В конкурсі "Новела по-українськи" переміг твір "Слід" 36-річної письменниці Юлії Ілюхи з Харкова. Вона отримує нагороду – 5 тисяч гривень. Загалом на конкурс цьогоріч надіслали 71 новелу. Тема творів була вільною, але символічне гасло – "Безвіз". Тобто дія в новелах повинна була стосуватися безвізового режиму між Україною та Європейським Союзом, відбуватися в країнах ЄС або бути з ними пов'язаною.
Як обирали переможця
Імена авторів приховали. Тричі новели прочитало редакційне журі. До нього долучилися Ірина Бабенко, Анна Балакир, Юлія Близнюк, Анна Бова, Сергій Демчук, Марина Дмитрієва, Андрій Жигайло, Світлана Печурова, Юлія Пустова, Іван Столярчук, Ольга Юркова.
У суперфіналі 11 новел оцінювало професійне журі. До нього ввійшли дев'ять учасників: Павло Вольвач, Віталій Жежера, Лариса Денисенко, Василь Махно, Василь Карп'юк, Андрій Кокотюха, Остап Українець, Лілія Шутяк, Оксана Щур. Кожній новелі вони ставили від 1 до 10 балів. Переможця визначили за сумою балів. "Слід" отримав найвищу оцінку від трьох суддів. Підрахувавши бали, розкрили імена.
Хто отримав найбільше балів
1 – Юлія ІЛЮХА – "Слід" – 65 балів
"Кров завжди змінює плани, неважливо – твоя вона власна чи чужа", – думає героїня, йдучи до хати дорогою, якою тягнеться тонка червона цівочка. Дівчина володіє особливим даром – може бачити лиховісну пляму крові навколо її близьких людей. Про свою здібність їй ще доведеться згадати за 20 років, у особливий день – коли виходитиме заміж утретє за значно старшого італійця Вінченцо.
2 – Денис САВЧЕНКО – "У смерті немає кольорів" – 59,5 бала
"Дядя Льоня був звичайним. Таким собі звичайним етнічним росіянином з Донбасу, років шістдесяти семи, півжиття відпахавшим на шахті, чверть життя пропивши на пенсії". Смерть дяді Льоні повертає героя "з дому додому" – з Варшави на рідний Донбас.
Замовляючи відспівування, рідні думають, який батюшка кращий: греко-католицький чи московський. І вирішують звернутися до "шабашника з Київського патріархату" – він дешевший. Зворушлива і світла сімейна історія про похорон "на традиційних українських рушниках у вогкий донбаський чорнозем". Текст отримав найвищий бал від Віталія Жежери і Лариси Денисенко.
26-річний Денис Савченко народився в селищі Новодонецьке на Донеччині. Навчався в Харкові на журналіста. Торік був учасником стипендійної програми для молодих науковців у Варшавському університеті. Захистив наукову роботу "Паралімпійський спорт у польських інтернет-медіа".
3 – Владислав ІВЧЕНКО – "Та інші категорії" – 57 балів
Бюрократична драма: герой не може отримати біометричний паспорт. Причиною стають прописані спеціальним законом "інші категорії", до яких він належить. Виявляється, серія українського паспорта ЧП – це шифр "чудовиська і потвори". Герой себе чудовиськом не вважає, як і наявність крил – підставою для відмови у видачі паспорта. Але про справжню причину ми дізнаємося пізніше, і без корупції не обійдеться.
42-річний Владислав Івченко із Сум – переможець конкурсу 2014-го. Він найчастіше з-поміж усіх потрапляв у фінал "Новели по-українськи". Цей текст отримав найвищий бал від Андрія Кокотюхи й Віталія Жежери.
3 – Володимир ПОЯСНЮК – "Позивний Безвіз" – 57 балів
Головний герой воює на Донбасі і мріє після війни поїхати на море. А що постійно торочив про безвіз, це й стало його позивним. По закінченню служби ротний відправляє його на Тірренське море, до італійського Неаполя. Там має здійснити таємне завдання – що згодом рятуватиме бойових побратимів.
35-річний Володимир Пояснюк родом із Запорізької області, працює футбольним журналістом, торік його новела теж була у фіналі конкурсу. Цього разу – найвищий бал від Василя Карп'юка та Остапа Українця. Абсолютний лідер симпатій редакційного журі.
4 – Олена БУРЛАКА – "Чужі рідні люди" – 51 бал
Головна героїня їде з Києва до батьків у Крим. "Зараз дорога додому – власна війна. Перехід через Чонгар – через неймовірний внутрішній спротив і болюче відчуття – в мене більше немає дому".
Найвищий бал від Лариси Денисенко й Василя Махна. Також новела отримала спеціальну відзнаку від громадської організації "Європа без бар'єрів" – "За яскраве й емоційне художнє осмислення ситуації в Україні крізь призму свободи пересування" і символічну нагороду 500 грн.
– Особиста історія подолання кордону яскраво свідчить, наскільки важливим є право на вільне пересування, яке стає по-справжньому помітним тільки після втрати, – пояснює вибір представник організації Павло Кравчук.
