Вівторок, 26 квітня 2016 14:37

"Із військового бюджету розкрадають щонайменше чверть"

ТРЕБА ПОСАДИТИ ПО 100 ЧОЛОВІК ІЗ КОЖНОЇ СИЛОВОЇ СТРУКТУРИ, ЩОБ РЕФОРМУВАТИ ЇЇ, – ВВАЖАЄ ВОЛОНТЕР ЮРІЙ КАСЬЯНОВ

Яку оцінку поставили б реформуванню української армії?

– Тверду одиницю. Реформу поки що не починали. Нею в нас називають найменші позитивні зміни. Дали нову форму й берці – вже реформа. Перейшли на систему електронних закупівель – реформа триває. Підвищили зарплату контрактникам – маємо професійну армію. Збільшення війська, створення підрозділів теж не є реформою. У будь-якій армії – США, Німеччини, Росії – ці зміни тривають постійно. Не може структура стояти на місці.

Реформа – це якісна зміна Збройних сил, щоб відповідали новим викликам. От підвищили зарплату контрактникам. Це дозволить відмовитися від мобілізації, що є кріпацтвом. Під неї потрапляють ті, хто не зміг відкупитися. Але зарплата заохотить не добровольців, а тих, хто не знайшли на "гражданці" вищої. Чи потрібні армії такі? Уявіть: ви – доброволець. Вчора у вас були "аватари", яких нагнали за мобілізацією, а завтра прийдуть мотивовані грошима контрактники. Звісно, на них більше важелів впливу. Але зараз навіть добровольці не хочуть іти в армію. Окопна війна нікому не подобається. Значна частина суспільства не розуміє, навіщо ведемо її. Хоч насправді – за незалежність і звільнення нашої землі. Постійно кажуть, що в нас – мир і що маємо виконувати Мінські угоди. Водночас кожного дня гинуть люди. Хто погодиться ходити з автоматом і чекати пострілу в спину? Солдати хочуть убивати ворога, звільняти свої землі, захищати сім'ї.

  Юрій КАСЬЯНОВ, 47 років, волонтер, військовий експерт.  Народився 7 червня 1968 року в Києві. Батько – військовий, офіцер. Мати – домогосподарка. Батьки й молодша сестра залишилися жити в Білорусі, де служив батько. ”Через батькову службу їздили по всьому Союзу. Жили на Закавказзі, у Німеччині”.  Закінчив київське військове училище. За фахом – авіаційний радіоінженер, спеціалізація – авіарозвідка.  Служив у Білорусі: в радянській армії, потім – у білоруській. 2000-го звільнився. Рік працював журналістом у Мінську. Переїхав до Києва. ”Розвантажував вагони, таксував, був журналістом. Потім зайнявся маркетингом і рекламою. ­Трудився в ІТ-компаніях. У другій половині 2000-х відкрили з дружиною невеличку рекламну компанію”.  Був на Майдані з першого до останнього дня. З Автомайданом патрулював Київ. Із початком війни став волонтером у складі громадської ініціативи ”Армія SOS”. ”Ми взяли під опіку 1-й батальйон Нацгвардії, куди пішов добровольцем мій син Максим. Забезпечували їх бронежилетами, касками, формою”.  Восени торік вийшов з ”Армії SOS”. ”З кількома інженерами вирішили сконцентруватися на науковій роботі. Розробляємо моделі безпілотників. ­Випробовуємо їх на передовій, займаємося розвідкою”.  Має двох синів. Старший служить у новій бригаді швидкого реагування Нацгвардії. Молодший торік повернувся з Нацгвардії – після строкової служби
Юрій КАСЬЯНОВ, 47 років, волонтер, військовий експерт. Народився 7 червня 1968 року в Києві. Батько – військовий, офіцер. Мати – домогосподарка. Батьки й молодша сестра залишилися жити в Білорусі, де служив батько. ”Через батькову службу їздили по всьому Союзу. Жили на Закавказзі, у Німеччині”. Закінчив київське військове училище. За фахом – авіаційний радіоінженер, спеціалізація – авіарозвідка. Служив у Білорусі: в радянській армії, потім – у білоруській. 2000-го звільнився. Рік працював журналістом у Мінську. Переїхав до Києва. ”Розвантажував вагони, таксував, був журналістом. Потім зайнявся маркетингом і рекламою. ­Трудився в ІТ-компаніях. У другій половині 2000-х відкрили з дружиною невеличку рекламну компанію”. Був на Майдані з першого до останнього дня. З Автомайданом патрулював Київ. Із початком війни став волонтером у складі громадської ініціативи ”Армія SOS”. ”Ми взяли під опіку 1-й батальйон Нацгвардії, куди пішов добровольцем мій син Максим. Забезпечували їх бронежилетами, касками, формою”. Восени торік вийшов з ”Армії SOS”. ”З кількома інженерами вирішили сконцентруватися на науковій роботі. Розробляємо моделі безпілотників. ­Випробовуємо їх на передовій, займаємося розвідкою”. Має двох синів. Старший служить у новій бригаді швидкого реагування Нацгвардії. Молодший торік повернувся з Нацгвардії – після строкової служби

