Академія потребує змін. Однак різкі кроки можуть замість терапії призвести до смерті. А для багатьох лобістів реформування – це можливість урвати майно, – каже фізик Максим Стріха
7 жовтня президентом Національної академії наук України обрали академіка Анатолія Загороднього. Що означає для української науки ця дата?
– Національній академії 102 роки. 58 із них її очолював Борис Патон. Заміна керівництва – це вже революційна подія.
Президентом обрали професійного вченого. Загородній має добру репутацію. Порядна людина, патріот, відкритий до оновлень. Проте в очах багатьох є наступником Патона. Від нього очікуватимуть продовження лінії попередника. Але йому доведеться йти на непопулярні рішення. Інакше реформувати цю структуру не вийде.
Біолог Євген Дикий вважає, що "слід почати з чесного визнання катастрофічного стану справ".
– Академія наук – у складному становищі. Світ змінювався багато років, а НАН залишилась острівцем минулого зразка 1970-х. Зміни необхідні. Але не зрозуміло, чого очікує нинішня влада від нового керівництва НАН. Навряд чи має системне бачення розвитку науки в Україні та ролі академії.
Нашаровуватимуться проблеми майна. Не випадково вкинули висновки аудиту, який начебто показав жахливий стан справ ("Об'єкти Національної академії наук перетворені на звалища, а керівництво думає, на чому заробити", йдеться у висновку державного аудиту в 2016–2019 роках. Мовляв, землі використовують як заманеться, багато структур існують тільки на папері. – Країна). Але, якщо вчитатися, можна побачити, що втрачено 0,1 відсотка майна академії. Тож маю передчуття, що для лобістів реформування НАН, які перебувають поза науковими колами, ця ситуація – чудова можливість урвати майно, зокрема нерухоме.
У чому головна причина того, що українська наука так сильно відстала?
– Академію в нинішньому вигляді створювали, щоб здійснювати "науковий супровід" державної економіки. Борис Євгенович мав добрі стосунки з Володимиром Щербицьким, тодішнім "партійним гауляйтером України". До академіків дослухалися, хоч і не завжди. Наприклад, Патон був категорично проти будівництва Чорнобильської АЕС. Але керівництво СРСР не взяло цього до уваги. Та в речах, що лежали в межах тодішньої української автономії, Патон був впливовий. Але це було давно. Він продовжував міряти старими категоріями. Із півтора року тому на засіданні президії НАН розповідав, що до нього приходив віцепрем'єр-міністр Степан Кубів. Щоб пояснити присутнім вагу цієї людини, порівняв із Косигіним та Байбаковим (голова ради міністрів СРСР у 1964–1980-х і заступник голови ради міністрів СРСР у 1965–1985 роках, відповідно. – Країна). Ну хто зараз пам'ятає їх? А для Патона до останніх днів вони були сучасниками. Академія законсервувалась у тому часі. Вміли впроваджувати результати для радянської планової економіки. Але повноцінно займатися трансфером технологій – що актуально зараз – НАН уже не до снаги.
Академія для незалежної України була валізою без ручки. Викинути шкода, а нести важко. Це виливалось у хронічне безгрошів'я, відтік кадрів, старіння української науки. Молодь змушена була шукати заробітки за кордоном.
Я був у комісії з оцінювання наукових установ. Вразило, що у величезному Харківському фізико-технічному інституті з двох тисяч працівників були лише два аспіранти. Така установа приречена.
Дехто вважає, що Анатолій Загородній втілюватиме сценарій м'якої та поступової реформи НАН. Це добре? Чи краще змінювати кардинально?
– Намагатиметься втілювати поступові зміни. Та боюся, Загороднього спонукатимуть до рішучих дій. Не знаю, чи втримає ситуацію. Бо стан справ у Національній академії настільки складний, що різкі кроки можуть замість терапії призвести до смерті пацієнта.
За день до обрання Загороднього міністерство створило робочу групу з розгляду пропозицій реформування НАН. Це дивно, бо варто було би дочекатись обрання керівника. Вислухати його бачення і формувати робочу групу спільно. А так ця група, скоріш за все, запропонує шляхи, яких не сприймуть у НАН. Далі питання, чи академію ламатимуть через коліно.
