Слова, якими розмовляють лише з дітьми

"Ой, яка зюзя," - несподівано для себе сказала до співробітників, і всі мене зрозуміли. Це злово - "зюзя" - стосується лише нашого дитинства і зрозуміле абсолютно всім, бо всі були дітьми. 

Кожен малюк до років 5 має свій словничок - слова, які вимовляє по-своєму, перекрутив, придумав. Матері їх записують, запам'ятовують і потім дорослим дітям розповідають, як вони говорили в дитинстві. Але є слова, які наші мами і бабусі вживають тільки до маленьких дітей, і вони їх повторюють. Не залежно від того, в якому регіоні вони виросли, які "свої" слова створили.

Ось підбірка поширених "дитячих слів":

зюзя - холодно
бабай - хтось страшний, він може з'їсти
гамати - їсти
сюпати - сідати, сидіти
гава - собака
топати - йте
хойці до мене - іди-но до мене
люляти - засинати в колисці, заколисуватися
цьомати - цілувати
тютя - курка
вавка - рана, подряпина, прищ
люля - колиска
кака - бруд, лайно, болото
бека - те саме або щось несмачне, отруйне
бусь - упасти
пік-пік - пече
моньо - молоко
ляля - дитина, дівчинка
бозя - бог
ку-ку - шукай мене, де я?
яйо - яйце
папа - хліб
руця - рука
нозя - нога

Ось, як ми скажемо до дитини: "Хойці до мене, я тебе поцьомаю". До дорослого це звучатиме так: "Іди до мене, я тебе поцілую". Або: "Сюпай гамати" - "сідай їсти".
"Не йди туди, бо там зюзя і бабай ходить" - "Не йди надвір, бо там холодно і страшно".

Українські дитячі слова часто співвідносяться з латинськими: тато - tata, мама - mamma, папа "хліб" - panis "хліб", вава "болить" - vapulare "бути побитим", куку "шукай" - occultare "ховатися", кака "бруд", "послід" - cacare "випорожнятися". Це може свідчити про те, що українська мова почала формуватися ще три тисячі років тому, водночас із латинською.

"Коли я був мануна, я боявся Бабая. Мама лякали, він серед гілля", - йдеться в пісні "Мануна" гурту "The Вйо!" з Полтавщини. У 90-их кліп на неї був частим на українському телебаченні. "Дитячу" термінологію темношкірий співак гурту Мирослав Кувалдін застосував і в пісні про рідне село: "На малюнках малюків - каляки-маляки. Хто у Київ, хто у Львів, ми - у Кобеляки".

×