Професійна армія має бути з людей, які розуміють, що йдуть захищати батьківщину й хочуть це робити. Готувати їх треба не менш як три місяці, а бажано – шість. Це має бути високомобільна армія, готова до переміщення на будь-яку відстань удень і вночі. Ці всі процеси в нас – у зачатковому стані. Через два роки після початку війни з'явилася безпілотна авіація. Але апаратів бракує. Їх має бути в десятки разів більше. Безпілотну, локаційну, пішу, агентурну й радіорозвідку треба об'єднати. Бо головне управління розвідки працює за своїм графіком, сили спецоперацій – за своїм, розвідка бригад – ще за якимсь. Дані дають волонтери. Але їх не опрацьовують в одному центрі, не роблять висновків. Відповідно, не ухвалюють важливих управлінських рішень.

Міністр оборони Степан Полторак заявив, що реформували систему управління війсь­ками.

– Для реформи треба мати ідеологію. Знати, яким завданням повинна відповідати армія. На ключові посади призначати людей із бойовим досвідом, а не паркетних генералів, яких переставляють мов фігури на шахівниці. Має бути єдина система накопичення інформації й аналітики. Цього немає ні в Генштабі, ні в Міноборони, які дублюють обов'язки. Перший, як і друге, забезпечують війська. Інтерес – у відкатах. Що більше маєш контрагентів, то більше можеш украсти.

Як мали розділити обов'язки?

– Генеральний штаб повинен займатися бойовою підготовкою і веденням війни, вивченням театру бойових дій, плануванням, командуванням. Міністерство оборони – забезпеченням: від трусів до літаків-перехоплювачів. Має бути чітке розуміння, хто кому підлеглий. У нас начальника Генштабу і міністра оборони призначає президент, і йому вони підпорядковуються. Але формально начальник Генштабу – підлеглий міністра. Та зрозуміло, що не слухатиме його. А той – ще й підлеглий прем'єр-міністра. Більше того, Адміністрація президента призначає на півсотні ключових посад у Міноборони: заступників міністра, начальників штабів. Якщо я очолюю Генштаб, мені складно керувати начальником Південного командування. Бо його призначення залежить від стосунків із президентом і головою його адміністрації Борисом Ложкіним. Система не реформована на рівні стосунків і амбіцій. І тут закладена велика міна – як у Міноборони, так і в Нацгвардії. В бою командир може не виконати наказ, бо йому хтось дав протилежний. Таке вже було на фронті. СБУшники везли в Горлівку готівку – я так розумію, в обмін на вугілля з того боку фронту. Військові не пропускали. Але після дзвінка з Адміністрації президента – мусили, бо там призначають їхнього командира. Претензії міністру чи начальнику Генштабу тут недоречні. В армії має бути єдиноначальність.

Як побороти корупцію?

– Неможливо реформувати силові структури, не посадивши по 100 чоловік із кожної. Совісні керівники є, але їх мало. На потоках – люди, які крадуть і відправляють гроші нагору. Думаю, з військового бюджету розкрадають щонайменше чверть. Це – завищені ціни на продукцію, пропуск грошей через свої фірми, відкати на всіх щаблях. От військове містечко для нової бригади Нацгвардії будує експлуатаційна частина іншої бригади, бо нова поки що не має змоги. Ремонт будівлі коштує 200 тисяч гривень. Оцінюють у 300. Платять своїй фірмі, яка 100 тисяч заносить "кешем" назад. Приїздить прапорщик бусом і час­тину будматеріалів краде для генеральської дачі. Зламати цю систему можна, лише посадивши крадіїв.

Країна веде війну і все тримається на патріотизмі – всупереч бездарному керівництву. А воно краде мільйони й будує маєтки.

Впроваджена в Міноборони електронна система закупівель мала би запобігати розкраданням.

– Яку броню ми не поставили б на танк, противник зробить кращу ракету і пробиватиме її. Звісно, це не порівняти зі старою системою, коли все закуповували за дзвінком. Але є підводні камені. Фірма може занизити ціну. А після перемоги в торгах збільшити її за рахунок інших процедур. ­Закупівлі нижчі певної суми йдуть поза торгами. Умовно це – мільйон гривень. 10-мільйонну закупку можна розбити на 10 частин і провести через свою фірму. За подібним принципом діють корупціонери усього світу. Варіантів багато. Тому мають прийти нові люди. Незаплямовані. Хто звик красти, того не навчиш жити на зарплату. Класичний приклад – нова поліція. Набрали нових, платять більше й вимагають по-новому. Все вирішує людський фактор.

У військовій сфері провести реформу простіше. Бо тут є єдиноначальність. Призначили реформатора міністром оборони. Затвердили його програму. Дали повноваження, щоб ніхто не втручався у кадрову політику. Хай сам звільняє, призначає, веде сходами від командира роти до комбрига й далі – аж до заступника міністра. Реформа відбудеться за півроку. В Білорусі на межі 2000-х генерал Мальцев запропонував Олександрові Лукашенку план реформи армії на 10 аркушах. Став міністром, за рік реалізував задумане. Армію скоротив, вона стала мобільніша й ефективніша. Сьогодні більше відповідає сучасним стандартам, ніж українська. Наша змінюється швидко. Але винятково через інстинкт самозбереження.

