У Білорусі можливий палацовий переворот, – каже журналіст Павло Биковський
Які настрої зараз переважають у білоруському суспільстві?
– Навесні раптом почалися протести проти декрету президента №3 (про податковий збір із безробітних людей. – Країна). Виявилося, багато хто незадоволений владою. Опозиція виступала лише як організатор. Подавала заявки на проведення заходів, приносила мегафони тощо. Де не було опозиції, люди не піднімали гасла "Лукашенка у відставку". Говорили: "Нам треба робота, заробіток".
Доволі довго був соціальний контракт поміж суспільством і режимом. Була стабільність, доходи росли. А потім почали падати. Найвідчутніше – 2011 року. Перед президентськими виборами 2010-го Лукашенко вимагав підвищити всім заробіток удвічі. Це зробили. Далі стався потужний обвал. Почалися скорочення на великих держпідприємствах. Когось гнали на пенсію, інших переводили на півставки.
У другій половині цього року почалося невелике зростання економіки. Але переважно за рахунок приватного сектору. Добробут робітників державних підприємств не покращиться.
Це може спричинити масові протести?
– Розколу владних еліт поки що нема, тому революція малоймовірна.
Є розкол між поколіннями?
– Є, доволі яскравий. Молодь якщо і дивиться телебачення, то через інтернет або супутник. Вона живе в іншому інформаційному просторі. У людей похилого віку – безкоштовні державні канали, гібридні білорусько-російські: "РТР-Білорусь", "НТВ-Білорусь". Наші передачі й новини зроблені в стилістиці російського телебачення. Але, якщо в Москві підготують негативний сюжет про Лукашенка, його не покажуть.
Молодь звикла жити в кредит, хоче мандрувати. Аеропорт Вільнюса в народі називають "Мінськ-3". Це вже стало звичкою для багатьох: скупитися в Литві, відпочити.
Хто подорожує?
– Середній клас, бізнесмени, студенти, громадські активісти. У країні складно організовувати тренінги для громадських, політичних діячів. Є кримінальне переслідування за будь-яку діяльність незареєстрованих організацій. Тому навколополітичний сектор їздить за кордон.
Багато білорусів їздили в Росію на заробітки. Особливо з глибинки. Зазвичай на чорнові будівельні роботи. Але коли РФ потрапила під санкції й почався спад економіки, повернулися додому.
Їздять і в Польщу. Мова – зрозуміла. Але це не замінює втрачені місця в Росії – не ті обсяги.
Чим пишаються білоруси?
– У людей старшого і молодшого поколінь – різні орієнтири. Перші кажуть: у нас мир, стабільність. Усе ще пишаються промисловістю, тракторами, вантажівками МАЗ, безкоштовною медициною. Я часто користуюся нею, бо в мене хворий батько. Втрачаю багато годин у чергах. Мені б ліпше було заплатити, але не можу цього зробити. Зате корупції майже немає навіть на рівні шоколадок.
Молодь пишається тим, що в нас є Wargaming (компанія, що виробляє відеоігри. Штаб-квартира – на Кіпрі, центри розробок – у Мінську, Києві, Санкт-Петербурзі. – Країна). Хоч це і не білоруська фірма, але коріння її у нас. Це дуже успішний стартап. Навіть національна авіакомпанія "Белавіа" розфарбувала свої літаки в їхні кольори.
Патріотична частина почала гордитися білоруськими замками. Раніше на це не звертали уваги. Хоча два занесені в список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Згадують Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське, князів Радзивіллів (старий і найбагатший рід у Великому князівстві Литовському, згодом – у Речі Посполитій, Російській імперії й Пруссії. – Країна). Їхні нащадки почали приїжджати в Білорусь.
У культурі хтось пишається "Ляпісом Трубецким", новими проектами Сергія Міхалка (засновник гурту "Ляпіс Трубецкой", з вересня 2014 року – соліст гурту Brutto. – Країна). Хтось – "Н.Р.М." (рок-гурт "Незалежная рэспубліка Мроя", тобто "незалежна республіка Мрія", виступає проти нинішнього режиму. – Країна). Хтось – Нобелівською премією Світлани Алексієвич. Письменник Віктор Мартинович отримує добрі рецензії в "Ньюйоркері".
Білоруси люблять "Океан Ельзи". Але чогось подібного свого не мають.
Середній клас – великий?
– Тих, хто заробляє понад 500 доларів, – небагато. З таким рівнем доходу людина може собі дозволити мандрувати, користуватися приватною медициною.
Середня зарплата в Мінську – близько 400 доларів. В обласних центрах – мінус 20 відсотків. У райцентрах – ще мінус 20 процентів.
Що таке білоруський патріотизм?
– Лукашенко при владі 23 роки. Багато хто народилися при ньому і вже навіть завели дітей. Вони сприймають Білорусь суверенною державою, на відміну від батьків. Деякі старші досі називають російські машини вітчизняними. Для багатьох патріотизм: "Я живу в Білорусі й цим пишаюся. Хоч і розмовляю російською". Нормально сприймають червоно-біло-зелений радянський прапор.
Є ті, хто хоче повернути національну червоно-білу символіку, посилити роль білоруської мови. Принципово ситуація не змінилась, але є покращення. Навіть Лукашенко чимало разів казав, що треба підтримувати білоруську мову. Хоч і робив це російською. Провладні організації періодично проводять формальні бюрократичні акції на підтримку мови. Як і в Україні, була хвиля популярності вишиванок.
За кордоном білоруси дізнавалися, що там співають національних пісень, а ми своїх не знаємо. Почали згадувати. Зараз на тих, хто каже, що ми – росіяни, дивляться, як на диваків. Але білоруською не говорять.
