Міські голови часто є більше сантехніками, ніж візіонерами. Їм треба знати, де й що прорвало. Їх звинувачують у поганому ремонті доріг. У них немає можливості формулювати стратегію майбутнього, – каже керівник програми місцевого економічного розвитку Ірина Озимок

Які українські міста є успішними?

– Ті, в яких хочеться жити. Є кілька критеріїв, за якими оцінюють. Перший – це безпека. Далі: комфорт, умови для праці, навчання, розваги. Українські міста-мільйонники досить успішні – люди перебираються туди. Особливо Київ. Сюди приїжджають працювати й іноземці. The Economist розкритикував столицю (в щорічному рейтингу британського журналу Київ за рівнем комфортності опинився на 131-му місці із 140. – Країна). Але іноземці, які прожили тут 10–15 років, писали статті на підтримку міста.

Мені імпонує Львів. Тут відбулася інноваційна конференція ІТ-arena. В Амстердамі бачила подібний захід – The Next Web Conference. Тому порівнюю ці два міста. Є багато позитивних відгуків про Одесу та Вінницю. Вони намагаються творити інновації. Є місто Долина на Прикарпатті – одне з найбільш енергоефективних у країні.

Українським містам не вистачає інклюзивності (інклюзія – збільшення участі всіх громадян в соціумі, насамперед тих, що мають труднощі у фізичному чи розумовому розвитку. – Країна). Мало бачимо людей, які пересуваються на інвалідних візках. Майже відсутні пеленальні столи в закладах харчування, музеях.

У більшості міст – погано з екологією. У Запоріжжі в рамках проекту Technovation Challenge школярки розробили мобільний додаток, що визначає рівень забрудненості повітря. На жаль, він не вирішує проблеми. Заводи, що шкодять довкіллю, не закривають і не переоснащують. Але ці діти стали реальними агентами змін.

Що заважає іншим містам стати успішними?

– Стереотип, що без грошей нічого не можна зробити. Усі спочатку хочуть великі бюджети, щоб працювати над змінами. Це помилкове твердження. Адже бюджети часто розкрадають.

Друге – невміння та небажання бути сучаснішими. Мери Києва, Львова їздять за кордон, вивчають досвід інших, залучають стартап-спільноту (стартап – нещодавно створена компанія, що будує бізнес на основі інноваційних технологій, почала виходити на ринок і володіє обмеженими ресурсами. – Країна). Але переважно міські голови не мають доступу до інновацій. Вони часто є більше сантехніками, ніж візіонерами. Їм треба знати, де й що прорвало. Їх звинувачують у поганому ремонті доріг. У них немає можливості формулювати стратегію майбутнього.

В Івано-Франківську є креативна спільнота. Безкоштовно зробили сучасний дизайн вивісок, що не затуляють фасад будівлі. Не з кольорового пластику, який дисонує з архітектурою.

В іспанській Валенсії вздовж дороги бачила гарно виготовлені пам'ятники болгарському перцю, помідору, огірку. В Україні не потрібно робити все синьо-­жовтим, фарбувати мости, що почасти не шліфують від іржі. Не потрібно нав'язувати кольоровий патріотизм. Покажіть, що Україна здатна бути сучасною.

 

Як вирішити проблему браку інклюзивності?

– Міські голови не хочуть займатися цим. На саміт мерів запросили Дмитра Щебетюка, який представляє ініціативу "Доступно. UA". Він на інвалідному візку проїхав 2,7 тисячі кілометрів Україною. Побував у Білорусі автостопом. Він знає все про інклюзивність українських міст. У бюджетах не закладено грошей на це, бракує й цікавих ініціатив. У столиці ремонтують дороги. Підправляючи тротуари, завжди можна зробити з'їзд для візка. Але це треба передбачити.

У Миколаєві асоціація ветеранів АТО вирішила полегшити доступ для людей з інвалідністю до транспорту. Є близько десятка облаштованих підніжкою тролейбусів, з'ясували. Але ніхто не знав, коли вони прибувають на ту чи іншу зупинку. Розробили мобільний додаток, що показує графік цих тролейбусів. Однак на тротуарах так багато ям, що добратися до зупинки складно.

Треба шукати амбасадорів, які допомагатимуть. Це може бути перша леді, лідери думок, стартап-спільноти.

Часто мери великих міст не знають, як живуть люди. Що таке їхати громадським транспортом у годину пік. Їм треба частіше спускатися на рівень звичайних громадян.

Ефективність витрачання міського бюджету важливіша за його розмір, говорите ви. Чому?

– Є приклад села Бобриця біля Києва. Влада мотивувала підприємців реєструватися там. За ці кошти відремонтували центральну площу, провели архітектурний фестиваль. У місцевий бюджет можна генерувати гроші.

Компанія Visa допомогла зробити картку житомирянина. Чимало фірм, що працюють із банкінгом і онлайн-сервісами, готові бути партнерами міст.

Яке майбутнє чекає на мономіста, зокрема Донбасу, життя яких зосереджене довкола одного підприємства? Адже виробництва зникають – із різних причин. Такі населені пункти приречені?

