— Про бізнес почав думати, як розвівся з жінкою. Знаєте, як то буває після розлучення? Жінки настроюють дітей, що батько такий-сякий. Я ж хочу, щоб син Саша мною гордився. Залишив дружині будинок, гроші. Пішов із 500 гривнями в кишені. Ще мав повернути 2 тисячі доларів боргу банку. Брав кредит на ремонт хати, — розповідає 33-річний Володимир Костів із Угнева Сокальського району Львівської області. Має столярний цех. Виготовляє на замовлення дерев'яні меблі.
— У книжці про бізнес прочитав, що перш ніж відкривати свою справу, треба кілька робіт поміняти, — продовжує підприємець. — А я на одному місці у столярному цеху чотири з половиною роки пропрацював. Звільнився, за рік поміняв п'ять робіт. Десь ліжка навчився робити, десь — крісла, десь — кухонні меблі. Побачив, який товар ходовий. Ходив на тренінги з ведення бізнесу, книжки читав.
Володимир веде до колишньої ферми на околиці міста. На подвір'ї багато дерева — дошки, купи обрізків.
— Після розвалу колгоспу цю ферму як майновий пай отримали 250 осіб, — каже. — Оцінили її в 3,5 тисячі доларів. Деякі з власників померли, багато виїхало. 130 живуть в Угневі й сусідніх селах. Із кожним на окремому бланку підписав договір, зобов'язався віддати борг протягом двох років. Розрахувався з усіма. Деякі погодилися взяти бартером. Комусь одну табуретку зробив, комусь — чотири. Двоє людей взагалі відмовилися від плати. Сказали: працюй, хлопче, не дай майну пропасти. 1,5 тисячі доларів мені забракло, то мама оформила на себе кредит у банку.
Щоб відкрити столярний цех, Володимир позичив $5 тис. у братів і друзів. Відремонтував приміщення, провів електрику. За 500 грн придбав перший станок.
— Він поламаний був, без мотора. Сам відремонтував. Із часом ще станки зробив. Оцей, — показує на верстат завдовжки 6 м, що ріже тирсоплиту, — коштує 6 тисяч євро. Я його сам скрутив, потратився тільки на запчастини. Шліфувальний — 1,5 тисячі євро вартує, теж моя робота, обійшовся як задурно. А отой, що регулює товщину дошки, купив за 2 тисячі доларів. Перші замовлення допомогли отримати колишні роботодавці. Рік продавав меблі за собівартістю — для реклами. Ніяк не міг знайти помічників. Вирішив запросити на роботу старшокласників. Кажу: хлопці, хочете навчитися діла? Приходьте, покажу. Шестеро так і лишилися в мене. Просять, щоб узяв їх на постійне місце. Буду платити від виконаної роботи. Зроблять двері — матимуть тисячу. Шість дверей — отримають 6 тисяч. Бо як дати фіксовану ставку — кожні 5 хвилин ходитимуть на перекур.
Із боргами Володимир Костів розрахувався за три роки. Зараз має 10–15 тис. грн прибутку на місяць.
— Трапляються недобросовісні клієнти. Влітку робив кухню чоловіку зі Львова. Привіз, поставив. Той дав 500 гривень на дорогу, а решту пообіцяв за пару днів привезти. Донині ті гроші чекаю, — розповідає. — А один господар поставив наші вхідні двері, а дашок над ними не зробив. Від дощу вони розбухли. Дзвонить із претензіями. Я з людьми не хочу сваритися — ті двері забрав, зробив нові. Але взяв з того чоловіка слово, що таки зробить дашок.
На одному шлакоблоці заробляє 2,5 гривні
— Не розумію людей, які їдуть на заробітки. Навіть у глухому селі можна бізнес робити, — каже Володимир Костів. — Мій брат Михайло теж займається деревом. А як є вільна хвилина — робить шлакоблоки. Продасть за місяць 500 штук — має 1200 гривень.
За 3 тисячі гривень купив бетономішалку і форму для виготовлення шлакоблоків. Затрати на виробництво невеликі. На один блок іде шлаку, піску, вапна, цементу, води й електроенергії на 6,5 гривень. Штуку продає за дев'ять. Люди беруть по 400–500 блоків — на будівництво комор, гаражів. Приміщення для такого виробництва необов'язкове. Можна на подвір'ї чи городі поставити чотири стовпці, накрити клейонкою. Вже є де від дощу сховатися. Все робити можна самому, без помічника.
4 
1
Коментарі
2