Пам'ятаю себе з 9 місяців. Ми жили десь біля базару. Досі бачу двері з кольоровими крилами. Мама замовила в базарних сідух – торговок, що сидять на базарі, – півнів на борщ. Сідуха кількох принесла, вони тріпали крилами. Ці півні, здавалося, розлетілися на всі двері.
За півтора місяця вивчила українську мову, сама записалася до української школи. Для мами це було трагедією – вона виховувала мене російськомовною.
Коли мені було 13, англійські бомбардувальники кидали бомби. Одна розірвалася за 6 метрів від мене, хвилею вибило двері. Мене притиснуло до них, разом із дверима проїхала вниз 20 сходинок.
Бомблення, в якому я була, записане в моєму вусі. 10 років тому перевіряла слух. Отоларинголог каже: "Ох, який вибух у вашому вусі!"
У молодості через туберкульоз хребта носила корсет, не могла зігнутися. Лише на 5 хвилин підводилася з ліжка. Кожного разу вмирала, але не вмерла. Видно, нагорі було вирішено, що мушу існувати.
У всьому поганому є другий бік – щось добре. Хвороба навчила не слухати тітоньок-дядечок, а мати свою голову. Ніколи не плачу й не скаржуся на здоров'я, бо є багато цікавіших речей.
В юності мала прекрасний голос – контральто. В Америці видалили гланди, співати вже не змогла. На думку спадали такі прекрасні мелодії, що аж божеволіла. Але під час війни не було часу на консерваторії.
Якщо людина зневірюється, значить, їй добре живеться. У справді поганому стані самогубств не коять. Це коли вже попустило, накладають на себе руки. Легендарний танцюрист Хуан Матос сказав: "Найбільший упир – себе жаліти. Треба жаліти інших".
Як думала у 19, так думаю й зараз. Бо й тоді могла мислити. Головне, щоб у людини працювала голова, вона могла формулювати свої думки, а не слухати чуже бекання.
Сплю 2 години на добу. Може, завтра буде 10, а поки що вистачає 2.
Я – дисциплінована, без цього мене б уже не було.
Вважаю, що всі люди мають здібності. Але щоб їх реалізувати, треба дуже кріпко працювати. А вони – ледачі, не хочуть себе розвивати.
50 років тому мала артрит четвертого ступеня. Вже мусила б сидіти у візочку. Але ходжу. У мене стіни по 4 метри – сама перу й навішую фіранки.
Чогось досягти можна лише самому. Тож і починати треба із себе.
Вірю у вищу силу. Яке її обличчя – залежить від культури, середовища, в якому людина виховується. Якби зараз зустріла Бога, нічого не просила б. Досить, що зустріла Його.
Мені розум ніколи не заважав.
Страхом природа забезпечує, щоб людина трошки зважала на обставини.
Зараз люди багато концентруються на статевих органах. Мене не обходить тіточка, яка спить із тим чи тим. Якщо вона цікава – інша справа. Але таких мало.
Коли чоловік має талант, біля нього упадають сто жінок, а коли жінка – то вона сама.
Жінка може значно більше за чоловіка. Західний світ багато залишає жінці. У східному вони на статусі машини для продукування нащадків. Але жінки самі захотіли бути закріпаченими. Спочатку був матріархат, однак, видно, якесь коліщатко зайшло не туди.
Я була ідеальною жінкою для чоловіка. Він про це знав, тому 10 років чекав, щоб сказала йому "так".
Нічого не навчилася від свого чоловіка, але його вчила. Хоча людину просто так не можна навчити, тільки якщо вона цього хоче.
Людина ледача. Якщо стає менш ледачою – на неї починають працювати механізми, що раніше не працювали. Аби підсвідомість щось підкидала, треба багато знати. І основи садівництва, і морського дна, і сучасне, і давнє. На мене часто працюють сни. Майже всі лягають в основу творів.
Картин не малюю. Переношу свої видива на папір.
Людина повинна звільнитися від внутрішнього сміття. Якщо буде засмічувати себе непотребом, зникне енергія.
Мама була далеко не бідною. Після смерті залишила заповіт: мені віддала 20 відсотків майна. Але брат його забрав, мамину віллу продав. Якби я пішла до суду, то розтратила б себе. А так зберегла енергію.
Мстити не можна. Якщо дуже образливо, дайте копняка.
Коли мене обливають брудом, це підтверджує: зробила щось добре. Воно не подобається ворогам.
Не женіться за модою. Вона – третьорядна. Завжди треба шукати першоджерело.
В Україні не вижила б і три тижні. З ранку до вечора – тра-та-та. Це дуже приємно, але коли творити?
Я – людина обов'язків. Вони дуже обтяжливі, але вони – мої.
Імперія прищепила українцям комплекс меншовартості. Уярмлений народ примушують думати, що він – поганий. Це неправда. Вивчайте свою історію і будете знати, які ви надзвичайні.
Любов – це найбільше чудо цього світу.
Я ще не написала справжній роман.
2 
1
Коментарі