В Міноборони оголосили про переатестацію та скорочення штату. Удвічі планують зменшити кількість офіцерів міністерства.

– Необхідно – щонайменше вп'ятеро. А про кількість генералів і полковників, які нібито там служать, а насправді крадуть, краще помовчу. Їх треба не звільняти, а кидати за ґрати.

Чи потрібен поліграф у Міністерстві оборони?

– Це корисна річ для кримінального розслідування. Але щоб його розпочати, поліграф не потрібен. Невже не видно, хто краде? Подивіться архів закупівель. Що купували, за якою ціною і хто підписував. 2010-го Янукович призначив нового командувача внутрішніх військ генерала Воробйова. Він – із Макіївки. Виявився не тим, на кого чекали. Призначили у квітні, а в липні звільнили. Бо створив кілька комісій, що розкрили гігантські розкрадання. Дерибан полігона в селищі Старому на Київщині, житлові афери на Троєщині фірми "­Азіябуд", що зводила житло для офіцерів. Його немає, хоча гроші пішли. Передання парку "Українські вертольоти" приватній особі. Усі ці документи зберігають, однак ніхто не сів.

Як посилити громадський контроль над Міноборони?

– Зараз він кулуарний. Для переатестації кадрів запрошують обраних волонтерів. Багатьох із них поважаю. Але роблять усе не публічно. Очевидно, мене не запросили, бо дев'ятьох із 10-ти не атестував би. Контролювати процес мають фахівці, а не люди з вулиці. Далеко не всі розуміють специфіку армії. Кажуть: "Бідні дітки бігають на морозі з голим торсом". Армія потребує крові й поту. Інакше неможливо створити таку, що не помиратиме в бою, а перемагатиме.

Міністерство планують реформувати до кінця 2018 року, армію – до 2020-го.

– Це неприпустима розкіш – реформа протягом кількох років війни. Вимоги постійно змінюються. За п'ять років армія, що сьогодні здається ідеальною, застаріє.

Багато хто каже, що командири ставляться до солдатів як до рабів. Як покінчити з цим?

– Як може офіцер нормально ставитися до солдата, якщо не був ним? У нормальних арміях маєш спершу послужити солдатом, потім – сержантом. Показати, що ти – лідер, розумієшся на війні. Знаєш щось таке, що дозволить підрозділу вижити й перемогти. А не отримати за кошт держави вищу освіту і стати чиновником, який уявив себе бозна-ким. Це і є реформа – побудувати армію з новим світоглядом. Офіцери відповідають за людей, планують бій, відпочинок. Носять із солдатами одну форму, харчуються в одній їдальні. Саме така армія нам потрібна.

Говорять, для швидкого реформування армії бракує ресурсів.

– На початку війни хлопці спали на голій землі. Не було спальників, наметів. Не мали що їсти й пити, бо криниці отруєні. Ні чашок, ні ложок, ні туалетного паперу. Зараз такого немає. Хоча тепловізорів досі бракує. Менше треба красти. Я перестав займатися гуманітарним волонтерством – возити речі, форму, їжу. Бо кожен доставлений за гроші людей спальник дає змогу якомусь тиловику вкрасти його в держави. Торік після Дебальцевого в Рубіжному ми знайшли ешелон із лісом. Ішов на той бік на продаж. А волонтери в цей час на народні гроші купували ліс і бетонні блоки, щоб збудувати хлопцям бліндажі.

Як повернути окуповані території?

– Лише війною. Головна причина, чому ми досі не перемогли, – страх. Російські контингенти увійшли неподалік Іловайська, а Гелетей (тодішній міністр оборони. – Країна) навіть не знав, що наші – в оточенні. Побігли підписувати Мінськ-1, а потім Мінськ-2. Боялися розгрому й того, що противник дійде до Дніпра. Невже думали, що мінські папірці зупинять Путіна? Він не пішов далі, бо не має ресурсів. Розуміє: сунеться за Донбас – російську армію поховають тут навіки. Її колотимуть виделками і різатимуть кухонними ножами. Якби тоді наша влада не злякалася, у Росію пішов би потік трун. І там би це мало кому сподобалося. Але нами керують не лідери й не полководці, а жадібні бізнесмени.

Зараз ви читаєте новину «"Із військового бюджету розкрадають щонайменше чверть"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 872
Голосування Чому не можна розпускати Верховну Раду?
  • Це суперечить Конституції
  • Хай знімуть недоторканість, ухвалять закони про імпічмент, про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення і новий Виборчий кодекс і можуть йти
  • За нинішніх умов на дострокових виборах у ВР не пройдуть нові партії
  • Мені байдуже до їхньої роботи. Їхні обіцянки на хліб не намастиш
  • Я не проти розпуску. Владу в країні треба перезавантажити повністю
  • Я проти будь-яких ініціатив президента
Переглянути
Погода