Держава має створювати середовище, з якого проростатимуть ідеї. Визначати, якою має бути економіка через 10 чи 20 років – це не державна справа, вважає економіст Вероніка Мовчан
Президент Віктор Янукович і прем'єр Микола Азаров заявляли, що Україна потребує для підтримки економіки після підписання Угоди про асоціацію з ЄС до 160 мільярдів євро. Наскільки ця цифра виправдана?
– Точно сказати ніхто не зможе. 160 мільярдів є скоріш сумою всіх витрат. Та це загалом перебільшення. Україна після вступу в Світову організацію торгівлі активно гармонізовує своє законодавство з міжнародним. Наприклад, у сфері технічного регулювання прийняли більшість вимог. Вони не адаптовані на 100 відсотків, але переважно діють на базі євростандартів. У сільському господарстві – 64 відсотки, у харчовій промисловості – 40. Євросоюз є торговим партнером, до якого йде від чверті до третини українського експорту. Це було б неможливо, якби ми мали інші стандарти. Тобто якщо врахувати зроблене, то необхідно менше 10 мільярдів доларів.
Якщо Україна підписала б Угоду про асоціацію, що було б найдорожчим?
– Гармонізація в екологічній сфері. Ті стандарти ніхто не вимагає впроваджувати. Але це не означає, що нам не треба чисте повітря, вода й довкілля. А впровадження цих стандартів дороге, адже власникам підприємств доведеться закуповувати нове обладнання. Однак і зараз ми розраховуємося за це – своїм здоров'ям, продуктивністю праці й походами до лікарів. Тобто витрати і сьогодні є, просто оплачуються вони в інший спосіб. Тому рано чи пізно підприємства мусять модернізуватися в цьому напрямку.
Україна може втратити російські ринки через "війну стандартів" між ЄС та Митним союзом?
– Ні. Такого конфлікту нема. По-перше, Росія приймає товари з ЄС. По-друге, Москва активно підтягує свої стандарти до європейських зразків.
Як наша економіка залежить від Європи й Митного союзу?
– Зараз третина експорту йде до ЄС, стільки ж – до Митного союзу, і ще 30 відсотків – до решти світу: в Азію, Африку та обидві Америки.
Можна поглибити зв'язки з Євросоюзом?
– Пік припав на 2003 рік, а потім була тенденція на зниження і стабілізацію. З Євросоюзом ми дійшли певної межі й наштовхнулися на обмеження. Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі ці обмеження зняла б.
Що в ідеалі нам потрібно від Брюсселя та Москви?
– Якщо залишити політику за дужками, треба класична вільна торгівля і з першими, і з другими. Потрібні зони вільної торгівлі без виключень. Бо в нас зараз є ЗВТ з Росією, але – з винятками. Наприклад, щодо енергоносіїв. А це – головний товар, що нам потрібен від них.
Україна тривалий час сповідує політику багатовекторності. Чи, можливо, наші економічні зацікавлення в Росії та ЄС зв'язані в один інтерес?
– З економічного погляду, це – реально. Ми присутні на ринку ЄС, хоча умови доступу українських товарів туди набагато гірші, ніж товарів з інших країн. Бо Євросоюз має 31 угоду про вільну торгівлю з країнами. Це означає, що наші товари на європейському ринку не мають преференцій. В їхню ціну закладають мито, а в ціну товарів з інших країн – ні. Тому Україні ЗВТ потрібна для отримання вигідного доступу до європейського ринку. Те саме – з Митним союзом.
Але є небезпека, що й їхні товари отримають вільний доступ до нашого ринку?
– Цього боятися пізно. Наші умови вступу в СОТ такі, що на багато ввізних товарів у нас уже нульові ставки. Про це треба було думати років 10 тому. Ми не такі закриті, як розказують наші політики. Технічне регулювання вже добре гармонізоване. Плюс через інтернет українці купують усе більше й більше товарів. Це робить межі національної економіки дедалі прозорішими.
Чи можна виокремити та налагоджувати спочатку економічну інтеграцію з ЄС, а потім – політичну?
– Євросоюз чітко казав, що не можна відокремлювати політичну частину від економічної. Це спільний проект, який нереально розбити, бо все дуже переплелось. Рік тому були розмови, щоб підписати тільки економічну частину, якщо інші умови не будуть виконані. Хоча, якби навіть обрали цей шлях, Росія швидко змістила б акцент свого тиску.
Чим Митний союз проблемний для України?
– Є дві головні проблеми. Перша: зовнішня торговельна політика МС має узгоджуватися з партнерами. Є загальна шапка СОТ, під якою вже майже весь світ. А далі ми вже створюємо доступи на ті ринки, які нам найцікавіші. Зараз Україна веде перемовини з Канадою, Ізраїлем, Сингапуром, В'єтнамом. Наша політика – це створення сприятливих торговельних умов та максимальне проникнення на багато різних ринків. Митний союз таку гнучкість не дозволяє.
Друга проблема: там ми наштовхуємось на конфлікти із СОТ. У нас в'їзні ставки мита вдвічі нижчі за російські. Якщо вступимо до МС, то підвищимо свої митні ставки. У відповідь інші країни віддячать нам тим самим. Це буде подвійний удар по економіці.
Але ж натомість можемо отримати дешеві ціни на газ?
– По-перше, це окрема домовленість між "Нафтогазом" та "Газпромом".
По-друге, 2017 року Москва підніме свої внутрішні ціни на газ до ринкових показників. Тобто росіяни можуть нам "дарувати" знижки, які через кілька років зникнуть.
По-третє, навіть у межах Митного союзу щодо енергоносіїв треба домовлятись окремо. Наприклад, Мінськ домігся, що Росія йому постачає їх без мита, але забирає частину вартості перероблених товарів, що йдуть за межі Білорусі. Якщо раніше на цьому Мінськ заробляв, то зараз не може. Отже, питання ціни на енергоресурси – цілком окреме навіть у межах Митного союзу.
Тривають перемовини між Євросоюзом і США щодо створення найбільшої в світі зони вільної торгівлі. Як це вплине на Україну?
– Не знаю, чи реалістичні їх плани щодо завершення переговорного процесу цього року. Але в будь-якому разі не варто забувати: всі країни, що не беруть участі в лібералізації економіки, зокрема відступають від ЄС, пізніше отримають ще потужнішу конкуренцію. У глобалізованому світі складно, але можливо закритись. Та це стане глухим кутом для населення й добробуту країни.
Які основні світові тенденції в економіці?
– Основний – здорожчання енергії. Це обмежений ресурс, від чого зростає ціна. Нафта, газ вичерпуються. І те, що раніш не було вигідно видобувати, буде вигідно. Від біоенергетики теж не всі були в захваті, бо занадто дорого. А тепер – навпаки.
Друга тенденція – люди починають цінувати те, до чого раніше ставились як до данини. Наприклад, чисте повітря, вода. Зараз у кожному офісі стоять бутлі з чистою водою, нам її продають. Ми цьому не дивуємось, а навпаки кажемо: це – необхідно. Безпечна вода стала товаром.
Як Україна може залучати інвестиції?
– Якби Україна підписала Угоду про асоціацію, то стала б значно цікавішою в цьому плані. При існуванні двох зон вільної торгівлі, з Митним союзом та ЄС, країна перебувала би в ідеальній ситуації. Тоді локалізоване виробництво могло б піти по всіх напрямках. Якщо ця можливість закривається, то ситуація дедалі більше залежатиме від реформ. Є реформи – є інвестиції, нема реформ – нема інвестицій.
Якщо Україна входить тільки до Митного союзу, то для зовнішніх інвесторів її привабливість зменшується. По-перше, бар'єри на кордоні для наших товарів із боку країн-членів СОТ зростають на вхід-вихід. По-друге, великим корпораціям вигідно інвестувати в центральну велику країну з найбільшим ринком, тобто в Росію.
Яке місце можемо посісти у світовому розподілі праці?
– Будемо там, де захочемо. Перед нами відкрите вікно можливостей у нових сферах. Майбутній світовий розподіл праці визначатиметься освітою та ідеями. Це нові сфери, де нам можна вирватись. Промисловість – це класно, але вона вже втратила лідерські позиції. Економіст Володимир Дубровський навів гарний приклад. За кам'яної доби виробив чашку – вже майстер. Потім, за промислової революції (друга половина ХVІІІ–ХІХ ст. – "Країна"), найбільший зиск був від конвеєра, який виготовляв сотні однотипних чашок. А зараз найдорожчим і найціннішим є ексклюзив. Потрібна чашка як витвір мистецтва.
Як державі перебудувати економіку під майбутнє?
– Держава має створювати середовище, з якого проростатимуть ідеї. Державне завдання – захистити людей, допомогти їм швидко адаптуватися до нових процесів. Але вона не має заважати бізнесу. Тоді економіка сама перебудується. Це не державна справа – визначати, якою має бути економіка через 10 чи 20 років.
2 
1
Коментарі