Щасливі народи - подібні, а найоптимістичніша мова - іспанська

Всі люди радше вірять у добре, ніж у погане. Психологи цю схильність знають і називають ефектом Поліанни. А тепер науковці США вирахували, в яких народів найбільше необґрунтованого оптимізму, а які при описі дійсності доволі стримані. Однак носії всіх без винятку мов, над якими проводили дослідження, при змальовуванні нейтральних фактів надають їм позитивного забарвлення. Так би мовити, вектор віри всіх людей спрямований на хороше. Про це з посиланням на працю Національної академії наук США пише російський Сноб у статті "Все счастливые народы похожи друг на друга".

 

Лінгвісти з'ясували, що всіма мовами світу люди видають бажане за дійсне. Найкраще це вдається іспаномовним.

Нерідко при читанні якоїсь статті виникає відчуття, що все погано. А часом, навпаки, здається, що все чудово. Недосвідченому читачеві може здатися, що якщо читати багато текстів поспіль, то плюси з мінусами взаємознищаться й у підсумку вийде нуль: все не добре і не погано, а просто ніяк.

Але психологи знають, що життя складніше. Вони поставили десятки дослідів і переконалися, що люди схильні описувати події в позитивному ключі, навіть якщо вони "ніякі" або навіть похмурі. Іноді цей ефект називають "принципом Поліанни".

Так звали дівчинку з американської дитячої книжки Елеанор Портер, яка вийшла 1913 року. Ця бідна сирітка потрапила на виховання до своєї суворої тітки і здивувала її своїм умінням знаходити привід для радості буквально на порожньому місці. Своєрідної "гри в радість" героїня навчила й інших персонажів книги. Цілком природно, що, коли психологи виявили дуже різних людей схильність "грати в радість", американську сироту увіковічнили в психологічному терміні.

Отже, відповідно до "принципу Поліанни", тисячі випробовуваних в десятках дослідів людей норовили викласти різні ситуації так, щоб вони виглядали симпатичніше: використовували "хороші" слова, уникали "поганих". І тут вчені зметикували: якщо всі-всі люди завжди намагаються вибирати для своїх промов слова трохи краще,  то це, мабуть, має якось відбитися на самій людській мові. Тобто, якщо зібрати всі-всі слова й оцінити їх "на позитив", в середньому повинен вийти зовсім не нуль, як припустив недосвідчений читач у першому абзаці, а цілком позитивне (хоч і ні на чому не базоване) емоційне тло. Значить, при прочитанні пребагатьох текстів - будь-якою мовою - повинно залишитися неясне відчуття, що все, загалом, не так уже й погано, що б там не говорили очорнителі.

Залишалося перевірити цю гіпотезу на досвіді. Легко сказати. А на практиці це означало: зібрати десятки тисяч слів різних мов, показати кожне з них щонайменше сотні випробовуваних носіїв мови - наскільки їм воно подобається, приємне чи ні. А потім прикласти отримані середні оцінки до реального корпусу текстів цими мовами. Це було б неможливо, якби не інтернет.

Ну а раз є інтернет, де плаває сила-силенна текстів і де за три копійки можна зібрати групи випробовуваних-носіїв, вченим залишається взятися за справу. Математики з Вермонту зібрали дослідницьку групу і взялися за справу. Отримавши результати, опублікували їх у своїй статті в PNAS.

Виявилося, що гіпотеза повністю правильна: у всіх досліджених мовах розподіл слів за їх емоційним забарвленням помітно зміщений у бік позитиву. Ось яким є цей розподіл:

 

Напевно, насамперед варто здивуватися, наскільки подібний розподіл у різних мовах. З іншого боку, дивуватися особливо нічому: психологія встановлює мові свої правила, а мізки у представників різних народів влаштовані подібно. Однак, крім загальнолюдської психології, можуть бути й інші фактори, що визначають, наскільки той чи інший народ схильний бачити все в рожевому світлі. І ці відмінності теж відбилися на графіках.

Найсильніший зсув у сторону "позитиву" відзначено в іспанській мові (Мексика). Російська, поряд із французькою, займає проміжну позицію, а от тверді духом китайці, схоже, рішучіше за інших пручаються п'янкому самообману: в китайській мові зміщення в "позитив" мінімальне. Тобто "хороших" і "поганих" слів у їхній мові вживається майже порівну. Тобто китайці реалістичніші за інших. Чому "реалістичніші"? Бо ми за замовчуванням вважаємо, що сама реальність не може бути гарною чи поганою. Вона за визначенням ніяка: реальність у нас тільки одна, і нерозумно приписувати їй позитивні (так само як і негативні) оцінки. Все ж інше йде з голови, що шукає в усьому світлі сторони, щоб ненароком не повіситися з туги. Такими зробила нас природа.

Спроби психологічного портрету різних націй і людства в цілому - лише одна з ігор, для якої можна застосувати безцінні статистичні дані вермонтських статистів.

Інша гра ще веселіша. Вони взяли книжки англійською, російською та французькою мовами і простежили, як рівень "позитиву" (визначеного знову ж середньою частотою вживання різних слів) змінюється від початку до кінця. Найжиттєрадіснішою з обраних книжок був англомовний "Мобі Дік" (чого ніколи не зрозуміють російські студенти, що абияк здають цю тяганину на курсі іноземної літератури). Середній рівень позитиву був представлений "Графом Монте-Крісто", а от найпохмурішу безодню уявної чорнухи втілював для дослідників "Злочин і кара" Федора Михайловича Достоєвського. Ось як виглядає зміна "емоційного фону" від початку до кінця для двох книжок:

 

Тим, хто зацікавиться цією статтею, радимо прочитати її (це, можливо, за гроші) або хоча б подивитися на безкоштовні картинки і таблиці.

А хто вже втамував свою цікавість, може поміркувати про те, яке потужне знаряддя відтепер є в руках лінгвістів... і людей інших професій, за службовим обов'язком вимушених аналізувати літературні тексти. Так, абстрактне поняття "очорнення" (або, навпаки, "возвеличування" того, що звеличувати не рекомендується) отримало тепер чітко визначену математичну міру. Якщо раптом, не дай боже щось трапиться, то й не викрутишся.

Втім, не викрутишся і так, і сяк. Залишається лише знайти спосіб, як писати про це в позитивному ключі. Щоб, попри все, радіти життю, як це роблять іспаномовні латиноамериканці.

×