй це – проблема. Кожен прищик вважає себе сином Сонця, і має достатньо бажання й можливостей навічно закріпитися на вершечку піраміди. І в цьому головна помилка таких лідерів. Тому що, як висловився Йосип Бродський, із вершечка піраміди далі рухатись можливо лише у вічність. Коли в Британський суд притягли Августо Піночета, а Слободана Мілошевича – в Гаагу, коли повісили Саддама Хусейна й виловили з дренажної труби Муаммара Каддафі – решті диктаторів слід зрозуміти, що ця планета занадто маленька. В ній нікуди бігти зі своїми мільярдами. Якщо Януковичу не дають спокою лаври Лукашенка, то він – політичний ідіот. Якщо ж він усе-таки не дурень, то утримається від силових рішень і спустить ситуацію на більш-менш мирних гальмах.

Значний вплив на Януковича й на майбутнє України зараз справляє Володимир Путін. Чому він не може ставитись до нашої країни спокійно?

– Путін назвав розпад Радянського Союзу головною геополітичною катастрофою XX століття. Не дві світові війни, не геноцид народів, не Освенцім, не ­ГУЛАГ, а розпад ГУЛАГу. Звідси й ставлення до України як до вкраденої власності, яку непогано було б повернути.

Цей персонаж видається мені обмеженою, закомплексованою, мстивою та боягузливою людиною, в якої прогресують параноїдальні схильності. Ну, а передовсім, він часто сильно ображається. На Ходорковського образився. На Політковську. А після мітингів на Болотній площі Путін образився на цілий середній клас – обізвав усіх контрацептивами й повернувся до пролетаріату.

Політики авторитарного типу часто керуються не логікою, не розрахунком чи доречністю – а власними комплексами й пристрастями. Вони – погані стратеги, інакше їм не знадобився б авторитаризм. Він убиває державу як організм, оскільки блокує процеси саморозвитку. У підсумку, система руйнується й правитель падає. У сучасній Росії сам принцип федералізму розглядається як злочин, а закладений у його основу принцип самовизначення суб'єктів федерації розуміється не інакше, як сепаратизм. Путін, певно, марить амбіціями нового "збирача земель" і мріє відродити Радянський Союз. Поки що придумав Митний союз. Україна обрала Європейський. Путін образився.

Не обходиться тут і без національних міфів. Реально країна живе в XXI столітті, але ментальність її застряла десь між Іваном Грозним і Борисом Годуновим. А улюблений міф Путіна – про оберемок внутрішніх та зовнішніх ворогів, які намагаються завоювати Росію. І тільки він здатен врятувати її.

Інший популярний міф активно пропагував Олександр Солженіцин. Про те, що всі слов'яни – один народ, що Київ – колиска православ'я, тут його духовність, і що нам генетично не підходить потворний Захід, який загруз у всьому, в чому тільки можна загрузнути. А хто туди дивиться – той ворог і п'ята колона.

Усе це – комплекси втраченої величі, фантомні болі скороченої імперії, яка не хоче бути просто країною.

Як українському суспільству вирватися з усього цього?

– Народ – абсолютний і вічний. Правителі ж тимчасові й відносні.

Чому люди на Майдані такі красиві? Бо, на відміну від людей, яких зігнали на псевдомітинги, очі тих, хто сам виходить відстояти свої права, світяться почуттям власної гідності. А коли воно прокидається в народі, його історія вступає в нову фазу. Оновлюється все.

Є цинічний вислів: "Кожен народ має уряд, на який заслуговує, а кожна людина заслуговує на таке ставлення до себе, яке дозволяє". Немає на Землі правителя, в якого від влади не міг би поїхати дах. Тому найздоровіші на голову політики живуть там, де працюють громадянські інститути, що обмежують їхню владу й забезпечують їхню ротацію. Ротація влади – це вентиляція політичного повітря. Якщо Янукович застряв в українському політичному вентиляторі – вам треба його дістати звідти й відправити на пенсію. Політичний вентилятор потрібно полагодити й вибрати нового президента. Нехай ним буде хто завгодно – аби не пив і не спізнювався на роботу. Президент – не імператор, він – менеджер, і всі мірки Трудового кодекса стосуються його так само, як і будь-якого працівника. Не справляєшся? Звільнений! Наймемо наступного.

Що робити народу, якщо президент втратив довіру, однак іти не хоче?

– Залишатись народом. Не піддаватися на провокації влади. Усі диктатори тримаються при владі лише тому, що вміють відволікати, розважати й розколювати народ, нацьковуючи одна на одну групи, раси, класи. В Росії, після великих опозиційних мітингів, влада в лихоманці наштампувала купу ідіотських законів, сенс яких – у розколі суспільства.

Як не перетворитися на натовп?

– Маємо зрозуміти: усі ми – праведні й грішники, елліни та іудеї, атеїсти й віряни, жебраки й олігархи, білі й чорні, силовики та герої Майдану – усі ми передовсім люди. І вже тому достойні взаємної поваги, любові та гідного життя.

Зараз ви читаєте новину «"Нехай президентом буде хто завгодно, аби не пив і не спізнювався на роботу"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода