– Ми не відчули суттєвих втрат від окупації Криму та промислового Донбасу, – каже 36-річний Володимир Харко, викладач економічного факультету Львівського національного університету ім. Франка. – Але це лише тому, що без реформування майже нічого з цих регіонів не отримували. Більшість туристичного бізнесу в Криму була в тіні. На Донбасі ж майже все було зав'язано на одному клані – Ріната Ахметова: монополізація й відтягування капіталу з бюджету через непрозорі схеми тендерів. Промислові об'єкти застарілі, але людей це влаштовувало. Бо ж при автоматизації кількість робочих місць падає до мінімуму. А так була робота, пристойні зарплати: на Донбасі вони в півтора-два рази вищі, ніж, наприклад, на Заході України. Однак ціла Донецька область податків давала менше, ніж місто Київ.
Доходи від продажу металів із Донбасу становили одну зі статей притоку іноземної валюти в Україну. Та відбувалося це неефективно. Експортувати готову продукцію значно вигідніше.
Більшість донбаських шахт – у приватних руках. Держава дотувала їх, а прибутки йшли орендарям. Вугільна галузь – це суцільні дотації. Упорядкування цієї галузі, завдяки реформам Марґарет Тетчер, у 1980-х вивело Велику Британію з кризи. А в нас бракувало політичної волі. Однак сепаратисти допомогли зробити те, на що ми не зважилися за 20 років. Знищили шахти, які треба було реформувати. Їх ніхто не відновлюватиме. Хіба що будуватимуть нові. І, очевидно, за приватний кошт. Про позитиви від втрати цих територій можна було б говорити, якби вони були ідеально відокремлені. Та цього не станеться. Але й тягарем для України Донбас уже не буде.
Нам треба взяти досвід як повоєнних країн, так і тих, які багато років перебувають у стані війни. Наприклад, модель економіки Ізраїлю – це розвиток людського потенціалу. У знищеній війною Японії – розвиток людського потенціалу. У повоєнній зруйнованій Німеччині – те саме. А в нас фінансування освіти й науки далі позаду.
Колись Фінляндія втратила Карелію й досягла економічного розквіту без неї. Але продовжує виставляти претензії на неї. Під час Другої світової війни багато втратила й Японія. Це не завадило їй зробити величезний економічний стрибок. Однак і сьогодні вона претендує на втрачені території. Тому, з другого боку, говорити, що без дотаційного та зруйнованого Донбасу нам буде легше – безвідповідально.
Якщо окуповані землі повернуться, вони будуть інвестиційно привабливіші, ніж решта України. За умови існування чітких правил вкладання коштів, плюсів буде багато. Бо руйнація – це зміна свідомості людей. Вони були недогромадянами, кричали: "Путин, введи войска!" Тепер, коли це сталося, побачили, що це означає. Це вкрай важливо для інвестиційного клімату, бо донеччани вже хочуть спокійно працювати, а не втягуватися у сумнівні проекти.
2 
35413
Коментарі