Вигрібаю гадості від шахової еліти. Ображають і звинувачують у всіх гріхах. Не гребують нічим. Краще грав би не публічно, а в науковій аудиторії. Бо це була наукова робота для вивчення здібностей мозку. Шахи - це інструмент, який дозволяє зрозуміти, що мозок можна навчати. А мене звинувачують, що я - шахрай і нечесно обіграв Rybka.
Мені соромно, але для ідіотів на своєму сайті виставив власні дипломи. Щоб не кричали, що я - неосвічений шахрай, який їх купив. У мене не було жодної "четвірки".
Із Rybka вдома я награв близько 300 годин. Запам'ятав усі варіанти ходів програми, побачив, де в ній можливий розвиток помилок. Вичислив слабкі місця й по них ударив. Програма не досконала. Її обіграти міг би багато хто. Але Rybka в Rybka не виграє. Це диски, вони мають однакові шанси, тому в них - нічия.
Почалося все з товариша, який прийшов і запропонував брєдову ідею - зіграти з Rybka. Запевнив, що виграти в неї нереально. Тому я й переміг.
Хочу зіграти всліпу на сотні дошках одночасно. І зроблю це, якщо виїду за кордон. У цій країні більше ні на що не піду.
Скільки можна доводити, що я - не верблюд? У Франції нещодавно був, оголосили мій виступ, зал устав. Мені було приємно й боляче, що в Україні такої уваги до себе не маю.
Шкода, що не виїхав замолоду за кордон. Колись топтали нашу землю чужі. Тепер свої. Чужинців можна було проганяти, а тепер не знаєш кого проганяти.
Колись топтали нашу землю чужі. Тепер свої. Чужинців можна було проганяти, а тепер не знаєш кого проганяти
Я не люблю монологи, мені цікаво, коли є дискусія.
Допускаю помилки в мові, бо не переймаюся цим.
Мої роботи були засекречені. Шкода матеріалів, які вкрали у Львові два роки тому. Їх так і не знайшли. Можливо, це справа іноземної розвідки, а можливо - і наші.
Експериментував на щурах, кроликах, друзях і собі. Робив ??радіозатопи?? - препарат із глюкозою вводиться у вену. Потім робиться МРТ і видно, яка ділянка мозку й коли працює найактивніше. Я близький до того, що можна діагностувати й зрозуміти, які зони якісно працюють і скеровувати діяльність людини. Для Інституту мозку розписав напрямки й посади, хто на якому рівні має працювати й що робити. Але обладнання немає. Генетиків, біофізиків, біологів - немає. Усі хочуть, щоб я зробив це на коліні. Кричать: "О, він Інститут мозку хоче". Гаразд. Вам не треба - і мені не треба.
Чорнобиль стався, бо мозок не впізнав і не прийняв адекватне миттєве рішення. Так само можна навчити мозок миттєвих рішень, щоб не допускати авіакатастроф. Інтуїтивно ми себе знаємо, а я пропоную відпрацювати домінанту: натиснули - й отримали.
Втомився від того, що все йде в нікуди і я займаюся не тим.
Доводиться приймати людей вдома. Сьогодні до десятої ранку прийняв п'ятьох пацієнтів на консультацію. Щодня на електронну пошту отримую по 800-900 листів із проханням про допомогу. Я нікому не відмовив у діагностиці, жодному хворому. Берусь за найважчі випадки. Але що казати людям: приїдьте на Хрещатик, станьте в чергу і я діагностуватиму в якомусь кафе?
У мене до лікарів трепетне ставлення. Якщо хтось із них звертається за допомогою - відмовити не можу. Ще дуже люблю директорів шкіл. Особливо літніх.
Їжджу між Львовом і Києвом. У Львові живу в студентському гуртожитку, бо викладаю в місцевій Політехніці. У Києві винаймаю трикімнатну квартиру з ремонтом і новими меблями за півтори тисячі доларів на місяць. Я вимушений заробляти, хоча це - не моє.
