Успішну модель суспільства скопіювати не можна, – каже банкір Володимир Лавренчук
За два роки в Україні "луснули" понад 70 банків. Національний і Світовий називають це очищенням банківської системи. Чому виникла необхідність такого генерального прибирання?
– За сотні років після численних криз у світі встановились певні регламенти роботи банківської системи. Якщо банки працюють безконтрольно – це загроза не тільки для клієнтів, а й для країни. Тому ця діяльність – одна з найрегламентованіших.
Програма очищення в Україні відповідає потребам суспільства. Настав час прозорих регламентів і рівної конкуренції. "Блатних" банків більше не повинно бути.
Банки без капіталу не закривають негайно. Дають час на приведення активів до адекватного стану. Закриття 74 установ означає, що вони не зробили відповідних кроків.
Скільки ще банків закриють?
– НБУ веде перемовини з акціонерами і менеджментом стосовно приведення банків до норми. 95 відсотків сектора уклали домовленість про це з Нацбанком. 5 відсотків дрібних установ є предметом подальших скорочень. Рішення болісне, але це – плата за очищення.
Які зараз стосунки банків із державним регулятором?
– Процес очищення та реформування сектора незавершений, тому банки по-різному взаємодіють із регулятором. Деякі вже відповідають нормативам. Інші – в процесі. Є такі, що навряд чи колись відповідатимуть стандартам. Але немає нерегулярних, спонтанних, панічних нарад чи ініціатив ані від комерційних банків, ані від Національного. Ситуація залишається складною, однак емоційний стан у сфері стабільний, порівняно з позаторішнім.
Коли почнеться економічне зростання?
– На цей рік актуальним залишається прогноз на 1,5 відсотка зростання валового внутрішнього продукту і 12 відсотків – інфляції. Це важливий поворот до відновлення економіки. 2017-го чекаємо до 3 відсотків зростання. Це замало, щоб люди його відчули. Але відновлення відбувається.
Наприклад, агробізнес за 18 місяців зумів змінити ринки збуту продукції з Росії на Північну Африку, Мексику, Бразилію, арабські країни. Вони пристосували свої бізнес-моделі до нової реальності. Змогли повернутися на прибутковий рівень. Розміщують акції на Варшавській біржі та інших торговельних майданчиках. Деякі компанії постачають продукцію до 70 країн світу – з Харкова, Сум, Львова, Києва. Мають стати драйверами зростання української економіки. Якщо ці малі та середні компанії продовжать у тому ж дусі, то завтра будуть великими. Маємо прогнози щодо економіки України оптимістичніші за офіційні.
Як будувати фінансово-економічну систему, щоб у майбутньому уникнути глибоких криз?
– Треба покращити діалог між тими, хто приймає рішення, і експертною спільнотою. Усвідомити загрозу популістських ініціатив і навчитися їх ігнорувати. Необхідно вести професійну та в хорошому сенсі агресивну дискусію щодо рішень. Зараз у країні намагаються поставити під сумнів доцільність програми Міжнародного валютного фонду. А це велика загроза для формування надійного фінансового сектора. Однак рівень діалогу та експертної оцінки зростає.
Які галузі можуть підняти економіку?
– Говорять про агросектор, бо є попит на продукцію і експортна складова велика. Раніше серед провідних галузей називали металургію. Можна назвати харчову промисловість і ритейлерів.
Але драйверів економіки треба визначати не в контексті галузевого напрямку. Річ не в галузі, а в центрах ініціативних рішень, які переходять до компаній високого класу.
Україна виходить зі сфери економічного домінування Росії. Які можливості для нас це відкриває?
– Деякі компанії змогли успішно перебудувати експорт на нові ринки в надзвичайно складних умовах. Але є й ті, що досі моляться на російський ринок. У парламенті є ініціативи про скасування санкцій (з 2014-го Україна запровадила низку санкцій до РФ. Зокрема, обмежила торговельні операції, транзит ресурсів, припинила військово-технічну співпрацю. – Країна) чи створення спеціального режиму для компаній, які не мають інших ринків. Але це – слабкість, якщо підприємство не здатне знайти іншого споживача для своєї продукції. Виграватимуть виробники, спроможні переорієнтовуватися. І їх кількість зростає.
Прив'язка до одного ринку звужує перспективу, знижує здатність створювати нове. Світ стрімко розвивається. Відхід від російського ринку веде у простір інтенсивної конкуренції на високих швидкостях. Це – великі складнощі і виклики, але водночас – і переваги.
Чи є ще у суспільстві ентузіазм змінювати себе і країну, який вибухнув після Революції гідності?
– Є. Але присутня і втома. Часто через матеріальні труднощі, фінансові втрати. Хоча це не означає, що все пропало. Навпаки, зростає необхідність робити зміни саме зараз.
