"Українська мова як єдина державна є надзвичайно важливим консолідуючим чинником суспільства і держави", – заявив президент Петро Порошенко перед новим складом Верховної Ради 27 листопада. При цьому визнав, що є люди, які підтримують ідею про другу державну мову. "Ми не станемо надавати носіям подібних думок право вето на геополітичні рішення переконливої більшості, засвідченої президентськими та парламентськими виборами. До всіх цих проявів ми повинні ставитися з повагою. Це стосується і мови. Це не знімає з порядку денного питання підтримки української мови і тих заходів, які в європейській політичній культурі називають позитивною дискримінацією.
Це форма підтримки тих, хто тривалий історичний час піддавався переслідуванням і утискам", – сказав Порошенко
"Позитивна дискримінація – встановлена державою система пільг, заохочень, заборон і компенсацій, спрямованих на підвищення соціального статусу жінок", – тлумачить український "Словник гендерних термінів".
Термін "позитивна дискримінація" – зі словника ліберальних західних науковців, які вивчають проблеми становлення націй і культур, що тривалий час перебували в колоніальному стані", – писав 2011 року заступник голови УРП "Собор" Павло Тарасюк у колонці на "Українській правді".
У Франції діють квоти на трансляцію по телебаченню й радіо франкомовних програм, музики. Також є закон, що оберігає французьку мову від запозичень. Наприклад, вимагає вживати замість англійського e-mail французький відповідник – courier electronique.
"Саме з метою запобігти дискримінації, відшкодувати і вирівняти права народилося поняття "позитивна дискримінація". Як стратегія політики держави вона почала розвиватись у США в 1960-х. Була спрямована на створення пільг для афроамериканців та інших представників не білої раси і виражалась у запровадженні етнічних і расових квот при вступі до вузів, обійманні певних престижних посад", – йдеться у статті Людмили Мурашко та Людмили Каменкової "Позитивна дискримінація: поняття, зміст, еволюція" у другому номері мінського "Журналу міжнародного права та міжнародних відносин" за 2006 рік.
"Українці в українських містах – як у діаспорі. Навіть у Львові, – пише культуролог Роман Кісь зі Львова. – Фільмів своїх – нема. Молодіжних, студентських журналів – нема. Клавіші на купленому телефоні чи комп'ютері якою мовою будуть? Російською. Потрібна позитивна дискримінація. Її застосовують до тих груп, що відстають. Треба визнати, що українці в різних ділянках соціально-культурного розвитку відстали".
"Для ілюстрації такого явища чи, скоріше, технології, годі обійтися без конкретного прикладу. І він є – українізація 1920-х років, – пише історик Олексій Горбачевський. – Комуністи визнавали права націй на самовизначення лише декларативно. За Леніним – національні моменти заважають світовій революції, національні рухи є контрреволюційними. В українському випадку більшовикам довелося іти на компроміс, оскільки національний рух був надто сильний".
"1922 року пленум ЦК прийняв резолюцію про необхідність знання української мови держслужбовцями, – зазначає кандидат історичних наук Інна Сироїд. – Отже, якщо робиш кар'єру в партії, – маєш вчити українську. Держслужбовці мали вивчити мову за рік. Тих, хто не оволодів нею, могли звільнити з роботи. Було введено покарання за відмову українізуватися. І навпаки – стимулюючим фактором стала можливість швидшого кар'єрного зростання за умови знання української. XII з'їзд РКП(б) 1923 року поклав початок політики коренізації – наближення партії до українського населення. Його рішення передбачали появу національних шкіл, закладів культури, преси, літератури".
Результати українізації, свого роду позитивної дискримінації, переконливі, пише Горбачевський: "1923 року з 2,5 тисячі шкільних підручників лише 459 були українські. А вже 1925-го такими були 4 з 5 мільйонів. 1931 року понад 97 відсотків учнів ходили в українські школи".
"Американський термін affirmative action неправильно перекладають як "позитивна дискримінація". Більш коректно – "позитивний захист" – можливість розвитку спільнот, які раніше були пригніченими, – писав 2008 року політолог Остап Кривдик на "Українській правді". – Назва affirmative action означає політику стосовно недомінуючих груп з метою надання їм рівного доступу до роботи й освіти. Це, в першу чергу, означає надання можливостей, і тільки в другу – обмеження прав домінуючих груп. Український випадок унікальний: культурно пригніченою є більшість. Але вже завтра україномовні можуть стати меншиною у власній країні".
– Позитивна дискримінація передбачає привілеї для групи, яка в силу обставин, зазвичай історичних, має слабші стартові дані, ніж інші групи. А позитивні дії – запроваджені на визначений час соціальні заходи. Для української мови – це, наприклад, безкоштовні курси, – каже 56-річна Олена Суслова з групи, що розробляє Національну стратегію прав людини. В документі планують затвердити право людини на рідну мову. – У США структура не може отримати урядовий контракт, якщо в ній не порівну представлено жінок і чоловіків. А ще корпорації розробляють плани позитивних дій, аби добре виглядати в очах суспільства. У нас неодноразово виникали громадські кампанії, що заохочували вітчизняний бізнес впроваджувати українську мову. Як приклад – масові претензії до інтернет-магазину Rozetka, що не має україномовного варіанта сайта.
Позитивні дії – не є прерогативою тільки держави, але вона може заохочувати їх. Наприклад, обмеженням податків.
"Угнетается ли русский язык в Украине? Конечно, угнетается, – писав у червні 2012 року тоді ще російськомовний блогер Дмитро Різниченко, родом із Кривого Рогу на Дніпропетровщині. – На данный момент ситуация с украинским языком в Украине полностью попадает под понятие "позитивная дискриминация". То есть законодательные преференции группе, которая в недавнем прошлом подвергалась давлению и ограничению. Законопроект Колесниченко – Кивалова (що обмежував права української мови. – "Країна") отменяет позитивную дискриминацию. Колесниченко рассчитывает, что стоит только сорвать хлипкие замки, сдерживающие русский язык, и украинский вымрет, не выдержав конкуренции.
На самом деле Колесниченко – просто мелкий пакостник по сравнению, например, с министром внутренних дел Российской империи Петром Валуевым или царем Александром ІІ. Язык – душа народа, а душа бессмертна и не подчиняется законам. Если закон Колесниченко – Кивалова будет принят, я начну вести свой блог на украинском. Вибачте, мої любі іноземні френди. Можливо, це не раціонально, але це правильно. "Позитивна дискримінація" повинна тривати стільки років, скільки Україна була підпорядкована Росії. Рахувати треба з моменту приєднання Війська Запорозького до Московського царства – 1654-й – до Незалежності, тобто 358 років. 20 років уже минуло".
Того ж місяця закон Колесніченка – Кивалова ухвалили. Різниченко в "Живому журналі " перейшов на українську. І змінив свій статус – з "Отец-героиня и злой дурак" на "Козак не без долі, а світ не без добрих людей".
2 
1
Коментарі