Менш як за рік маємо обрати наступного президента України. Наявні нині претенденти – лідери соціологічних опитувань – здебільшого представляють олігархат чи є ставлениками Кремля. Суспільне ж замовлення полягає у звільненні країни від впливу олігархів.
З іншого боку, перемогу у виборах неможливо здобути без підтримки найпопулярніших засобів масової інформації. А вони належать олігархам.
Як розірвати це коло? Може, на найвищу посаду в державі варто запросити найдостойнішого українця з Європи, США чи Канади? Подібні позитивні приклади були в країнах Балтії, Чехії.
Запитуємо експертів, чи готове суспільство обрати іноземця президентом України
Кандидатів-іноземців допускати до виборів однозначно варто. Вони не зіпсовані "совком" та "постсовком" і МОЖУТЬ ПРИВНЕСТИ ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД І ЕТИКУ КРАЇН ЗАХОДУ. Вони знають, як функціонує нормальне здорове суспільство, і мають готову модель, за якою слід переробити українські суспільні й державні інституції.
Теперішні лідери боротимуться тупими аргументами, які зараз використовують проти Уляни Супрун: "вони нічого не розуміють, бо не тут народилися" та "їхні моделі не працюють, бо наша ментальність не така, як на Заході". Більшого спротиву варто чекати з боку еліт, оскільки саме вони відчули б реальну загрозу власному пануванню. Користуючись своїм медіа-ресурсом, вони налаштували б проти таких кандидатів значну частину суспільства. Насамперед – люмпенів, апелюючи до псевдопатріотизму та ксенофобії.
Електоральною ж базою для кандидатів-іноземців були б середній клас та інтелектуали.
Апелювати до досвіду "варягів" після Майдану не дуже доречно, бо їм не давали реальної влади. Вони мали бути "оздобою" при правлячій місцевій еліті. Набагато точнішою аналогією є досвід країн Балтії, де діаспоряни – "поверненці" вийшли на перші позиції й змінили країни.
Такими кандидатами могли би бути Уляна Супрун і Христина Фріланд (міністр закордонних справ Канади. Її мати Галина Хом'як – українка за походженням. – Країна).
Євген ДИКИЙ, 44 роки, біолог, колишній командир роти батальйону "Айдар"
За роки незалежності в Україні виникла традиція, і в неї діячі з діаспори не вписуються. Українці, які проживають за кордоном, ментально стають західними людьми. А в нас є чимало від євразійської ідентичності. Намагаємося перейти в європейську, але це тяжкий і довгий шлях. ЗАХІДНА ЛЮДИНА НЕ ВПИСУЄТЬСЯ У КОНТЕКСТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ.
В уряді працювали представники Литви, Грузії, США. Не бачу їхнього ефективного внеску в розбудову України. Є суттєвий опір такому впливу, і його треба враховувати. Одна людина не може зробити політику. Вона повинна прийти з потужною командою західних управлінців. Або знайти її тут. Українське середовище консервативне. Новим постатям не довіряють, хоча нібито і є запит на них. Президентом не може стати людина, яка не була з нами останнє десятиріччя. Не пройшла шлях міністра чи народного депутата. До цієї посади є певні сходи – їх треба подолати.
Ми хотіли б опинитися у стані, в якому були Литва чи Естонія у 1990-х. Але це неможливо. Це – інші країни з іншими людьми, історією, ідентичністю, ментальністю. Хоч доля і подібна – ми теж відриваємося від імперії та йдемо до Європи. Але країни Балтії мали досвід незалежності, розбудови власних держав, політичних націй. Його вони відтворили в посткомуністичній ситуації. Їм було що згадати. Україна ж тривалого терміну самостійності не мала. Тому ЗМІНЮВАТИМЕМОСЯ ДУЖЕ ПОВІЛЬНО.
Йосиф Зісельс, 71 рік, колишній політв'язень, віце-президент Конгресу національних громад України
Інститут президентства потрібно змінювати. УКРАЇНА МАЄ БУТИ ПАРЛАМЕНТСЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ. Але наступні вибори пройдуть за старими правилами.
Кандидат-іноземець міг би скористатися довірою до себе ключових міжнародних структур. Але президент змушений грати за тими правилами, які є всередині держави. А їх формують фінансово-промислові групи. Вони контролюють підступи до всіх найважливіших посад. Отже, головне – зруйнувати теперішні правила гри.
Найближчим часом кандидат-іноземець не з'явиться. Не тільки наша еліта сприйме його недружньо, а й суспільство. Ми вже мали прецеденти – Наталія Яресько, Айварас Абромавичус не прижилися.
Микола Скиба, 45 років, експерт Українського інституту майбутнього
Не бачу сенсу до виборів президента допускати кандидатів-іноземців. Цей крок не принесе ефективних результатів. Нам ще років 15 не бачити свого Вацлава Гавела. Ми приречені на владу багатіїв, доки суспільство не очиститься від спадщини "совка".
Юрій Винничук, 66 років, письменник
Якщо це буде дозволено Конституцією, то чому б і ні. Для зміни Основного закону треба два рішення парламенту – зібрати 226 і 300 голосів. І рішення Конституційного суду.