45-річна Олена Бурлака народилася у Смілі на Черкащині, зростала у Криму, понад 20 років живе в Києві. "Люблю море, подорожувати і багато працювати" – пише про себе. Працює піарницею та рекламісткою.
5 – Сергій ОДАРЕНКО – "Безсліз" – 48,5 бала
Від коханої дівчини герой чекає лише приводу зустрітися – і "витягнувши" з неї запрошення, зривається до Варшави автостопом. Довга дорога, запилюжені кабіни вантажівок, Люблін, що пахне мокрим хлібом, і нарешті вулиця Мьодова. Але чи відбудеться зустріч?
34-річний киянин Сергій Одаренко – журналіст, мандрівник-автостопер, майстер із виготовлення ексклюзивних світильників із книг, лауреат літературного конкурсу "Смолоскип", член літературної спільноти "Свідки Слова".
6 – Ольга ГУЗІЙ – "Коли цвіте грушка" – 44 бали
Леся працює в Італії. Коли повертається додому, не бачить ні ремонту, і нічого, на що посилала чоловікові гроші. Зате застає чужу жінку у власній нічній сорочці. Героїня залишає чоловікові житло, забирає сина Андрійка й везе до Італії. Там на них чекають багато праці, роки звикання й туга за тим, як цвіте старенька грушка біля дому.
Найвищий бал від Павла Вольвача.
27-річна Ольга Гузій – методист Центру освіти й культури Розвадівської сільської ради на Львівщині.
6 – Микола ПРАВДЮК – "В усьому винен безвіз" – 44 бали
Найдорожчий ресторан, за столиком – Ведмідь і Кабан. Ведмідь – заступник голови райради, Кабан очолює районну прокуратуру. Обговорюють, як слід контролювати родину й коханок, знищувати суперників, хизуються владою. Одна біда – робоча сила більше не терпить гноблень і масово тікає за кордон. Навіть офіціантки нормальні перевелися – "нікого порать". Ще й коханка, підписана у телефоні як "Ротик", зробила собі біометричний паспорт, щоб утекти до якогось німця. Після переконливої розмови ногами, стала як шовкова. Але чи надовго?
Автор – чиновник. На конкурс пише вперше: "Прошу не називати мого справжнього прізвища, а підписати як Микола Правдюк, бо я не став щось вигадувати, а написав все, як є. Це справжній випадок із життя, хоча справу замилили".
7 – Костянтин МЕЛЬНИКОВ – "27" – 43 бали
Працівниця паспортного столу весь робочий час думає тільки про свого колишнього коханого Антона. Римує його ім'я з контрацептивами, коли бачить на сторінці "цього покидька фото з якоюсь кікіморою". А тим часом головний герой мусить терміново зробити біометричний паспорт – адже на нього чекає відрядження до Венеції. Зустріч із закоханою паспортисткою стає фатальною.
Найвищий бал від Віталія Жежери.
Фіналіст минулого року, 34-річний киянин Костянтин Мельников за освітою викладач права. Працює копірайтером. Також – аналітик у Інституті інтелектуальної власності.
8 – Тетяна ОВДІЙЧУК – "Дежавю" – 40 балів
Дотепна фантастична історія, як проста українська родина переживає новину про безвіз із Марсом. "Можна подумати, вас там чекають. У них на Марсі й без вас проблем вистачає, своїх дівати немає куди, а тут ще наші припруться. Всією Україною, – каже мати дітям. – Телепортуйтеся, хоч на Місяць, хоч у космос. Але грошей я на це не дам".
36-річна Тетяна Овдійчук із Рівного закінчила Острозьку академію та Національний авіаційний університет. Працювала в маркетингу, була копірайтером і редактором сайту.
9 – Ігор СТАМБОЛ – "Випадковий подарунок" – 39 балів
Герой шукає в Римі дівчину – Хелен38039. Познайомився з нею в інтернеті. "Така повновида з червоним волоссям і бісиками в зелених очах. Знаю її лише трохи, бо після якоїсь тисячі повідомлень вона зникла. Ще на весняні канікули написала останнє: "У мене все погано. Допоможеш?" І все". Везе їй також подарунок – нитку бурштинового намиста.
30-річний Ігор Стамбол народився на Одещині. Кандидат історичних наук, працює в Інституті біографічних досліджень бібліотеки ім. Володимира Вернадського. Пише історичні статті й малу прозу. Торік його новела здобула друге місце.
Що відзначило професійне журі
Віталій ЖЕЖЕРА, 65 років, письменник, журналіст
Трьом новелам я поставив би найвищу оцінку: "Та інші категорії", "27", "У смерті немає прапорів". Враження дуже добрі. Читається так, що забуваєш, що це конкурс, що за текстами можуть ховатися і любителі, й професіонали. Бо якщо це любителі – то вони таки вміють любити, а якщо й професіонали, то ще не забули священного трепету любительства.
