Щира, кльова, щедрослова,
Хай живе дитяча мова!
...
Зрозуміла квітам, звірю,
Кораблю і журавлю,
Я цій мові просто вірю,
Просто я її люблю.
...
Всім дорослим людям знову
Треба вчить дитячу мову.
Ми захоплені цим віршиком Григорія Фальковича й усіляко підживлюємо свій родинний словниковий запас. Народження дитини цьому посприяло якнайліпше.
Спочатку грались іменем Соломієчки - Солюнька, Солька, Соло, Соля, Мія, з її зростанням зростала і кількість її наймень - малюпендрик, посміхашка, хлюпашка, попискушка, агушка, голопопко, крутько, пахучка, кнопця, непосидько, шустрячок, гризушка, лоскотуха, повзунок, бутузік, товкучечка, гикушка, кльопик, зубарик, швендя, покотуха, смішнючка, розумаха, горошинка, цокотуха.
Заговорила дитинка з нами швидко, і в її висловах відтворювалася її природа - пестливо-ніжне у нас росте дитятко, мазушка. Хоча перше чітке слово було "кака". Шкода, не згадаю контексту). Потім незабаром "мамя", "мємь" у 7 місяців. Через усі "булум-булум", "булі-булі-булю" дійшли до розуміння, що дятел - "тюк" (у 9 місяців), собака - "ава" (в 10), а всілякі голосні звуки і результат падіння - "бах, бум, бем" (11 місяців).
Дуже кумедний період, коли в малечі ще не всі зуби, не такий вправний язик, щоб правильно вимовити, але вже хочеться бути почутою та зрозумілою. Я не єдина серед подруг, хто вів щоденник. Зараз він мені допоможе.
Це зараз, у 3 роки, доня може сказати своє ім'я, прізвище, місто, країну, а два роки тому знала, що вона - "Мія", вже тоді просила "мультя" чи "муля" і "какаву" і чомусь співала "гугль-гуль")) на майданчику. Просячи щось у дітей, бувало, чулося "дай, дань" - ніби справді данину збирала)). Отримавши бажане - "дяк".
Смішив нас довго її равлик - "лавель", яблуко - "ябіль", бублик і мильні бульбашки однаково звучали "буля"; диск - "диськ", паличка - "паля". Все вимовляла м'яко. Сорока - "сьольока", ґудзик - "гудя".
Якось мила її майже півторарічну над раковиною, а Соля спостерігала за процесом і вимовила: "Попа боса".
Як мене тішать її коментарі та відповіді того часу... "Каляка так" - ствердження, що на прогулянку треба взяти дитячий візок - коляску.
Майже в півтора року Соломійка почала створювати пестливі форми - "татушки", "Надюсик", "Надік".
Важливо для мене те, що доця сама вигадувала слова, спрощувала їх, якось по своєму пояснювала події і називала речі, хоч від мене і родичів не чула сюсюкання. Я наполягала на правильній вимові. Як тільки вона зрозуміла свої безмежні можливості в цій справі, вислови посипалися на мою голову, що й не встигала записувати. Щастя називало мене "мамуся Натуся", "Наталько" і "Наталюка" та ще казна як!
"Мама Наталя, мамичка пиди Наталько!", - після такого заклику облишиш усі справи і мчиш на дитячий голосочок. "Сідай книшка татай!".
Усвідомивши свою владу, дитина засвоїла дієвість наказової форми слів: "сядь", "ляжь", "ставай", "цитай".
Свої слова півторарічної Солі: парасоля - "пусюля", балабон - "булюнік", телефон - "тосьонік", капюшон - "пусьон". Її "музічка" нагадувала мені про пісню "ВВ", в якій Скрипка так наївно по-дитячому кажу "музіка". Так от воно звідки! Як і "бульо" полтавське.
Тішить дитяче почуття гумору: "Які в тебе гарні великі очі", - кажу. Соломія не розгубилася: "Сява́!", - і в книжці одразу показала сову)).
Показую їй малюнок і називаю "мама і дітки". Доня, роздивившись по черзі дітей, тикає пальчиком: "дітка! дітка! дітка!".
Снігова баба пестливо - "бабочка", вимога зробити щось самотужки, самій - "самочка". Побачила цифру 7 - "сімочка".
"Татусік! Немає татусика. Татусіка спить".
Шукає грушу: "Гушка, ку-ку, нєма".
"Мієчка лобить лоботу, впави", - розкладаючи чеки та клацаючи калькулятором.
З'явилось чітке "будь-ласочка", а от надобраніч - "баніч". Перед сном робить висновок: "Хольося мама хольосий тато, хольося Мія, хольосі люди, хольоший диван". А про бабусин диван сказала, що він пахне "тояндами".
Розповідає про лошатко з книжечки: "Бігає кудись сюдись"
Вчу вимовляти "курага": "Ку... ку... курага". Доця: "Ку... ку... каляга".
Забороняю брати в рот ракушки на пляжі, відповідає: "Мія їла вдома ракушки, кусала", - про вермішелеві.
Якось на вулиці сказала при ній: "О, над нами Велика ведмедиця!". Доця всю дорогу ховалася носиком в шию дідусю, потім призналася: "Мія ховалася ведмедиці".
Пояснюю, що треба мені йти. "Нікуди не йди - ні сюди, ні туди, ні куди!".
Роздумує: "Мія - людина, мама - людина..". - "Так, ми люди", - підтверджую. - "Тато - люда", - переводить в однину. Досі може сказати "багато людів", а не "людей".
Розповідаю, що Солька плакала і влаштувала... "істерику", а доня випереджає: "Потоп!".
Без "р" життя веселіше).
В пісочниці: "Мія гається лоботою поналошку".
Граючись каструлями: "Пал палує..кипить, ух! Мія палить, валить".
Однаковими стали "паркан" і "Палкан", "рис" і "лис", "рак" і "лак".
2 рочки.
Вигадує щось, а потім закінчує словами: "Такий вішик". На зразок: "нє нада…помада! Такий вішик". Лічилки називає "точилки", бо в риму, мабуть. Ще. "У животика нема лотика". "Мій біленький лушничок називається тазічок".
Розповідаю про метеликів, що жовтий називається лимонниця, бо схожий на лимон. Доця каже, що хоче побачити синенького. "Я не знаю як він називається", - зізнаюсь. "Синячок!", - одразу назвала малечка.
Збережена дитяча безпосередність у дорослому віці - це і є почуття гумору, відчуття казковості світу. Соломія побачила муху, заховалась під руку і галасує: "Муха, киш, до побачення!".
Не може наколоти картоплину на виделку: "Куди тікаєш, молода?".
П'є компот і говорить в чашку: "Попався, компот!".
Ховаю м'ясо у заморозку, доця прощається з ним (до зустрічі у супі): "Пока!".
Винесла її горщик замість неї, доня в плач: "Плачу за какуськамииии, плачу за какашечками, за великимииии і за маленькимиии!" просто невтішна)))
Хоче відкрити лоточок зі смаженою рибою: "Мія скучила за липкою!".
Підтягла штанці високо на живіт і хвалиться: "Мама, запакувала Мія пуз!".
Бере банан і питає: "Мама, це наш? Не впізнала".
Просить не забирати її з басейну: "Добла Наталочка, повісь лушничок" (і відійди від мене - розшифровую я)).
Збираюся шльопнути муху мухобійкою, доця заохочує: "По попці!".
"Л" замість "р", іноді "п" замість "б", і "х" замість "г". От і виходить не "гуси-гуси, га-га-га", а "хуси-хуси, ха-ха-ха". Або пропускає складну для вимовляння літеру: "Я вже пацюю, там, у Києві".
Був час, коли часто розповідала про якусь "мучехайку", так і не зрозуміли, що це таке.
"Паста, ану вилазь", - вимагає , пробуючи вичавити зубну пасту собі на щіточку.
Просить тата не доїдати увесь мед: "Тато, не закінч мед".
Розповідає про іграшкового цуцика: "Він на мене гавкав, кусав і гикав!".
Про зріст: "Тато був маленький, а тепел великий, як болван, а не діставає до стелі".
"Буду з тобою жити, а з татом не буду жити, я його обманула, хай живе обманений", - таке вигадала.
