"Максимум успіху для Путіна – віддати Донбас, знявши питання про Крим"

Кремлю потрібно до 9 травня ввіпхнути окуповані території Луганської та Донецької областей Україні. На святкуванні 75-річчя Перемоги він хоче показати світовим лідерам новий політичний ландшафт, – вважає російський журналіст Дмитро Запольський

Після звільнення Владислава Суркова український напрямок у Кремлі очолив Дмитро Козак. Що це означає?

– Козак – скептичний реаліст. Народився і виріс в Україні. Зовсім протилежна до Суркова особистість. Їх об'єднує лише армійська служба в ГРУ. Козак – парламентер, позбавлений будь-яких рефлексій чи інтриг. Він вельможа "для особливих доручень" при Путіні. Колись його розглядали як потенційного губернатора Петербурга, навіть як генерального прокурора. Але Путін визнав, що його краще використовувати для окремих ключових проєктів.

Козак займався примиренням Молдови і Придністров'я, але досяг лише переведення конфлікту в прийнятну для всіх сторін фазу.

Його призначення на український напрямок говорить про те, що політика Кремля щодо України стає реалістичною. Тобто не в напрямку Новоросії та іншої маячні, яку пропонував Сурков. Він наламав дров, переконуючи Путіна, що досить невеликого поштовху, щоб населення Луганська й Донецька підтримало антимайданні настрої. І що буде легко захопити вихід і до моря, і до Криму. Але прорахувався. І час Суркова сплив.

 

Яку політику щодо Донбасу вестиме Козак?

– Не робитиме ставки на будь-яку шваль і не займатиметься донецькими негідниками, а спробує ввіпхнути Донбас Україні. Зараз це головне завдання Кремля. У Росії немає ресурсної можливості приєднувати нові території. Крим обійшовся занадто дорого, пропагандистський ефект вичерпано.

В ідеалі всі зміни Путіну потрібні до 9 травня – 75-річчя з дня Перемоги – щоб показати світовим лідерам новий політичний ландшафт: абсолютне схвалення його політики населенням. І це може бути ключовою точкою трансферу влади: Путін ніколи не зможе залишити посаду президента на такій "вершині успіху". На Росію чекає довгий перехід до постпутінської епохи.

Для України зміна Суркова на Козака – хороший знак, що відкриває можливість для компромісів.

Чому зміни по Україні важливі для Путіна саме до 9 травня?

– Це двоходівка. Він хоче, щоб приїзд світових лідерів підтвердив його успіх. Потрібно показати його не лише у внутрішній політиці, а й у зовнішній. Мало хто задумується, що буде потім. Вважаю, що створювана конструкція є базою для поступового відходу Путіна в тінь.

Швидше за все, це назарбаєвський сценарій (19 березня 2019 року президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв пішов у відставку. Правив із 1990-го. Його місце посів Касим-Жомарт Токаєв, спікер парламенту. Назарбаєв залишився довічним головою Ради безпеки, з яким президент погоджує призначення, і керує провладною партією "Нур Отан". – Країна), але в Росії він буде менш азійський. Навряд чи Путін залишиться при владі з реальними повноваженнями. Він хоче бути ідео­логом процесу, змікшувати транзит влади через створення одного органу – Держради. Це колективний регент при наступнику, майбутньому президентові, і зовсім не важливо, хто буде цією фігурою – Михайло Мішустін (із 16 січня – прем'єр-міністр РФ. – Країна), Дмитро Медведєв або ще хтось.

Про які поступки на Донбасі може йтися?

– Мінські угоди, підписані Порошенком, були зрадою інтересів України. Але вони підписані й не переглянуті. Козак разом з Офісом Зеленського намагатиметься змінити найодіозніших керівників самопроголошених республік на більш-менш пристойних.