Які зміни вас надихають?
– Раніше багато компаній не розкривали власників. У банках не завжди знали, хто клієнт. Нині є фінансовий моніторинг. Не допускається обслуговування клієнта, який приховує власність. Прозорість – нова якість життя.
Інший приклад – судова система. Ще три роки тому, щоб вирішити комерційний конфлікт, між судами і банками був посередник. Усі знали: є кілька юридичних компаній, які прискорять переговори. Зараз вони зникли. На адресу судів лунає ще багато критики. Але це вже інша культура відносин.
Олігархічні компанії вже не мають кращого доступу до фінансування, ніж середні. З уряду не дзвонять і не рекомендують дати комусь кредит. А ще вчора це була звичайна практика.
Суспільство нині якісніше. Однак доходи населення впали. Це втомлює і розчаровує.
Реформи відбуваються, але вибірково. Часто – за рахунок ініціатив людей. Проте чимало й інституційних змін. Приймають закони, створюють нові органи. Зараз вони працюють слабо. Але треба зачекати. Ще трохи – і пазл складеться. Зростання відчуємо через рік-півтора.
Чи відповідає нинішня влада вимогам суспільства?
– Відповідає. З цими управлінцями маємо перспективу йти далі. В індивідуальному сенсі попередній чи наявний уряд – це сильні люди, з високою репутацією.
Бачите якісь загрози для держави у діях влади?
– Популізм. На ґрунті бідності виростають популістські ідеї, що все можна вирішити простіше. Втрачаємо час на перемовини з ними. Є загроза у дискусіях втратити темп руху вперед. Але українське суспільство достатньо здорове, щоб ця загроза не переросла у план дій.
Який вік нинішнього українського суспільства?
– 18–22 роки. Є багато простору для дій, але недостатньо досвіду. Особливо в комунікаціях. Часто переходять на особисте. Емоції домінують над здоровим глуздом.
Як знайти свій шлях якомога скоріше?
– Загалом усе робимо правильно. Але є дефіцит кооперації та спілкування. Особливо в політиці. Незгода сприймається як персональна образа. Якби суспільство мало досвід діалогу – не лише на рівні державних політиків, а й на регіональному, – не виникало б запитань: як прибрати вулиці? Це ж лише самоорганізація. Майдан продемонстрував, що вміємо домовлятися для захисту. Тепер треба це зробити для розбудови країни.
В Україні маленька економіка – у ній усе пов'язано. Наприклад, у банківському секторі ніхто не зацікавлений у банкрутстві інших. Тоді всі програємо. Треба шукати шлях до загального успіху, вміти домовлятися. Щоб дискусія була професійною – емоційною, але конструктивною, а не образливою – багато залежить від засобів масової інформації. Не потрібно все подавати чорним кольором. Маємо багато героїв не лише на війні, а і в бізнесі, науці, спорті. Але зараз акцентуємо на поразках. Це – на користь нашим ворогам.
Що могли б перейняти в інших країн?
– Україна не соромиться вчитися. Це одна з наших сильних сторін. Мали групу грузинських експертів в уряді. Нині працює польський, словацький, чеський десант радників високого рівня. Це позитивно відрізняє нас від деяких сусідів. Вчитися треба в успішних. Грузія, Польща були такими кожна у своїй сфері.
Але успішну модель суспільства скопіювати не можна. Головне – не моделі, а способи їх втілення. І тут роль українців більша, ніж іноземних фахівців. Є багато чутливих речей, які базуються на знанні менталітету і на людській довірі.
Чому ми бідні?
– Війна на Донбасі зруйнувала 20 відсотків вітчизняної економіки. Але не варто списувати бідність тільки на це. Рівень життя був низький і до 2014 року. Хоч не так катастрофічно. Суттєвий фінансово-економічний вплив мало виведення за кордон активів попередніх управлінців та впливових осіб. Зрештою, економічно-фінансова криза, спровокована війною та революцією, з'їла заощадження людей.
Ще до Майдану максимально знизилася підприємницька активність. У 2005–2006 роках був бум. Майже кожна сім'я брала кредити, йшла на ризик заради створення власної справи. Це була неймовірна зміна в ментальності. А за період олігархічної економіки, коли тільки великі компанії мали перспективи, підприємництво зникло. Зараз мало людей беруться створити компанію. Населення зайняте війною. Масово допомагає армії. Працюють не над новими ресторанами, а над сітками для захисту наших хлопців на Донбасі.
Яким буде світ через п'ять років?
– Усе рухатиметься швидше. Відмінність між країнами збільшуватиметься. Європа, США будуть лідерами у зміні технологій, нарощуватимуть свій виробничий потенціал. Від держав із закритими ринками й такою ж політичною системою – наприклад, від Росії – важко очікувати подібного успіху.
3 
35413
Коментарі