Мінський процес – це об'єднання благих намірів і випадкових людей, яке веде Україну в російське пекло

ВЛАДА МНОЖИТЬ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ТА ВИКРИВЛЯЄ СЕНСИ

Не встигла країна перетравити скандальні заяви заступника голови української делегації в Тристоронній контакт­ній групі із врегулювання на Донбасі Вітольда Фокіна, як їй підкинули чергову "миротворчу пропозицію". Керівник української делегації в ТКГ Леонід Кравчук повідомив, що вони опрацьовують можливість створення Ради вихідців із Донбасу. Планують зібрати людей, які будуть "допомагати, розбирати можливості, думки, пропозиції". Постає питання – розробку яких можливостей має на увазі перший президент? Чи може, вихідці з Донбасу знають, як змусити Росію прибрати з української землі танки, гармати, найманців і маріонеток?

Нам обіцяють не поспішати. Кандидатів-радників добиратимуть, зважаючи на їхню політичну позицію, професіоналізм і досвід. "Щоб це не була людина, яка імпровізує. А серйозно занурювалася в ситуацію, знала її і не поспішала з висновками або оцінками", – зауважив Кравчук, натякаючи на виступ Фокіна на комітеті Верховної Ради.

 

Але давайте пригадаємо, що він там говорив. Що не бачить російських військ на Донбасі? Що сумнівається в російській агресії, адже "на тому боці" воюють найманці із шести країн? То хіба це не президент Володимир Зеленський на спільному брифінгу після зустрічі лідерів країн "нормандського формату" назвав Володимира Путіна тим, хто "має вплив на ту сторону"? Має вплив, а не винен у кровопролитті. Хіба не звідти почався процес зміни статусу країни-агресорки на примирительку сторін?

Щодо планів по Донбасу. Віцепрем'єр-міністр Олексій Резніков збирається використати досвід мирної реінтеграції Хорватії. Каже, їхнім ключовим завданням було відновлення довіри до місцевої влади. "Досвід Хорватії свідчить, що мери та місцева влада повинні бути готові до повернення. Коли настане цей час, мусять знати, що треба зробити. Це мій висновок: реконструкція всього, що потрібно простим людям, є обов'язковою умовою будь-якого повернення", – зазначив віцепрем'єр. Цікаво, еге ж?

От тільки в Хорватії ключовим завданням центральної влади була деокупація територій. Для цього зміцнювали армію, проводили повну економічну блокаду сербських анклавів, а Сербію як країну-окупанта відрізали від створених нею окупованих зон. Зусилля держави були спрямовані на звільнення. Процес реінтеграції був потім і зайняв тривалий час. Хорватія не ставила бойового коня позаду реінтеграційного тарантаса.

У країні було відтворено місцеві ради в екзилі. Переселенці з окупованих територій обирали мерів, голосували за своїх місцевих представників. Попри те, що вони були розкидані по всій вільній території. Хорватія мала чітке уявлення, для чого їй потрібно зберігати електоральну єдність тих, хто втік з окупації. На момент звільнення територій легітимна місцева влада вже була. Діяла багато років, мала повноваження, а переселенські громади, які вона представляла, не викреслювали з політичного процесу. Було укладено списки виборців. Території мали легітимні органи влади. А на перших виборах возз'єднаної громади пропорції голосувальників подекуди становили 75 до 25 відсотків на користь переселенців. Так хорвати обрали продержавницьку місцеву владу. Зовсім не "формула Штайнмаєра", погодьтеся.

Нескінченно обговорюючи питання виборів в ОРДЛО, ніхто навіть не замислюється, а хто й де обиратиме постокупаційну місцеву владу? Чи захочуть проукраїнські переселенці повертатися, щоб проголосувати? Особливо після того, як змінять прописку.

Влада пишається, що дозволила переселенцям голосувати в приймаючих громадах. Спеціальні зміни внесли у виборчий кодекс. Для чого? У відповідь на це запитання звучать роздуми про право обирати своїх представників. Хоча відсоток переселенців у приймаючих громадах настільки мізерний, що навряд можна сподіватися на обізнаність обраної влади щодо інтересів жителів окупованого Криму чи Донбасу. Про яку готовність мерів і місцевих рад до повернення говорить віцепрем'єр за такого законодавства? Чи станеться так, що мер Києва чи, скажімо, Львова, за якого проголосують серед інших і вихідці з окупованих територій, "повернеться" в Донецьк, Луганськ і Сімферополь?

На сьогодні нема кому повертатися. Владне місце там зайняте. Росія весь цей час маскувала окупаційні адміністрації під представницькі органи влади й обережно підштовхувала Україну до їх визнання. Керівник Офісу президента України Андрій Єрмак навіть змушений був виправдовуватися, чому підписи другого президента України стоять у документі поряд із "повноважними представниками ОРДЛО". Мовляв, під Мінськими домовленостями теж стоять підписи Захарченка й Плотницького. "У всьому винні попередники". Так. Під час підписання "Мінська" Путін домігся, щоб документи завізували Захарченко й Плотницький. Але там було вказано лише прізвища й ініціали. Це підписи громадян, а не представників місцевої влади. У цьому й полягає різниця.

 

Відсторонення фахівців від переговорного процесу вже відбулося. Тепер влада множить невизначеності та викривляє сенси. А запрошені до перемовин люди не завжди здатні зрозуміти наслідки "миротворчих поступок".

Пропозиції Вітольда Фокіна цілком відповідають логіці цих процесів. Згадаймо його заяву про необхідність створення вільної економічної зони, що охоплювала б окуповані й неокуповані території.

Показовими є не тільки слова колишнього прем'єр-міністра України, а й реакція на них патріотичних членів ТКГ. Наприклад, Сергій Гармаш розповідав, що у висловлюваннях Фокіна йшлося лише про економіку. Жодної політики, ніякого "особливого статусу Донбасу", ніхто не збирався йти на поступки Росії, стверджував він. Однак економічні стосунки з територією, де більшість підприємств "націоналізовано" бандитами, а величезна кількість бізнесів після відвідин їхніми власниками катівень змінили належність – це фактичне визнання державою експропріації як законних дій.

Для обивателя немає різниці між статусом території й особ­ливостями управління нею. На це й розрахунок. Для цього й потрібні "представники Донбасу", про яких розповідає Леонід Кравчук. Координаційна рада, Рада вихідців – не суть. Аби це були люди щирі та далекі від розуміння важливості слів і нюансів. Патріотичну репутацію цих людей вирішили покласти на вівтар російських забаганок. Їхнє завдання – впливати на українців вільних територій, заспокоювати їх, заколисувати своєю присутністю у перемовних групах. Водночас вони мають схвалювати кроки, наслідків яких не здатні усвідомити. І все для того, щоб зняти з влади відповідальність.

Усе це – старі пісні на новий лад. Якщо коротко окреслити, на що перетворили Мінський процес – то це об'єднання благих намірів і випадкових людей, яке має завести Україну в російське пекло.

×