Я виріс у районі, що називався Бомба. Билися з усіма. Ходили район на район.
Із групою "Фаворити" працювали в Пензі у філармонії, лабали рок. Хтось із запланованих виконавців не приїхав, і поставили нас. А в нас харда така, гітарка. Когось серце схопило. Нас звільнили.
"Галактика" була першою групою, що поїхала в Америку. Вже був 1991 рік, кордони відкривалися. Усім музикантам групи винайняли спільну квартиру в Мангеттені. Кожному – по кімнаті. Хлопці залишилися в Америці. Тільки я повернувся.
Люди в Штатах, якщо їм щось подобається, виплескують почуття, схоплюються з місць, кричать. Але якщо не подобається, ніколи не скажуть: "Це – повне гівно".
З Америки приїхав, коли вмерла бабця. Треба було приватизувати квартиру. Мав вертатися назад, уже сів у літак у Борисполі. Подумав, що не хочу залишати родину й дочку. І вийшов. Мене міліція одразу пов'язала, почали шукати наркотики або вибухівку на борту. Казали, уперше таке бачать, щоб людина заплатила за квиток у Сполучені Штати – і не полетіла. Мене завели в кімнату міліції, пригостили кавою з коньяком, машиною відвезли на вокзал й допомогли взяти квиток до Львова.
Дуже пошкодував, що вернувся. Нікому тут не потрібен.
Замикався в хаті, не пускав нікого й багато пив. Була підозра на цироз печінки. Лікарі сказали, що жити лишилося від сили півтора дня. Потім дивувалися, що живу. Говорили: двоє людей у вас сидить. Не пам'ятаю, як мене в лікарню привезли. Вже не ходив.
Горілка робить так, що всі навколо здаються хорошими: з ким п'єш, той і хороший
Вмирати було страшно. Не реагував ні на що. Не рухав ні рукою, ні пальцем. Засинав. У такому стані був близько місяця. Коли минув пік, дуже спокійно стало і легко. Хоч біля мене вмирали люди. Я бачив, як їх відпускає. Приходив священик, відспівував, і вони відходили. Поруч лежав мій тезка Славік. Прийшов священик, усі вийшли. Отець поговорив із ним, Славко видихнув і помер. А мучився до того страшенно. Мені нічого не боліло. Чув, як навколо розмовляли. Кров холола. Хтось мене повернув назад.
Лікарі доcі не знають, що це було. Казав головний лікар, що тільки двоє людей є в Україні, що повернулися з цього стану. Тепер, коли приходжу в лікарню, усі біжать подивитися, як почуваюся. Я УЗД постійно роблю. Кажуть: "Цирозу не бачимо. Хоч це неможливо, щоб печінка за місяць стала на місце".
Якщо мене вернули, значить, щось треба зробити. Це було три роки тому. Відтоді смерті не боюся.
Вірю в силу молитви. Молюся щоночі та щоранку. Моя бабця завжди говорила: не так важливо йти до церкви, як мати Бога в собі.
Шкодую, що ображав ні за що друзів, знайомих. У мене вибуховий характер. Міг ударити на вулиці. Хоч бив завжди за діло.
Деколи бувають моменти, що хочеться прибити просто. Особливо політиків. Бо воно нагло тобі бреше в очі.
Найщасливішим був, коли народилася дочка Іринка. Мені було 19 років. Зараз у неї своє життя. Розмовляємо нечасто. Але вона чудово знає, що я за неї життя віддав би.
У мене життя поділилося на два періоди – до і після лікарні. Зараз я зовсім інший. Став боятися називати людей своїми друзями.
Горілка робить так, що всі навколо здаються хорошими: з ким п'єш, той і хороший.
Спробував усі наркотики – різні по одному разу. Жодних не зрозумів. Це все затуманення, ніхто сильнішим не стає. Є плюс великий – людина може написати геніальну річ. Дуже багато хітів світових створено під кайфом. Наркотики – це хвороба, яку людина спочатку любить, а згодом ненавидить. Але потім вже пізно.
Сцена краща за будь-який наркотик. Деколи відчуваєш: хтось у залі посилає негативну енергетику, а твої імпульси сильніші, й людина починає усміхатися. Це такий кайф. На сцену виходять для того, щоб сподобатись. Хоч би що там казали.
Сильна людина – яка сама кинула пити.
Рибалю, бо тишу люблю. Подобається процес – закинути вудку й чекати.
Люблю американців. Хай не говорять, що вони бачать лише гроші. Ми набагато продажніші.
Повернутися в Америку можу і зараз. Але вже не поїду. Не той вік, нічого не встигну. Я хочу тут. Може, вдасться.
Ще ні разу не заробив великих грошей. Часто доводилося сидіти на бобах. Не вмію накопичувати, одразу все трачу.
Будь-яка жінка красива, бо вона – жінка.
Мій найбільший страх - когось убити з необережності
Справжній рок – це корида, смак крові, бій. Під час концерту віддаєш усі сили.
Не замислююся про свій зовнішній вигляд. Відсутність стилю – це теж стиль.
Мій найбільший страх – когось убити з необережності.
Хотів би жити в часи Ахілла. У мені є дух воїна і в попередньому житті я був воїном – так сказала одна індіанка в Лос-Анджелесі. Вона була стара, сива, мала страшні очі й багато курила. Попросила підійти до неї. Вона, мовляв, мене уві сні бачила. Я не вірив. Розповіла про моє життя і застерегла, щоб близько не підпускав людей, які мене дуже хвалять.
Час летить швидко, але людина це розуміє тільки з віком.
Кожен учиться на своїх помилках. І хай ніхто не говорить: учись на чужих. Ніколи на чужій помилці людина не навчиться. Подивиться, подумає і зробить свою.
Знаю, чим усе закінчиться, і не боюсь цього.
7 
1
Коментарі