Чи залишилося природне білоруськомовне середовище?
– Під час перепису населення 2009 року 20 відсотків сказали, що користуються білоруською.
Коли був маленьким, у селах говорили білоруською, міста ж були російськомовними. Зараз більшість селян розмовляють російською. А в містах з'явилася ініціатива серед молоді, культурної інтелігенції говорити рідною.
У Мінську є п'ять білоруськомовних гімназій. До таких зараховують, якщо є один клас із викладанням білоруською. У доньки в класі – 18 учнів. А в російськомовних школах – 30–40 дітей. Батьки однокласників моєї Анастасії – журналісти, філологи, художники.
Нещодавно була смішна ситуація: в обласному центрі Могильові вдвічі збільшилась кількість білоруськомовних учнів. Була одна дівчинка, а тепер – дві.
В університетах, якщо не враховувати філологічні дисципліни, викладають російською. Але студенти можуть виконувати завдання й складати іспити білоруською.
Незалежні профспілки організовують виїзди в Литву на концерти Лявона Вольського (білоруський співак і поет, колишній соліст гурту Н.Р.М. – Країна). Молоді підспівують білоруською. Це – початок шляху.
Яка зараз у країні опозиція? Чи з'являються нові лідери?
– Із 1996 року, коли не відбувся імпічмент Лукашенка (21 листопада для врегулювання політичної кризи в Білорусі прибув прем'єр-міністр Росії Віктор Черномирдін. Справу про імпічмент президента, скеровану до Конституційного суду кількома днями раніше, вирішили зупинити. Але за умови, що референдум про розширення повноважень президента не матиме обов'язкового характеру. А 27 листопада Лукашенко видав наказ про розпуск Верховної Ради й підписав нову конституцію. За підсумками референдуму отримав право на декрети й укази, що перевищують за своєю юридичною силою закон. – Країна), опозиція перебуває поза політичним процесом. Лише торік на парламентських виборах два мандати віддали інакодумцям. Один із них дістався Ганні Конопацькій, члену Об'єднаної громадської партії, заступнику керівника Товариства білоруської мови. Влада поставила галочку – у парламенті є опозиція.
Щоразу перед виборами з'являється питання: чи треба на них іти? До того ж опозиція – роз'єднана. Демократичні партії пересварилися.
8 вересня був День білоруської військової слави. 503 роки тому Велике князівство Литовське розбило військо Князівства Московського під Оршею. Це – опозиційне свято. Й колишній кандидат у президенти Володимир Нєкляєв проводив акцію протесту проти військових білорусько-російських навчань "Захід-2017". Участь узяли 150 осіб.
Акцію проти декрету №3 організовували Микола Статкевич (лідер Білоруської соціал-демократичної партії. – Країна), правоцентристська коаліція та громадські активісти на місцях. Не завжди координували дії між собою.
80 відсотків робочих місць контролює держава. Люди бояться втратити роботу. В такій ситуації опозиції складно.
Можуть акції протесту дати нових лідерів?
– Деякі відеоблогери стали популярними. Їх судили за створення продукції ЗМІ без дозволу. Отримали великі штрафи.
В одного учасника протестів забирали дитину як у асоціального елемента. Він не має постійної роботи, самотній батько. Їздить у Хмельницький, закуповує товар і продає в Білорусі. Із журналісткою "Радіо Свобода" Галиною Абакунчик була подібна історія. Теж намагалися забрати дитину.
Чи будуть військові захищати Білорусь від росіян, якщо виникне потреба?
– Вони кажуть, що виконуватимуть наказ. Серед офіцерів, які сформувались у незалежній країні, думаю, такі справді знайдуться. А наші генерали вчилися разом із російськими, тісно пов'язані з ними.
Як білоруси сприймають події в Україні?
– Близько 60 відсотків нормально ставляться до анексії Криму. Так само – і до подій на Донбасі.
У транспорті, в магазинах балакають, що в Україні нема порядку, безвладдя. Мовляв, самі винні у втраті своїх територій. Є такі, що говорять: "Путін правий, треба було захистити росіян". Але більшості це байдуже, бо відбувається не з ними.
2014 року мене вразив заголовок на першій шпальті газети "Советская Белоруссия": "На Донбассе война, в Москве – теракты, в Минске – субботник". Тобто Білорусь – ледве не рай на землі.
Якою країна буде після президента Лукашенка?
– Розвалиться економіка, й настане політична криза. За авторитарного режиму ключові рішення ухвалює одна особа. Інші не мають практики брати на себе відповідальність.
Як білоруси обиратимуть владу, не маючи досвіду реальних виборів?
– Скоріше за все, відбудеться палацовий переворот і хтось займе крісло Лукашенка.
Хто це може бути?
– Єдиним активним гравцем у Білорусі є Росія. Опозиціонери не беруть участі в політиці. Їх можуть хіба що використати.
Якою буде країна за 10 років?
– Білоруська промисловість іде в небуття. Це сильно змінює ситуацію. Виявляється, стільки людей на заводах не потрібно. У нас відсталі технології. Білорусі доведеться ставати постіндустріальною країною, у якій важко втримати авторитаризм.
Люди обиратимуть для праці сферу сервісу. Чимало хто шукатиме роботу за кордоном. Будемо нагадувати Литву. Там деіндустріалізація вже відбулась. Багато працюють у Британії, інших європейських країнах. На вихідні чи раз на місяць прилітають додому. Їхні діти вчаться в Литві, а батьки перевіряють щоденники, сидячи в Дубліні чи Лондоні. Подібне можливе і в Білорусі років через 10.
3 
1
Коментарі