Ексклюзиви
Вівторок, 03 квітня 2012 17:13

Найуспішніші міста на планеті відмовляються від автівок
5

57-річний Енріке Пеньялоса був мером столиці Колумбії Богота три роки – 1998-2001. За цей час у місті:

– створили швидкісну автобусну систему громадського транспорту, яка щодня обслуговує півмільйона пасажирів;

– засадили або покращили 1200 парків;

– облаштували 300 кілометрів велодоріжок;

– створили пішохідну вулицю завдовжки 17 кілометрів;

– висадили 100 тисяч дерев;

– влаштували щорічний загальний день без автомобіля.

Наприкінці березня Енріке Пеньялоса розказав на лекції в Києві про больові точки нинішніх мегаполісів і способи їх вирішення.
Фото: ФОТО: URBANIMELDA.COM
Тротуар столичної вулиці Хрещатик у будній день
Набережна в Києві має дорогу з шістьма смугами руху
На набережній паризької Сени 10 років щоліта облаштовують пляж. Люди відпочивають під парасольками
Щороку, починаючи з 2000­го, у Боготі влаштовують день без авто. Понад сім мільйонів жителів міста пересуваються лише пішки або на велосипеді

Це сторіччя – жахливе в людській історії. Ми дали автомобілям більше місця, ніж людям. Усі народи почуваються на планеті однією родиною. Але коли придивляємося ближче, бачимо, що насправді ми не такі й дружні. Наприклад, нам, колумбійцям, важко отримати українську візу.

Кожному народу слід перебувати лише у своїй країні – на відвідання іншої необхідно ­брати дозвіл. Ми не повинні заходити на чужу приватну територію. Якщо зазіхнемо – можуть убити. На вулиці нас може збити машина. Єдиний мікро­скопічний простір, на який ми ­маємо право, – це громадське ­місце, пішохідна зона в нашому ­місті. Це, по суті, найважливіша ­частина – необхідна дітям, літнім людям. На жаль, планують міста дорослі люди з ­автомобілями.

Машини – недавній винахід, їм лише сотня років. Перед цим люди жили не в печерах, були й великі міста. Але без автомобілів. У середньовічному ­Токіо кожна дитина почувалась на вулиці безпечно.

Якщо я зараз скажу, що в місті не має бути автомобілів – мене назвуть божевільним хіпі. Але такі, в яких дуже мало машин, не тільки можливі. Вони існують, і це найуспішніші міста на планеті. У центрі Нью-­Йорка, Парижа чи Лондона дуже небагато людей їздять автівками. Ці мегаполіси одні з перших зрозуміли, що півстоліття тому припустилися великої помилки – і почали її виправляти. Обладнали широкі тротуари, виділили вулиці для пішоходів. Щоб люди насолоджувалися прогулянками, не боячись, що їх зіб'є автомобіль.

Ми проклали в Боготі сотні кілометрів тротуарів та велосипедних доріжок. Це дуже просто: ми насамперед обладнали їх. Перед тим як будувати дороги, створили хідники, розбили парки, звели школи. Ми показуємо людям, що вони для нас важливі, навіть якщо в них немає автомобіля. Зрештою, якщо ви зможете вільно пройти не два квартали, а 300 кілометрів – це підвищить якість вашого життя більше, ніж велика сума грошей.

У робочий час багата й бідна людина задоволені однаково. ­Різниця між ними проявляється у вільний час, коли заможний повертається до свого великого будинку, саду довкола нього, ресторану, вирушає у відпустку. А бідний іде до маленької квартири. І найменше, що суспільство має йому надати, – це парки, тротуари та велодоріжки.

Є великі африканські міста, ­половина населення яких не мають доступу до чистої води. При цьому там є новітні автодороги чи метро. Але відстале місто ніколи не матиме хорошого тротуару. У Києві я побачив парковки на тротуарах. Це – серйозна проблема. Перед тим як я прибрав машини з тротуарів у Боготі, мав чорне волосся. А тепер воно повністю сиве. Мене тоді, практично, вигнали з посади мера, сказали: не будь такий упертий, для авто тут вистачить місця, і люди між ними пройдуть. У відповідь ми провели рекламну кампанію, в якій показали: тротуари та дороги – не родичі, хоч і знаходяться поряд. Хідники – рідня парків і майданів. Заставляти їх автівками – те саме, що перетворити парк чи площу на автостоянку. Як ви вважаєте, скільки туристів їздитимуть до Парижа, якщо на Єлисейських полях розставити автомобілі?