А який спосіб ви вважаєте найдієвішим?
– Мусить початися дискусія. Необхідно залучити всіх зацікавлених – академію, міністерство, освітньо-науковий комітет парламенту, можливо, найвпливовіші наукові громадські середовища. Це не повинно бути завданням до 30 жовтня, як ідеться в наказі міністерства. Треба вислухати протилежні думки, дійти системного рішення. Не на рік-два, а на тривалу перспективу.
Важливо визначити розмежування функцій НАН і Національного фонду досліджень. Багато хто вважає, що все грантове фінансування має зосередитися в останнього, а академія повинна здійснювати хіба базову підтримку. НАН не готова до цього. Тож ковдру тягнуть у різні боки. Ще одне болюче питання: як оновлювати майже повністю застаріле обладнання?
На що насамперед має бути спрямована реформа?
– Треба визначитися, чим буде Національна академія наук у сучасній Україні. Де-факто була Міністерством науки. Це також пережиток СРСР.
Є кілька виходів. НАН може перетворитися на загальнонаціональне наукове представництво. Тоді академіками і членами-кореспондентами повинні ставати люди не лише з установ самої Національної академії. На цей процес мають впливати всі заклади, де є наука. Зараз понад 90 відсотків членів та членкорів, себто людей із правом голосу, представляють тільки установи НАН. У польській, скажімо, тільки 30 відсотків академіків працюють безпосередньо в установах академії. Реалізувати цей сценарій буде складно. Вибори в академіки та члени-кореспонденти, що відбуваються зараз раз на три роки, є улюбленою справою нинішніх "безсмертних". Лідери академічних наукових "кланів" намагаються протягнути якомога більше своїх, щоб збільшити влив на НАН, і від цього вони так просто не відмовляться.
Другий варіант: маємо визнати, що академія виступає не від усієї української науки, а лише від її власних установ. Це не буде чимось катастрофічним. Товариство Макса Планка, наприклад, представляє себе, а не всю німецьку науку. Але хто тоді координуватиме науку в державі? Міністерство має обмежені функції у цій сфері. Як це змінити – питання дискусійне. Певні механізми заклали 2015-го: створили Національну раду й вирішили, що такий координаційний орган має очолювати прем'єр-міністр. Проте з'ясувалося, що він не має на це часу й сил. А міністерство не має інституційних можливостей.
Тож подальша доля академії породжує величезну кількість питань для держави.
Чому наука залишається ніби чужорідним тілом у суспільному організмі?
– Тут винні всі. Політики, які часто не є інтелектуальними людьми. Засоби масової інформації, які мало уваги приділяють питанням науки. І самі вчені. Наука пов'язана з постійним пошуком нового. У нас її уособлюють люди ультрапохилого віку. Важко переконати молодь пов'язувати своє життя з цим.
Якщо суспільство не зрозуміє, навіщо потрібна наука, вона не отримає грошей. У демократичній державі за все розраховуються платники податків.
Владні еліти не усвідомлюють, що української державної величі без потужної науки не буде. Особливо погіршилася ситуація із цим у часи "турборежиму". Я працював заступником міністра сумарно сім з половиною років. Зе-команда зруйнувала мою багаторічну роботу в один момент. Зупинили – здається, навіть не розуміючи до ладу, що роблять, – запровадження базового фінансування для науки в університетах, яке було критично важливим, щоб наблизити наш науковий ландшафт до європейського. Закладені на це в бюджеті гроші до вчених так і не потрапили.
Які проєкти можуть зближувати нас із європейським дослідницьким простором?
– Досвід участі українських учених у "Горизонті-2020" (найбільша рамкова програма ЄС із фінансування науки та інновацій із загальним бюджетом близько 80 млрд євро, розрахована на 2014–2020 роки. – Країна) виявився позитивним. Українська наука на певних ділянках бере активну участь в європейських проєктах. Це й високі теоретичні дисципліни, і прикладні речі. У галузі природничих та технічних наук наші вчені мають великий багаж співпраці. Але через брак сучасного обладнання здебільшого можемо виконувати тільки підпорядковану роль.