Лариса ДЕНИСЕНКО, 45 років, письменниця
Безвіз більшість українців вважали однією з бажаних та успішних реформ. Новели ж є ілюстрацією незадоволеності. Закордоння – як одна країна суцільного розчарування. В більшості текстів фігурує Італія. Де не цінують, де принижують, де використовують, не хочуть визнавати нашу винятковість. Багато текстів сповнені пекучим болем. Але цей біль та жовч обумовлені, насамперед, нашим українським буттям, закордоння тут не є навіть каталізатором, так, чимось третинним. Люди змучені бюрократами, ненажерливим чиновництвом, безвідповідальністю, корупцією. Люди ніби і хочуть вирватися, ніби вириваються, але життя не смакує так, як хотілося б. Ці тексти переважно сповнені депресивних відчуттів.
Андрій КОКОТЮХА, 48 років, письменник
Уперше за весь час конкурсу з'явилися історії з претензією на сюжет, а не потоки свідомості геніїв, що прагнуть визнання. Нарешті більшість акторів, які ввійшли до короткого списку, уявили собі читача. Проте більшість обраних новел ніби написані однією людиною, хоча це не так: різні автори, різні стилі, але тематика й засоби вирішення сюжету – ніби під копірку. Хоча це непогано: якщо автор працює на задану тему, повинен триматися в межах жанру й формату. Через те я, чий мозок не сприймає фантастики як жанру, дав високу оцінку новелі "Та інші категорії": оригінальність ідеї попри дещо кострубате, часом надто прямолінійне втілення.
Оксана ЩУР, 32 роки, кураторка Літературної лабораторії "Мистецького Арсеналу"
За шість років конкурсу мені завжди не вистачає: розуміння законів жанру, відмінності між, скажімо, нарисом і новелою. Що люблю тут – щирість. Автобіографізм і письменницькі амбіції з претензією на оригінальність завжди очевидніші, ніж це здається самому авторові. У цьому конкурсі це дуже доречно, це його родзинка. Попри те, що тексти фіналістів стають дедалі професійнішими, тут все ще багато незамулених почуттів. На відміну від багатьох сучасних письменників авторам цих новел хочеться вірити.
Василь МАХНО, 54 роки, письменник
Тексти свідчать, що в суспільстві тема безвізу починає обростати історіями, які молоді письменники намагаються описати й зафіксувати. Поки що без глибших осмислень, притаманних літературі. Інколи письмо дуже нагадує газетний репортаж або допис у Facebook.
Василь КАРП'ЮК, 30 років, письменник і видавець
Мені забракло мандрів, легкості, кайфу. Але, вочевидь, попри безвіз і відкритість простору, годі чекати життєрадісних текстів від авторів з країни, яка перебуває у стані війни.
Павло ВОЛЬВАЧ, 55 років, письменник
Вчувається, що в більшості випадків пишуть молоді люди – сучасні, динамічні, дотепні, "чисті й красиві", чиє серце б'ється "в ритмі свінг дабл тайм" і які вповні встигли роздивитися світ у мандрах, одним словом, діти безвізу. Тож хай і далі подорожують, всотують побачене-почуте-пережите, а ще вдосконалюють стиль і вгризаються в мовні пласти. Рідної української насамперед, бо тут якраз є певні проблеми ("кудрява", "не вдосужившись", "в серцях" і навіть "скамійка").
Остап УКРАЇНЕЦЬ, 24 роки, письменник, перекладач, мандрівник
"Позивний Безвіз" я обрав переважно тому, що написаний з певною іронією, але водночас наївно – десь як ставлення самих пересічних українців до безвізу. У половині текстів міцно спостерігаємо зрощування тематики безвізу і війни. Це навіть могло б цікаво працювати, якби було краще написано.
Лілія ШУТЯК, 32 роки, прес-секретар Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz
Цього року новели дещо слабші, ніж минулого, хоча є кілька доволі оригінальних історій, написаних із дотриманням головних вимог жанру. Майже в кожному тексті присутні інтрига і несподіваний фінал, але подекуди завершення не до кінця "пропрацьовані". Новели демонструють широку палітру атмосферних персонажів, яких можемо щодня зустріти на вулицях українських міст.
Що сказало редакційне журі
Сергій ДЕМЧУК, 35 років, редактор відділу "Коментарі"
Що менше сюжет твору пов'язаний безпосередньо з безвізовим режимом, то краще оповідання. Деякі автори занадто буквально сприйняли тему. Читати описану в подробицях процедуру отримання біометричного паспорта, митного контролю чи про те, як закладає вуха в літаку під час злету, не надто цікаво. Наступний рівень – нотатки подорожнього. Подивився на Колізей, випив кави у Ватикані. Але бракує інтриги. Спроба поєднати є в тексті "Безсліз". Тут і автостоп, і нещасливе кохання і, яке щастя, митницю герой проскочив досить швидко, не набридаючи буденними рухами. А повертається хлопець додому ні з чим. Такий собі символічний натяк: не шукайте щастя на чужині. До того ж це найбільш наповнене оповідання – деталями, емоціями, рефлексіями героя.
13 новел надіслали в останній день конкурсу, ще дві – наступного
2 
1
Коментарі