Я ще не бачив у Києві ­великих торговельних центрів, але впевнений, що їх тут чимало. Це ознака хвороби міста. Всере­дині вони напівпорожні, ­незаможним людям у них незатишно. Приміром, я завжди хвилююся, що, коли споглядатиму автомобіль за 500 тисяч доларів, продавець спитає: "Чим можу допомогти?" Тоді я відповім, що просто дивлюся. І боюся, що далі він мені скаже: "Це вам не музей, щоб роздивлятися". Якщо вам зав'яжуть очі й відведуть у торговельний центр – ви ніколи не здогадаєтеся, в Туреччині ви чи в Таїланді, в Боготі чи в Маямі. Усі вони однакові, навіть за температурою. Чи захочеться мені ще раз відвідати місто, найцікавіше в якому – торговельні центри? Навряд чи.

У Києві прекрасні парки, у багатьох містах таких немає. Є відчуття, що ви робите їх не на місцях, які залишилися вільними від будинків, а в першу чергу. На роботі існує ієрархія: є начальники, вчителі у школах. А в парках ми зустрічаємося як рівні. Коли ми в Боготі створили парки й зони відпочинку, то виявили, що облаштування футбольних полів сприяє зниженню злочинності краще, ніж будівництво поліцейських відділків. У центрі нашого міста були райони, куди навіть поліція боялася заходити. Ми зрівняли центр із землею і розбили парк на 23 гектари.

Дослідження показують, що лише 3 відсотки вільного часу люди витрачають на розваги. Решту 97 – гуляють. Якщо Київ хоче більше туристів, варто зрозуміти, що туризм – це пішохідна діяльність. Тому ми й зробили головний проспект Боготи пішохідною вулицею.

Річка, що тече через ­місто, – ­багатство, коштовніше за діаманти. Вода робить нас щасливими. Тому набережна не має бути приватна, не треба будувати дороги вздовж ріки. ­Інженери це люблять, бо там не треба продумувати перехрестя. А якщо дорогу потрібно розширити – річку ­завжди ­можна трохи засипати. Так зробили в Парижі. 2000­го зрозуміли, що це – безглуздя. Що набережна була б набагато красивіша, люди стали б щасливіші, якби автомобілі там не їздили. Тому тепер улітку ту дорогу закривають, розставляють намети і використовують територію як пляж.

У Києві вражаюча річка. Мені б таку в своєму місті. А у вас уздовж неї – шосе. Влада корейської столиці Сеула витратила 9 мільярдів доларів, щоб зруйнувати дорогу й облаштувати набережну. Людям це так сподобалося, що мера згодом обрали президентом країни. В американ­ському Бостоні дорогу проклали вздовж океану. Влада заплатила 24 мільярди доларів, аби її розібрати.

Коли говорю з представником великого міста у країні, що розвивається, той одразу ­заводить мову про проблему заторів. І що треба побудувати ­більше доріг, щоб вирішити її. Та це все одно, що гасити вогонь бензином. Бо основні компоненти проблеми – ­велика кількість автомобілів, поїздок та довжина кожної поїздки. Якщо ми зводимо більше мостів через ­Дніпро – більше людей проїжджатимуть довшу відстань. Заторів справді поменшає, але хіба що на кілька років. У Мехіко колись побудували трирівневу ­дорогу, і тепер машини стоять у заторах на всіх трьох поверхах. Якщо в місті буде більше місця для ­машин, то буде більше машин. Як на мене, нові мости варто споруджувати тільки для автобусів, поїздів, велосипедистів та пішоходів.

Навіть якщо місто має вузькі дороги – простір треба віддати громадському транспорту. Краще наземному: це дешевше й зручніше. Лондон має 1800 кілометрів метро та залізниць, однак наземним транспортом пересуваються на мільйон більше людей. Ми в Боготі розробили систему автобусного метро. Люди заходять на станцію, платять перед входом на платформу. Відкриваються двері автобуса, і за кілька секунд пасажири заходять – без тисняви, без очікування. І зараз наша система перевозить більше людей за годину на кожен кілометр, ніж будь­яка з ліній європейських метро.

У вас дуже багато автомобілів. У Данії так само холодно, як і в Києві, але 40 ­відсотків ­населення користуються велосипедами. Захищені ­велосипедні доріжки – це рівність громадян. Вони їдуть на велосипеді за 30 доларів, і є так само важливі, як і ті, хто сидять за кермом дорогого ­автомобіля.

Я не знаю, як позбавити великі міста всіх незручностей. Але точно варто робити дві речі: мріяти і пам'ятати, що люди відрізняються від решти істот на планеті тим, що не ­мусять приймати середовище таким, як є.

Зараз ви читаєте новину «Найуспішніші міста на планеті відмовляються від автівок». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

12

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2608
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода