"Найпотужнішою гілкою влади в Харкові залишається комерція"

 

Чи може на Слобожанщині повторитися сценарій Донбасу

11 травня в Донецькій та Луганській областях відбувся псевдореферендум про статус регіонів. Більшість громадян, за даними лідерів "народних республік", проголосували за самостійність. У Харкові від "референдуму" відмовилися. Член координаційної ради руху "Юго-Восток" Юрій Апухтін заявив, що вони не погодили питання, розійшлися у формулюваннях. Днями на мітингу заявив, що референдум про самовизначення регіону в Харкові обов'язково відбудеться. І закликав бойкотувати вибори президента 25 травня. Чи може в Харкові повторитися донецький та луганський сценарій, запитуємо в тамтешніх експертів

Михайло ШИЛЬМАН, 47 років, філософ:

– У нашому партизанському сьогоденні межа між протестами і розбратом стерта, майбутнє бачиться невиразно, а події переважно підміняються сценаріями. Однак успіх будь-якої постановки залежить від специфіки майданчика, на якому її ставлять.

Харків позбавлений клінічних форм як національного, так і класового ресен­тименту (ворожість до того, що людина вважає причиною своїх невдач, суміш заздрості та злості. – "Країна"). Він не ідентифікує себе ні із Заходом, ні зі Сходом, залишається своєрідним центром – але не політичним, а торговим. Найпотужнішою гілкою влади в Харкові залишається комерція. А вона невіддільна від розрахунку й керується насамперед вигодою. Комерційне мислення передбачає договірну гнучкість, терпіння, баланс співпраці та конкуренції. Воно звикає до реалій і скоріше задовольняється своїм становищем, ніж висловлює незадоволення. Звичка вдовольнятися тим, що є, не означає, що в харків'ян немає проблем. Але системна схильність за будь-яких перипетій утримувати своє становище – нехай і не надто вигідне – спрацьовує як фактор збереження рівноваги. Припускаю, що Харків і надалі намацуватиме свою скромну гідність у грі дистанцій – утримуючись від війни за центр, віддаляючись від війни проти центру, залишаючись відносно спокійним простором взаємовигідного торгу.

Олександр СІРОТА, 50 років, правозахисник:

– Із початку революції різні рухи намагалися відколоти область від України. Була навіть оголошена Харківська республіка, але на цьому все зупинилося. У місті немає попиту на радикальні ідеї. Плюс – якісна робота правоохоронців: керівництво міліції в Харкові змінили на 90 відсотків, двічі – начальника Служби безпеки. Злагодженої роботи силовиків громадяни не бачать, але вона є: нейтралізація лідерів сепаратистів, перехоплення озброєнь, вибухівки. Місто поступово позбавилося людей, які могли створювати заворушення.

Харків'яни неоднорідні. Історія лікарки, яка била ногами пораненого майданівця, викликала обурення. Але це скоріше виняток. У нас завжди було багато можливостей заробити. Є ринки, швейні та інші кустарні підприємства. А Донецьк із Луганськом – це супердепресивна зона, де, окрім копанок і дрібної контрабанди, зайнятися нічим. Природно, 80 відсотків населення не мають до цього доступу. Розхитати можна навіть Америку. Але якщо є протидія, то зробити це набагато складніше.

Олександр ­РОМАНЮК, 62 роки, політолог:

– Не бачу у харківських сепаратистів потенціалу. В області понад 70 відсотків – етнічні українці, які не хочуть до Росії. Населення регіону приблизно порівну поділене між містом і селом. У нас менше маргінальних елементів, ніж на Донеччині й Луганщині. У них переважають городяни, тому значно вищий рівень безробіття.

Якщо не буде відкритого вторгнення з боку Росії, то внутрішніх ресурсів для активних проросійських дій на Харківщині – недо­статньо.

Станіслав ­НІКОЛЕНКО, 53 роки, публіцист:

– Ми бачили неоднарозові захоплення обласної держ­адміністрації, побиття майданівців. Сепаратистських лідерів заарештували, а потім відпустили під заставу. Вони в будь-який момент можуть повернутися. Активізація Харкова залежатиме від розвитку подій у Донецькій і Луганській областях.

Кадрових перестановок у міліції недостатньо. Краще менше людей – навіть удвічі – але щоб були специ, які не вдарять у спину.

Позиція міського голови Кернеса незрозуміла. Він висловлювався за єдину Україну, але підтримував "Оплот". Його лідер Євген Жилін – на волі. На вулиці Одеській досі висить величезна вивіска "Оплоту". Все це змушує постійно бути насторожі.

Микола ЗУБКОВ, 64 роки, науковець:

– Ситуація в Харкові така ж, як і в Донецьку. Історія може повторитися за потурання і пасивності влади. Міліція бездіяльна, за чотири роки стала повністю корумпована. Харків – це один із проросійських центрів. Ще Євген Кушнарьов тут хотів робити ПІСУАР (південно-східна українська автономна республіка – проект утворення з південних і східних областей України, у відповідь на помаранчеву революцію 2004 року. – "Країна"). Влада усе робить з оглядкою: а що скажуть із Києва, яка буде інструкція? А інструкція завжди запізнюється.

Багато залежить від суспільства. Конфлікт завжди збурює активна частина, а вона в Харкові, на жаль, проти України. Хоча є ультрас. Але їхніх людей не так багато.

Харків менш люмпенізований, ніж Донецьк і Луганськ. Там готові сусіда за 100 гривень задавити. У нас великий науковий, освітній, студентський потенціал. Але є поняття керованого натовпу. Його очолюють ті, хто має фінанси й використовує людей у своїх інтересах.

Юрій ЧУМАК, 42 роки, громадський діяч:

– Є три ­моменти. Перше: Російський вплив. Друге: місцеві еліти та їхні стосунки з ­Києвом. Третє – люмпенізоване населення, яке грає роль рушійної сили. У Харкові з цих чинників працюють перший і третій. Еліти, на щастя, з центром домовилися. Геннадій Кернес (міський голова Харкова. – "Країна") має гарну чуйку, завжди ставить на ту конячку, яка в результаті виграє. Так було 2004-го, коли під час Помаранчової революції він підтримав Ющенка. Коли ж побачив, що той досить слабкий, перейшов на бік Партії регіонів. ­Сьогодні Геннадій Кернес ставить на Петра Порошенка. Зараз ситуація – 50 на 50. Незадоволення частини населення урівноважується інтересами еліт. Якщо ж Росія піде в наступ, то донецько-луганський сюжет повториться і в нас.

×