Антон Носік: "У всьому світі прискорення вільного падіння - 9,8 метра за секунду. А в нас - яке Путін скаже"

 

Англійська для мене значно рідніша за російську. У ній майже вшестеро більше слів: словник Ожегова містить їх 80 тисяч, Вебстера - 340.

Іврит вивчив у 15 років у підпіллі. Сам захотів. Мама досі не знає мови, батько - тим паче, він православний. Я хотів читати Біблію в оригіналі. В Ізраїль тоді не збирався, знав, що помру й не побачу Єрусалима - 1980-й рік, Олімпіада, із Москви вивозять бомжів, повій і піонерів - який там Ізраїль? У те олімпійське літо й почав брати приватні уроки. Учителя потім посадили.

Дверцята відкрилися 1989-го - було зрозуміло, що це може тривати 10-15 хвилин, і якщо не скористаєшся, все життя жалкуватимеш. Я вирішив подивитися світ. Приїхав до Ізраїлю. Сподобалося, отримав громадянство і почав працювати. Тільки в Москві я був євреєм, а там став "русским".

Ізраїль - це країна, де єврей може бути тупим, ледачим і нікчемним. Не таким, як у нас - грати на піаніно, перемагати в шахових турнірах. Бо тут треба було дертися до стелі, щоб не відрахували з інституту, не звільнили з роботи. А в Ізраїлі можна просто жити.

Розумним, діяльним євреям, які вміють збивати сметану на масло, у цій країні робити нічого - вони пачками їдуть до Кремнієвої долини, до Європи. Доки не стану безпорадним інвалідом, там жити не буду.

Із 44 років життя 36 прожив у Росії, зокрема - останні 13. Там мій дім, там народилися син і дружина. Там, зрештою, і мої друзі-ізраїльтяни - їх 140 тисяч лише в Москві.

У всьому світі прискорення вільного падіння - 9,8 метра за секунду. А в нас - яке Путін скаже.

Путін із Медведєвим - відкриті люди. Вони - не Кім Чен Ір, не живуть у бункерах, їх видно. З ними їздять 30 журналістів кремлівського пулу. Але проблема не в тому, наскільки вони прозорі, а у справі ЮКОСа, вбивстві адвоката Стаса Маркелова, "Гітлерюґенді", який вони наплодили, бандитській міліції.

Путін уміє говорити. Із нього ллються слова - і всі по суті. На відміну від Медведєва, який із папірця читає. Просто папірець хороший.

Іврит вивчив у 15 років у підпіллі - брав приватні уроки. Цчителя потім посадили

Усі громадяни 300-мільйонної Америки заповнюють податкові декларації. З точки зору податку вони - підприємці. Їхнє "я" не можна розчинити в масі. Вони індивідуально розмовляють із державою. З росіян ініціативу й відповідальність вибивали спочатку 70 років радянська влада, а доти - кріпацтво, Петро І, Іван Грозний, православ"я. Тисячу років людям казали, що вони самі нічого зробити не можуть. Тому і є попит на пасив - на Путіна, який покаже шлях, підніме з колін і виграє для нас заявку на Олімпіаду чи Євробачення.

2004 -го українцям урвався терпець і вони змели весь цей цирк. Кучмократію прибрати було легко, бо вона не стріляла в народ. А коли не стріляють, то перемагає той, хто набрав більшість голосів. На місце цирку прийшов шапіто. І коли стало зрозуміло, що "помаранчеві" обісралися, я вирішив, що нерухомості в Києві не купуватиму.

Гадаю, Янукович буде дуже хорошим президентом. Бо від нього ніхто нічого не чекає.

Задумувалися колись про меланому з метастазами в печінці? Можете уявити собі, наскільки це важливіше від Путіна, Ющенка й усього, що пишуть у газетах?

Путін, інші - це декорація до нашого життя. Вони нас наповнити не можуть. Треба перейматися тим, що наповнює, - роботою, родиною, друзями. Якщо виникає відчуття, що у країні закручують гайки і заважають жити - ми встаємо та їдемо геть. Не думаю, що українцям колись перешкоджатимуть виїжджати.

Я не займаюся революцією. Я перетворюю життя навколо себе доступними мені засобами. Хіба мій благодійний фонд скидає Путіна? Він дітей лікує. Зокрема, з України, з усіма її Волковими, Порошенками й Ахметовими, яким не вистачає на лікування дівчинки з Трускавця у московській клініці. А цей жид Антон Носік попросить у якихось клятих москалів, і вони - фізичні та юридичні особи, перерахують гроші на ампули нейпогена по 2 тисячі доларів. Бо в України коштів на власних дітей нема. У Юлі - нема, у Черновецького - нема.