У найближчі два роки конфлікт на Донбасі вирішиться. Зрозуміло, що зміна Суркова на Козака – це і побажання української сторони. Бо з першим, мабуть, було неможливо домовитися. Козаку довіряти можна, він не клоун, а людина, що дотримується домовленостей. Налаштований на врегулювання питання. Де Сурков створював інтригу, напускаючи туману, Козак представлятиме дорожню карту. Але не буде цього афішувати. Роздувати український порядок денний Росії невигідно. Тим більше, там мають намір перейти до розв'язання внутрішньополітичних завдань.

Війна на Донбасі триває шостий рік. Що Путін отримав за цей час?

– Багато чого – дестабілізацію України, можливість обміняти Крим на цілковиту стабілізацію українського порядку денного. Росія випробувала нові озброєння, технології, подивилася на кадри, провела таку собі розвідку боєм. Також прозондувала можливості США, ЄС, НАТО, виміряла власний потенціал. Він виявився середнім.

Ви говорите про тактичні перемоги чи про стратегічні?

– Стратегічних у Росії немає. Донбас став провалом. Кремль опинився в ізоляції і втратив Україну.

Перед початком Другої світової війни, коли Сталін намагався посунути кордон від Ленінграда за рахунок війни з Фінляндією, то отримав набагато більше шкоди, ніж якби дружив із нею. Для СРСР це було величезною стратегічною поразкою. Тактично так – він відкинув фінів на 100 кілометрів, а стратегічно за тиждень війни втратив мало не всю європейську частину. Ця операція була недалекоглядною. У випадку з Україною руйнування слов'янського союзу було недалекоглядним з боку Путіна, яке для Росії обернеться ще більшим стражданням.

Думаю, Володимир Володимирович про Крим не шкодує, бо це дало йому ще один президентський термін, а ось про Донбас – шкодує.

 

А з Кримом що?

– Усе зосереджено на Донбасі – це real politic. Крим – це колишня, її викрав коханець, вона за паспортом, звісно, дружина, але давно спить з іншим. Навіть Трамп дає сигнал: будьте реалістами, не зможете ви зараз повернути Крим.

Для Києва повернути Донбас означає повністю контролювати наш кордон, зокрема. Москва погодиться?

– Зеленський і Путін потихеньку шукають вихід. Перший хоче закінчити війну на Донбасі, щоб увійти в історію як великий політик, "слуга народу", гетьман і герой, який розв'язав донбаський вузол. Можливо, вводитимуть блакитні каски або інші поліцейські миротворчі сили з обох сторін – і формально межа перейде під контроль українців. Буде м'яке просування, інакше – Зеленський програв історію.

А Кремль хіба не смикатиме Донбас за ниточки, заважаючи євроінтеграції України?

– Чи завадила Чечня миру на Кавказі? Купили. Платить той, хто програв. І в цьому разі це, на жаль, Київ.

У Придністров'ї на початку 1990-х були постійні бої, божевільний президент Смирнов. Щось намагалися брати силою – війна на повну. А що зараз? Тухле болото, яке вигідно і тим, і цим. Обидві сторони живуть на контрабанді та банкінгу. Молдова була б на задвірках ЄС і жила б за жорсткими правилами.

Україна на шляху до євроінтеграції повинна пройти ще колосально важкий шлях. Не можна стати частиною Європи, ненавидячи себе. Донбас і Луганськ – це така ж кінцівка України. Наприклад, у Фінляндії є Аландські острови, які в її складі, але насправді вони – частина Швеції. Там своє громадянство, своя податкова система. По суті, це таке ж Придністров'я, але формально – частина Фінляндської Республіки. Ніхто в Фінляндії не скаже: Аланди – територіальна проблема, хоча в жителів там набагато більше преференцій, грошей і можливостей, ніж на материку.

Росія відпускає Україну?

– По-перше, вона повертається обличчям до себе. Найближчі пів року-рік буде займатися своїми справами, заморозивши конфлікт з Україною. Це вибори, створення партій. Але пострадянську територію Кремль завжди розглядатиме як сферу інтересів. Ніколи вовк не стане вегетаріанцем. Росія не зникне.

×