Треба зібрати 40 документів, щоб відкрити рентген-кабінет, – каже підприємець Тарас ЕЛЕЙКО
Торік Україна піднялася з 96-го на 83-тє місце в рейтингу з легкості ведення бізнесу. Чи відчули зміни?
– Звісно, ні. Якби піднялися, приміром, на 24-те місце, було б відчутно. Міністерство економіки ліквідувало низку непотрібних дозволів у вузькоспеціалізованих напрямках. Тому ці полегшення стосуються лише 0,5 відсотка підприємств. Грузія зі 114-го місця вийшла на п'яте за три роки – ось це результат.
Зараз скасували утилізаційний збір на пакувальну тару. За Кучми Львівську обласну податкову очолював Мирослав Хом'як. Під час помаранчевої революції мусив піти звідти. Влаштувався начальником обласного управління екології. Пропхав через "своїх" народних депутатів постанову про обов'язковість утилізації тари при імпорті (торік уряд скасував відповідну постанову №915. – Країна).
Який це мало вигляд? У кожній області орендували квартиру, де сиділа тьотя. Імпортер мусив підписати з нею угоду про утилізацію тари. Везуть яблука в картонних ящиках – за кожен треба заплатити 10 гривень. З автомобіля – 400–900 гривень. Ще 50–100 – у кишеню клерку на митниці, за печатку. У середньому митний відділ оформлює 50–150 фур на день. В області – шість відділів. Насправді ніхто тих ящиків не утилізовував. Імпортер продавав товар із ними.
У 2006–2007 роках узялися за виготовлення паливних брикетів. Це був добрий бізнес для початківців. Давав 150 відсотків прибутку. Але підприємці не могли відправити товар за кордон без листа-погодження контракту на експорт від Мінекології. Собівартість машини брикету становила тисячу євро, транспортні витрати – близько 700 євро, продавали його по 2,4–2,6 тисячі євро. Ще тисячу платили Мінекології. А завтра покупець буде інший, і знову треба платити. Підприємці мусили об'єднуватися, шукати контрагента за кордоном. Із ним укладали угоду, а він уже доставляв товар покупцям.
Це скасували. Але величезна кількість таких архаїзмів існує дотепер.
Із чим мали справу?
– Пробував створити комісійний магазин із продажу авто. Зібрав 37 документів, і це – ще не всі.
Щоб зробити рентген-кабінет, треба мати 40 документів. Вентиляція, витяжки, заземлення, спеціальність і дипломи кожного лікаря, їхні категорії, знання з радіологічної безпеки, рентген-паспорт кабінету, дозвіл відділення радіологічного контролю, управління радіології і рентгенології – про все довідки. Хоча справді потрібними є три.
Однак це не все. Потім приходить комітет ядерної безпеки й каже: "Маєте взяти нашу ліцензію". Й там – ще один перелік документів і кілька тисяч збору. Цю ліцензію я робив майже рік.
Як живеться бізнесу після революції?
– Багато підприємств збанкрутували. Зв'язки з Донбасом, Кримом, Росією розірвалися. Через вартість валюти нерентабельно закуповувати сировину. Через зубожіння населення в рази поменшало клієнтів, упала їхня купівельна спроможність. До нашого медзакладу приходять, коли біль терпіти вже не сила.
За Януковича великий бізнес віджимали в тих, хто не входив до "сім'ї", а середній – нищили, аби не заважав монополіям. Нині є позитив для малого бізнесу – з 2014 року діє мораторій уряду на перевірки органів контролю (крім Державної фіскальної служби. – Країна) до 2017-го. Перевіряють лише підприємства з оборотом понад 20 мільйонів.
На митниці нічого не змінилося. Хабарі – від 20 гривень і без верхньої межі. Мито на імпорт підприємцям можна нарахувати і 20 тисяч, і 100 тисяч. Хочеш 20? То давай ще стільки ж у "казну системи". Був легкий переляк наприкінці позаминулого року. Але побачили, що в смітник рідко кого засунули, та й ті відбулися легкою ганьбою. Ніхто навіть не сів.
Кому треба платити зараз? Які суми?
– Патрульна поліція не бере. А от у Львівському сервісному центрі, колишньому МРЕВ (міжрайонні реєстраційно-екзаменаційні відділи ліквідували в листопаді торік. – Країна), неофіційний прайс такий: друк заяви вчасно коштує 50 гривень, прийом документів – 70 плюс 100 для директора обласного центру, експертові – 100 гривень. Ще 50 – при отриманні документів. За підбір модних номерів – від тисячі до 2 тисяч гривень. Чому так? Тому що назву змінили на сервісний центр, а люди залишилися ті самі.
Якщо послухати адвокатів про рівень хабарів у судах, то МРЕВ – це діти в коротких штанцях.
Якщо платити всі податки, проблем не буде?
– Приходить перевірка на фірму. Підприємство сплачувало все за законом. Але є негласна установка: має бути певна сума штрафних санкцій від обороту фірми. Оборот 7 мільйонів – 200 тисяч штрафу.
Кажеш інспектору, що це – дурня, у тебе все чесно. А він: "Розумію, але мушу щось написати, бо мене начальник взує". Тобто він не отримає премії, його керівник позбудеться роботи.
Пройшовши війну, перестав домовлятися з податківцями. Зараз нарахували штрафів на 300 тисяч. Я написав заперечення до фіскальної служби. Діло піде в суд.
Ви чесно декларуєте доходи і платите податки?
– Ще після помаранчевої революції з напарником вирішили починати зміни з себе. Я задекларував тоді 1 мільйон 200 тисяч гривень. Податку з прибутку заплатив 35 тисяч доларів. Бухгалтер кричить: "Хлопці, ви здуріли!" "Ми будуємо нову країну", – відказуємо.