Облизуючи ложку: "Там ще є солодість".
Ховається в долоньки: "Нема мене! Є мене!".
Роздивляється пальчики: "У мене є болванець, а ці не болванці".
Забризгалась водою, коли вмивалась: "Майка-заляпалка".
Чистить зуби і примовляє: "Фу, бактерії", а потім пояснює мені : " Я кажу бактеріям фу, щоб не множились".
Рахує і вигадує свою цифру - "четвернадцять".
Коли отримає гроші від бабусі чи дідуся, радіє, розглядає і примовляє "чоловіча грошинка", бо там чоловік зазвичай зображений.
"Салат буває курячий, свининовий, коров'ячий, вівсяний..", - перераховує і сміється.
Вислови революційної зими: "Письменниця жираф пише українські правди. Піди до мами і скажи, що письменниця жираф дуже справедлива дівчина".
"В нашій країні, в Обухові, немає злих людей".
Скидає подушки з дивану: "Не хочу, щоб диван був такий заподушений".
Просить тата: "Купи мені якесь ковбасеня". В усіх круглих предметах вбачає голівку сиру, а клумби-сектори називає шматком сиру.
Четвертий рік життя.
І ось Соломійці вже три. Гумор не полишає наші дні.
Ліфт їде не до нас, доця випитує: "А чого ліфт на нас не працює?".
Прошу, щоб не обнімала мене одразу після роботи, бо я ще не вмивалась, запилилась. Доня дивується: "Так ти ж не реча, щоб пилюкою припадати!"
"Люблю, коли ти є, і не люблю, коли ти не є", - проводжає мене на роботу.
Їсть суп з м'ясом: "Травоїдний м'ясоїд".
Годує іграшкового ведмедика, прикрила його рушничком: "Я його накрила, того друзя".
Запхнула м'яча в мішок: "О, в мене невлізайко вліз!".
В туалеті на унітазі: "Бач, какашки самі відпадають, не треба душитися".
Схопила свою шкіру в кулак і каже, що це вона "зам'ячує" шкіру.
Про макове зернятко: "Ого, що це там таке чорне розчорнілося?"
Про волосся на щітці, яке залишилося після розчісування: "Ого, скільки волосся скосила!"
"Працьовитий день", - коли я йду на роботу. Знає, коли й вихідні.
Вихід пестливо називає "виходок".
"Я не дитинка, я дорослик".
"А в нас так багато меду, як у бджолів запас на зиму?", - хвилюється за кількість наших медових баночок-скляночок.
"Де моя собачурочка маленька?", - шукає іграшку.
Прикметник "медові" в устах доці може бути "медні". Гречана каша - "гречанка", як вівсянка. Про маленьку дівчинку зауважила, що та дріботінька. Про себе - "принцеса принципова".
Катається на тарзанці і вищить. "Від радості?", - питаю. "Від падості!!", - відповідає перелякано.
Ловить моркву у супі: "Ах ти лисиця, ах ти хитриця". Римує як заманеться, і каже, що це її "вигадування". Розлила молоко: "Юшин-калюжин". Записка у неї "написка". "В липні", було, замінила на "в літні".
"Яка для мене класична прогулянка", - схвалює проведений вечір.
Показує на мобільний телефон і пояснює: "А тут вмикається голосник" (гучномовець).
Перевдягається в різні дитячі костюмчики, бере палички від ксилофона, вимахує ними: "Знову чарую".
Ось, те, що запам'яталося з усього розмаїття Соломійчиних потішок.
І вже зовсім днями.
Стаючи на голову, впираючись руками в підлогу і задираючи догори ногу, називає себе "акробатистка".
Перед сном: "А там в лісі баба яга зуби чистить?".
Будить мене посеред ночі, щоб сказати "я хочу спати", і знов вирубається, шмакадявка.
Зранку допитувалась, коли в неї, циці виростуть. Це перше питання зранку. В тему "що турбує трьохрічок".
Каже, що я пахну. Питаю, чим. Вона - обіймаючи: "Щастям". І справді, всі мами пахнуть щастям, коли дітки поруч і здорові.
2 
1
Коментарі