– Важливо реагувати на прогрес. Є приклад невеликого американського міста Лівенворс, що занепадало. Там вирішили створити туристичний центр. Зробити схожим на німецьку Баварію. Звели кілька будинків, відкрили ресторани. Місто заробляє мільйони завдяки ту­ризму. Америка – велика країна, і не у всіх є можливість поїхати в Європу.

Приклад Ізраїлю показує, можна рухатися шляхом розвитку ІТ-сектора. Тель-­Авів запрошує іноземців, дає їм податкові канікули для створення своїх компаній і стартапів.

Викликом стане те, що людям доведеться змінювати професії. Важко перекваліфікуватися буде, наприклад, шахтарям. Але в Україні є кілька проектів, що перенавчають людей. Часто це – безкоштовні курси при міських бібліотеках.

Населення міст постійно зростає. Чи варто цього боятися? Які є плюси й мінуси?

– Є теорія, що настане час, коли не буде держав. А лише міста. В Україні так і є. Харківська область – аграрний регіон. Львів, Чернівці, Карпати – туристичний. Київ, Миколаїв, Вінниця – ІТ-міста.

Схожа ситуація, приміром, у США. Нью-Йорк – зорієнтований на туризм, Чикаго – на бізнес, Лос-Анджелес займається кіноіндустрією. Світ уже поділений на великі якірні міста. Людям потрібні можливості, які вони дають.

Триває реформа децентралізації. Її планують завершити 2019 року. Наскільки вона сприятиме розвитку міст?

– Громади отримали більший бюджет, а разом із ним – відповідальність. Вони мають розуміти, що краще зробити тепер. Чи одразу латати дороги, що часто є пріоритетом, чи допомогти відкрити завод? Бо це – нові робочі місця, більші надходження грошей. Відповідно, можливість мати доглянуті дороги згодом.

Що сильніші будуть територіальні громади, то краще. Але варто навчитися працювати з бюджетами, бути креативними, знайомитися з досвідом інших і розуміти ціну грошам.

Чи є видимі позитивні зрушення, що дала децентралізація?

– Більшість міст, які нещодавно розробляли стратегію розвитку, вирішили, що їм потрібен технопарк. Чому? Бо це – модна тема. Чекають грантів. Замість того, щоб займатися невідкладними потребами.

Одна громада в Запорізькій області зробила в селі зупинку з WI-FI. Молодь гарно вдягається ввечері й іде туди. Зупинка перетворюється на хаб під відкритим небом, у місце спілкування.

Процес пішов. Через саміт мерів й інші заходи даємо можливість вчитися в тих, хто вже пройшов певний шлях.

Із 2016-го в містах діє програма "Бюджет участі". Будь-який житель може подати проект, пов'язаний із покращенням життя в населеному пункті, взяти участь у конкурсі, перемогти в голосуванні та спостерігати за тим, як його проект реалізують у рамках міського бюджету. Наскільки активно до нього долучаються українці? Які проекти втілювали?

– Цікаво, чого хочуть люди. Було багато спортивної інфраструктури, ІТ-проектів. Наприклад, центр робототехніки у Львові. Хапаються за тренди. Хоча є купа інших проблем. Але головне, що люди стають активними.

Як зміняться міста в найближчі десятиліття? Які є тенденції?

– Технології дозволять почуватися безпечніше. Особливо це стосується транспортної сфери. Люблю їздити за кермом. Мені страшно думати, що скоро будуть машини й таксі без водіїв. Проте для багатьох містян це матиме позитивний вплив.

Зросте кількість мистецьких осередків. Одним із прикладів тут є Амстердам. Старі заводи перетворюють у креативні кластери. У містах майбутнього значно ефективніше вирішуватимуться екологічні проблеми. Вони будуть максимально орієнтовані на людей.

На виборах 2019 року влада може оновитися кардинально? Зокрема на місцевому рівні? Хто прийде?

– Подобається, що багато хто готовий на рік або два йти працювати за низьку зарплату в держструктури й щось міняти там. Але було б значно краще, якби у владу заходили командами. Тоді мали б можливість змінювати правила гри.

22-річний хлопець на виборах сільського голови отримав 80 відсотків голосів. У бюджеті на ремонт доріг було 25 тисяч гривень. На ці гроші він організував благодійний концерт. Наступного дня в бюджеті стало 54 тисячі. Хочеться, щоб приходили такі люди.

Як співпрацюють влада й асоціація "Професійний уряд" – українці із західною освітою, що повернулися на батьківщину?

– Ми почали працювати над реформою державної служби. Зустрічалися з міністрами. Вони консультувалися з асоціацією. Зокрема, щодо відбору фахівців. Як мінімум, є відкритість влади.

Сила цих людей у тому, що вони не готові до зайвих компромісів. Навчалися на Заході, де не знали, що таке – хабар. Вони затребувані у приватному секторі. Але чимало хто з них готовий іти у владу, щоб змінювати систему зсередини.

×