У мене серед друзів половина списку російського "Форбса". Ні в кого з них ніколи не просив грошей для свого фонду. Вони не пропонують, і я не візьму.

Є конкретна дитина і конкретна сума грошей, яку збираємо для неї. Коли з"являються кошти, з"являються й охочі їх украсти. Твоя діяльність перетворюється на контроль за людьми, які прагнуть поцупити ці гроші. Не буває так, що є мільйон і біля нього нема професійного шахрая.

Розуміння, що треба дитині, приходить, лише коли маєш власну. Іншого способу навчитися спілкуватися з дітьми нема. Згадую, як поводився з ними до народження сина, як усміхався їм, щось дарував. Мені соромно - це було дуже неприродно.

Я провів із сином місяць, розмовляючи як із дорослим - і він почав говорити зі мною як дорослий.

Хотів би, щоб син трохи пригальмував у своєму розвитку - аби було чого вчити і в 3, і в 10 років. Зараз йому 2,5. Він може полічити предмети, знає літери й потрібні йому слова трьома мовами - російською, англійською й конкані. Коли кажу йому: "Чого бузиш, скільки тобі років узагалі?" - він відповідає: "10!"

У стосунках батька й сина головніший - син. Як старший і розумніший батько мусить допомогти синові розібратися зі своїми бажаннями. А коли розбереться, треба посприяти, щоб він їх реалізував, забезпечити грошима, зв"язками.

Мій син - необрізаний. І ніяким рабинам забивати йому голову не дозволю. У моєї дитини має бути відкрита голова до того часу, як вона дозріє до самостійних рішень.

Воджу сина в синагогу, бо там гарно і співають. Бог - там, де ми. А не в якомусь домі, куди треба йти до нього на побачення.

Юдаїзм - релігія моїх дідів, яких я не обирав, це ген мого народу й те, за що нас відправляли в газові камери. Відмовитися від неї на користь якогось вільнодумства - це жалюгідна поза.

Кіпу вдягнув не одразу. Одна історія в Ізраїлі змусила її надіти, а друга - досі не знімати. Мій інститутський приятель вступив там до релігійної організації. Їх учили юдаїзму, примусили вдягти ярмулки і з метою націоналістичної промивки мозку повезли у Кір"ят-Арб - маленький єврейський анклав посеред арабського міста Хеврона. Я поїхав із ними. Мені також видали кіпу. Вийшли ми в шабат у місто, а звідусіль араби косяться. Мої супутники знімають кіпи й ховають їх у кишені. І тут я подумав: чого це я, на своїй землі, яку п"ять тисяч років тому Абрам купив у місцевого царя, маю приховувати своє єврейство? Щоб мене не порізали араби? Та йдіть ви знаєте куди! І я лишаюся в кіпі - при тому, що був тоді ще необрізаний і не дотримувався суботи. Повертаюся на роботу в редакцію "Маарів" - вже в кіпі. Навколо мене: "шу-шу-шу". Минає тиждень, і мене викликає редактор, який 1948 року створив цю газету, - дідусь, він відсидів своє у нацистських концтаборах. Каже: "Хлопче, ти дуже мені подобаєшся, і я хотів би попередити тебе: всі журналісти в нашій країні не люблять релігійних. Із цією штукою на голові ти не зробиш собі кар"єри в ізраїльський журналістиці. У нас працюють 800 людей, подивися - в таких уборах лише електрик і працівник їдальні". Він радив мені зняти кіпу так само, як колись одна тітка в Москві - записати в паспорті "русский". Відповів: "Дякую, я зворушений", - і вирішив не знімати.

Бог - це визнання добра самостійною цінністю. Можна 15 разів вважати себе атеїстом, але якщо ти визнаєш слово "Добро" з великої літери, ти вже не атеїст - ти вже вийшов із раціоналістичної картини, де робиш лише те, що вигідно.

Розуміння, що треба дитині, приходить, лише коли маєш власну. Іншого способу навчитися спілкуватися з дітьми нема

Бог вічно самотній. Йому ні з ким поговорити про свої проблеми. І якби він не мав потреби висловитися, то не створив би нас.

Самотність - це успадкований від Бога стан, його достеменне почуття. Це найсильніша і найтравматичніша емоція, яку може відчути людина. Це те, від чого вішаються, лізуть на стіни, пишуть вірші та придумують інтернет.

Комп"ютерна програма Microsoft Windows приблизно така ж складна, як програма історії людства, яку Бог написав до кінця часів. Вона містить дуже прості алгоритми - віконечка "Так" чи "Ні". Люди дуже часто забувають, що перед тим, як обрати одне з двох, можна прочитати "Хелп".

Один день може бути вартим усього життя. Треба лише його наповнити. Можна його прожити так, як інший не проживе все життя.

Журнал "Країна" N17 від 23 квітня 2010 року

×