І тут почалося. Перевірки з усіх боків: податкова інспекція, податкова міліція, СБУ, УБОЗ. Не лише мене, а й контрагентів і клієнтів. Це тривало два місяці. Жодних порушень не виявили. Але я втратив напарників, клієнтів і через те – 90 відсотків бізнесу.
Пішов до начальника податкової області. Він каже: "Віктор Медведчук 1 мільйон 100 тисяч задекларував, а ти що – охринів?" Я поставив диктофон у своєму кабінеті, щоб чути розмови інспекторів. Один говорить іншому: "Ти диви! Сука, заплатила таку суму офіційно. Скільки ще вкрала, уявляєш?" У їхній свідомості: заробив – отже, злодій, треба з нього ще витрясти. І підприємець розуміє: заплатиш усі податки – будеш покараний.
Сьогодні податкове навантаження зменшилося із 60 до 40 відсотків. Це – позитивно, хоч і не стимулює повного виходу з тіні.
Більшість готові платити чесно – за спокій на фірмі й у країні. Але хочуть і чесного ставлення до себе. Як почали збирати допомогу на армію, один підприємець приніс 14 тисяч доларів, інший 35 тисяч дав на бронежилети.
Як змінити цей абсурд?
– Перше: декларувати витрати всім – від президента до нас із вами. Тоді чиновник-менеджер працюватиме за велику зарплату й цінуватиме свою роботу. А прибутки поза платнею доведеться пояснити. Друге: фіскальну службу варто поділити на сервісну, що має допомагати, роз'яснювати, нагадувати, і на фінансовий моніторинг.
Колега зі Штатів, українець, розповідає – заробив за рік 180 тисяч доларів, а витратив 190. Жодних перевірок не мав. Однак телефонує клерк: "Пане, у вас тут не сходиться. У чому річ?" Знайомий пояснює: "Торік я менше витратив, ніж заробив, тому залишилися гроші". Наступного року українець знову схитрував. Клерк далі дзвонить. Наш каже: гроші на дні народження дарували, назбирав. Аж доки друг-американець не роз'яснив йому: "Що ти робиш? Поставлять на прослуховування, стежитимуть". Знайомий усе швидко доплатив.
В Україні за 2015 рік задекларовані 903 гривневі мільйонери. На область – десь 36. Та я особисто знаю 50! Люди не декларують доходів.
Що слід змінювати поза законодавством?
– Не можна щось змінити в ментальності, якщо ви голодні. 80 відсотків населення – бідні, понад 50 – готові продати свої голоси й кажуть про це. Ще відсотків 20 – готові, але мовчать.
У місті Винники часто підвожу бабусю. Перед минулими виборами мій колега Богдан, молодий громадський діяч, балотувався там на посаду мера. Бабуся каже: "Бодьо – такий файний хлопець, дай Боже, щоб пройшов". Напередодні виборів запитую, за кого голосуватиме. А вона: "Йой, маю таку проблєму. Не знаю – чи за Аллу, чи за Олега". Я здивований. "Та Бодьо молодий, най ше вчиться", – каже. Я пожартував: хто більше дав – за того й голосуйте. "Я тоже так думала, – вона мені. – Олег дав 400 гривень, а Алла – 600. То, певно, за неї." Я був прибитий. Вчи не вчи – нічого не дасть. Людина має бути сита.
Які настрої переважають у суспільстві?
– Люди, які не мають стосунку до війни, шкодують за режимом Януковича. Особливо ті, що виживають на зарплату. Мали 3 тисячі гривень – і тепер стільки ж. Але тоді за них можна було прожити. Кажуть: "Порошенко нічим не кращий. То нащо був ваш Майдан?"
Розуміння, що здобуваємо незалежність і платимо за неї життями і бідуванням, є у 2–3 відсотків. Бракує позитивно буйних людей. Якби таких було процентів 10, вони змінили би суспільство.
Поки що не варто чекати нічого, крім терпіння і нарікання. Це підтверджує наша історія. У Голодомор так терпіли, що не годні були піти в колгосп убити "председателя" і забрати своє ж зерно. Натомість їли власних дітей. Доведена до відчаю людина – безсила впиратися.
Бачу також велику озлобленість. У магазині, транспорті, банку, клініці люди готові свою злість виливати на будь-кого. Один – на іншого, той – ще на трьох. І так у геометричній прогресії.
Що може додати оптимізму?
– Недавній випадок погоні поліції за автомобілем у Києві, коли загинув юнак від кулі, пам'ятаєте? (7 лютого вночі у погоні від кулі поліцейського Сергія Олійника загинув пасажир автомобіля BMW Михайло Медведєв. 18 лютого Олійнику висунули звинувачення у навмисному вбивстві, а 21-го у столиці відбувся мітинг на підтримку Нацполіції. – Країна). Суспільство розділилося порівну у звинуваченні та захисті поліцейського. І чимало людей вийшли підтримати його. Ще зовсім недавно не можна було уявити такого ставлення до державної інституції. Але поліція – лише острівець в океані корупційної системи. Він швидко затоне, якщо не змінювати судочинство, прокуратуру.
У чому українці – сильні? А слабкі?
– Сильні в тому, що перед розстрілом єднаємося і стаємо твердим кулаком. Але щойно загроза минає – ковдру роздираємо.
Добре, що війна – без повномасштабного вторгнення. Можемо купками єднатися і щось робити.
Але не маємо доброї еліти. Її треба виховувати. Щоб у районній раді заблокувати голосування за рішення, коли щось розкрадають, вистачить трьох порядних депутатів. Але для голосування за щось добре потрібна більш ніж половина. Тому вихід один – еволюційним шляхом, від виборів до виборів, очищати владу.
1 
1
Коментарі