Питання не в іноземцях, а у виборчій системі. Коли у владу не можна завести нормальних людей. Суть не в паспорті, а в поглядах. Якщо людина з демократичними цінностями і хоче змінювати країну, то вона так і діятиме. А якщо представляє якусь олігархічну силу, то працюватиме на її інтереси. І немає різниці, чи жила вона в Америці.
Проти таких, як Уляна Супрун, не треба боротися. Достатньо не пускати на телебачення. А для виходу в другий тур на виборах президента потрібно мінімум шість-сім мільйонів голосів. Питання: як подолати інформаційну блокаду таким людям? Адже майже всі провідні медіа належать олігархам.
Потрібна людина, яка готова пожертвувати всім. Бо розв'яжеться величезна боротьба, якщо змінювати систему. Якщо людина приїхала зі США, а її діти, майно, гроші – там, то ЗВІДКИ ВІЗЬМУТЬСЯ МОТИВАЦІЯ Й ЖЕРТОВНІСТЬ? Україна не Латвія, Естонія чи Литва, де зрозумілі європейські правила, стандарти. Вони є частиною західного світу. Там немає протидії реформам на рівні суспільства або чиновників. У нас ситуація зовсім інша.
Віктор Чумак, 59 років, позафракційний народний депутат
Проти ідеї висувати на виборах президента людину з діаспори. Кандидати на цю посаду мають жити в Україні, бачити й розуміти, що відбувається. Повинні бути українцями за вихованням і мовою. Україна НЕ ПАСОВИСЬКО, де можна поцарювати і втекти.
Чимало народних депутатів лише формально є громадянами України. Мають запасні аеродроми в Росії, Великій Британії, Англії, Ізраїлі. Мене один такий якось запросив на дитячий день народження. Там зібрався цілий клас. Діти не знали української мови, говорили англійською. Кожен мав гувернантку. Їх уже ГОТУЮТЬ ДО ЖИТТЯ ЗА КОРДОНОМ.
Наступний президент має закріпити основні вектори руху країни – у Євросоюз, НАТО, сприяти ухваленню закону про державну мову.
Останні соцопитування кажуть, що українці – найнещасніша нація. А чому? У нас є що їсти, пити, непогано живемо. Але людям дають багато негативної інформації. І вони починають думати, що жити в цій державі неможливо.
Сашко Лірник, 55 років, письменник-казкар
Кандидатів-іноземців з українським корінням допускати до президентських виборів варто. Але після того, як пройдуть усі формальності на здобуття українського
громадянства. Поживуть тут достатню кількість часу. Їм не треба створювати додаткові юридичні перешкоди, але й штучні пільги – також. Якщо громадянин іншої держави, пов'язаний з українським життям і суспільством, зробить вибір на користь України – наше суспільство сприйме це нормально.
Віталій Портніков, 50 років, публіцист, журналіст
Світ прямує в бік глобалізації. З яким корінням кандидат – найменш важливо для виборця. Не можна сказати, що іноземці матимуть якісь переваги над українськими претендентами на посаду президента. І навпаки. Хоча має місце думка, що людина, яка народилася й проживає в Україні, більш зацікавлена в її долі. Водночас виборці віритимуть, що іноземці будуть МЕНШЕ ЗАДІЯНІ У КОРУПЦІЙНИХ СХЕМАХ. Суспільство не щасливе від переліку претендентів, який є. Але нинішні кандидати негативно сприйняли б конкурентів-іноземців.
Іван Компан, викладач Единбурзької бізнес-школи
Два найголовніші моменти такі. Перший: треба прийняти адекватні закони про вибори президента й депутатів Верховної Ради. Також люди повинні навчитися обирати. Думати про завтрашній день країни, про майбутнє дітей і онуків, а не про гречку.
А вже третій пункт – кандидати у президенти. Не думаю, що треба зосереджуватися на пошуках іноземця з українським походженням. За 27 років виросло нове покоління. Вони знають Україну, її проблеми. Про іноземців цього не скажеш.
Щоб змінити систему, треба два покоління. Це 50 років. Ми вже ПРОЙШЛИ ПОЛОВИНУ ШЛЯХУ.
Леонід Кравчук, 84 роки, перший президент України
Року замало, щоб нові фігури вивести на політичну орбіту. Тим паче зробити медійними, сформувати команду й донести ідеї до більшості суспільства. Необхідно три–п'ять років. Кандидати, які не мають громадянства України, заздалегідь непопулярні. Провідні вітчизняні ЗМІ належать олігархам або є адмінресурсом. Їх неможливо задіяти для чесного виборчого процесу. Також у емігрантів, навіть із досвідом державотворення, немає навичок роботи в Україні. Доки держава не зміниться зсередини, такий кандидат ризикує потрапити в "ГАДЮШНИК". Найстрашніше – це "середня ланка", виконавці. Можуть саботувати все.
Ян ВАЛЕТОВ, 54 роки, письменник-фантаст
1 
1
Коментарі