Проривом був би доступ України до структурних фондів ЄС у сфері науки. Це кардинально змінило ситуацію в Польщі та країнах Балтії. Найближчим часом маємо обрати напрямки, які мають стати проривними.
Які можуть бути? Де в нас найбільший потенціал?
– Не варто розвивати тільки певні сфери. Підтримувати треба всю науку, але визначаючи пріоритети. У НАН близько 120 інститутів. Дві третини з них мають залишитися. Але не всі ввійдуть у передовий напрям. Визнаний у світі потенціал має Інститут електрозварювання. Тішуся нашими фізиками, які хоч і не мають Нобелівської премії, але є майже в кожній команді лауреатів останніх 10 років. Маємо сильних матеріалознавців, декілька першорядних установ біологічного профілю. На жаль, тут особливо згубний брак сучасного устаткування, бо наука про живе у світі розвивається найдинамічніше.
Та час дешевої науки, коли експеримент світового рівня можна було провести мотком дроту й котушкою, минув безповоротно. Сьогодні наука дорога. Рівень фінансування українських учених не дає їм змоги претендувати на надто високі досягнення.
Засновник інвестиційного фонду Noosphere Ventures і ракетної компанії Firefly Aerospace Макс Поляков витрачає мільйони доларів на розвиток науки в Україні. Чи має перспективи таке партнерство?
– Такі приклади є. Щоб це набуло масового вигляду, наш бізнес має стати поряднішим і розраховувати на тривале співробітництво. Останнім часом зростає кількість проданих ліцензій по університетах, обсяги замовлень збільшуються. Інтерес до наукомістких технологічних рішень з'являється в різних сферах. Проте фундаментальної науки бізнес не фінансуватиме. Це функція держави. А без фундаментальної науки якісної прикладної бути не може.
Ну і нарешті ми не повинні забувати про українську гуманітаристику. Українське літературознавство, мовознавство, культурологія тощо цікаві насамперед нам, але вони є важливою підвалиною національної безпеки в сьогоднішньому сповненому загроз світі.
Наша наукова молодь перспективна? Які умови їй потрібні?
– Викладаю на радіофізичному факультеті Київського національного університету. Маю талановиту групу четвертого курсу, де майже кожен потенційно міг би стати дослідником. Але кожен прагне жити гідно, завести родину. Чи захочуть вони пов'язувати життя з наукою? Можуть реалізувати потенціал за кордоном. Чи повернуться – питання.
Окрім обладнання, потрібні відповідна зарплата, соціальний статус, можливість кар'єри. Борис Патон очолював НАН 58 років. Це означає, що за цей час ще декілька людей із новими думками та потенціалом не стали її керівниками. Ще більше – не стали віцепрезидентами, директорами установ. Уже ніхто і не рветься, звикли. Це погано. Бо молодь у науці має бути активна й амбітна.
Чи були для української науки кращі часи за 30 років? Які здобутки має за останні п'ять-десять?
– У ранні роки незалежності була інерція. Перші скликання парламенту мали багато науковців. Поступово це сходило на пси. Керівництво НАН старішало, але не змінювалося. Певні переміни сталися в останні п'ять років. Коли почалася війна, зрозуміли, що деякі речі можемо робити тільки самі. Наприклад, 2014-го Ізраїль відмовився постачати нам безпілотники. Ми представили кілька власних успішних розробок.
Під час епідемії з'ясувалося, що Інститут молекулярної біології та генетики може робити ПРЛ-тести. Але на це так і не дали грошей. Хоча говорив про це навіть президент.
Маємо багато результатів у різних сферах. Фізики-теоретики зробили помітний внесок у вивчення теорії двовимірних електронних систем, з якими пов'язано надії на новий прорив в електроніці. Під час російсько-української війни наші медики розробили унікальні методи лікування, без яких кількість бойових втрат була би значно вищою. І такі приклади можна наводити ще.
3 
35413
Коментарі