Читати почав у 2 роки з журналу "Здоровье".
У моєму кабінеті (де цей кабінет - ?) до чотирьох тисяч книжок і ще повна комора. Але не маю квартири, щоб зібрати всі книги до купи. Тут дрібниці - наукові видання з нейрохірургії й добра сотня з шахів. Із художніх - Іван Франко, з усіх письменників подобається найбільше.
Якщо жінки в моєму житті багато, я відмовляюсь від цього багатства. Із більшістю дівчат не склалося тільки тому, що вони давили мою особистість. А от Ірини небагато. Із нею комфортно й добре. Не дьоргає мене й не заважає, не давить. Вона - як тінь. Розуміє, що має бути моїм фоном.
Про одруження буду казати, коли воно відбудеться.
Мене люблять собаки й діти. Я дітей - абажаю. Міг би день і ніч із ними спілкуватися. Готую їх до операції, заспокоюю, коли вони бояться. Шкодую, що нема своїх діток. Думаю, буду найкращим батьком, який є у світі.
Коли жінка народжує дитину, від неї користі нуль. Ніхто не знає яка вона буде. Може, шкоду принесе. Наприклад, Чаушеску чи Бін Ладен. Але дитину леліють.
Якось приніс туфлі в ремонт і випадково побачив, як професійно шив чоботар. А було йому років 24. Тоді я зрозумів, що геніальні - всі.
Кожна людина достойна, щоб її поважати.
У дитинстві та юності думав, що виросту, буду патріотом, суспільство отримуватиме користь від моїх знань. А тепер накопичив знання, навички, а реалізації - нема. Бо нема умов.
Кращі молоді науковці - мої друзі, учні - від'їжджають в Італію на заробітки. І не повертаються.
Я не віруючий, але якщо Бог дає людині особливі дари, то хай ще дає табличку "Руками не трогати. І язиками - теж".
Завжди мріяв стати лікарем, хорошим лікарем, найкращим лікарем. А тепер ні про що не мрію. Втратив ґрунт під ногами.
Усі вважають, що я маю бути залізним, а я зараз - у тяжкому психологічному стані. Відчуваю шалене виснаження організму, майже не сплю. Навіть мелькають думки про суїцид. А піти й поговорити по душах нема до кого.
Батьки загинули, коли мені було 9 років. Родичі вважали, що я - складна дитина, або просто їм приглянулася моя квартира. Віддали мене до дитячого будинку. Там я показував учительці числа, піднесені в п'ятий ступінь. Я рахую усно, вони - на рахівницях, калькуляторів не було. Як же він це робить? Значить, із глузду з'їхав. Шість професорів на консиліумі поставили мені шизофренію. Відправили в психлікарню на пігулки - аміназін, сульфозін кололи по 20 міліграмів. Я малий, худий. Потім ходити не міг. Питали: "Ну как, Андрюшка, видишь цифры? Уже нет? Молодец!" Змінювали генетику, але вона витримала. За все треба платити, і за розум - теж.
Машина системи була така потужна, що я понад усе боявся не реалізуватися. Постійно переживав, що буде зі мною.
Хто в дитячому будинку мав 3 карбованці - володів скарбом, а я назбирав 9 і виписав собі "Медичну газету". А коли в 12 років вступив до Московського медичного інституту, в мене було відчуття "остановите Землю, я сойду".
Складно з нашим народом, але що зробиш.
Я не любитель бути на виду. Мені незручно. Подобається бути в тіні. Люблю за кордоном походити, подивитися на інших. Там я стаю людиною. Усміхатися - це звичка з-за кордону.
Не віруючий, але якщо Бог дає людині особливі дари, то хай ще дає табличку "Руками не трогати. І язиками - теж".
Грибоєдов був правий: від розуму - горе.
2 
1
Коментарі