– Ця печаль триватиме вічно. Хто міг би уявити, що життя виявиться таким сумним, – каже голландський живописець 37-річний Вінсент ван Ґог молодшому брату Тео, який провідує його в містечку Овер-сюр-Уаз, за 30 км від Парижа. Художник лікує вогнепальне поранення та бореться з нападами епілепсії.
Замолоду хотів стати пастором, як батько. Ходив у лахмітті, пив лише каву, гроші роздавав біднякам. Церковне керівництво відмовило йому. У лондонську галерею прийняв до себе дядько. Вінсент оцінював і продавав картини. Захопився малюванням і вступив у художню академію в бельгійському місті Антверпен.
Малюнки соромився показувати через незвичний стиль. Наносив товстий шар фарби на картину, створюючи рельєф. Замість пензлів використовував очеретяну паличку. Мазки виходили тонкі й різкі.
Робіт ван Ґога не цінують. Він недоїдає – купує лише хліб, каву і тютюн. У 34 роки занедужує на цингу, втрачає 10 зубів. Відтоді рідко усміхається. Брат Тео, успішний галерист, дає йому гроші на їжу та фарби – 200 франків щомісяця. На ці кошти може жити ціла родина. Ван Ґог витрачає їх на повію Сін – матір п'ятьох дітей. Вони живуть разом. Від неї художник підхоплює гонорею та сифіліс.
Страждає від запаморочення, безсоння й епілепсії. Лікує венеричні хвороби миш'яком і часто втрачає самоконтроль. Перебирається до Франції. Товаришує з Полем Ґоґеном. Після сварки з ним відрізає собі лезом частину лівого вуха. Загортає його в ганчірку й несе в бордель. Просить повію "передати цю річ Ґоґену". Повертається додому і засинає. Там його вранці знаходить поліція. Відвозять у лікарню, де діагностують "гостру манію із загальним маренням".
"Не можу точно описати, що відчуваю. Іноді це напади тривожності без причини або відчуття порожнечі та втоми в розумі. Звіринець – так називаю свій новий будинок. Тут ризикуєш втратити останні залишки розуму", – пише в листі Ґоґену.
У травні 1890 року лікарі виписують Вінсента ван Ґога: "Пацієнт переніс кілька нападів тривалістю від двох тижнів до місяця, у проміжках він спокійний, ясно мислить і пристрасно віддається живопису".
Художник каже, що почувається здоровим. У перші два тижні пише вісім картин. Серед них "Ворони над пшеничним полем". "Це мій крик тріумфу", – пише про неї брату.
Увечері 27 липня 1890-го з мольбертом і фарбами прямує до пшеничного поля. Там дістає позичений у друзів револьвер і стріляє собі в груди. Тяжко поранений, повертається до орендованого будинку.
Господарі помічають на Вінсентові кров. Викликають медика й жандармів.
– Моє тіло – тільки моє. Вільний робити з ним те, що хочу. Я хотів накласти на себе руки, – каже. – Я такий невдаха, що не спромігся навіть на це.
– Я сподіваюся врятувати тобі життя, Вінсенте, – каже лікар.
– Тоді мені доведеться робити це знову, – відповідає ван Ґог.
Дістає тютюн, набиває люльку й зігнувшись на табуреті, затягується.
Рана важка, але не смертельна. Художника виснажують епілептичні напади. 29 липня, о 1:30, він помирає. Тіло кладуть на більярдний стіл, а по стінах розвішують картини. Ховають наступного дня на місцевому кладовищі.
800 картин і понад 900 графічних робіт створив Вінсент ван Ґог. За життя виставляв лише декілька робіт у Парижі й Брюсселі. Їх не оцінили. Слава прийшла до митця після смерті. Його вважають одним із найдорожчих художників світу
"Дитиною Сталін засудив мене на смерть штучним Голодомором. Німці взяли в полон як українця у лавах радянської армії. Хотіли вбити голодом і рабством. Америка та Ізраїль звинувачували мене як Івана Грозного. Через це просидів вісім з половиною років у тюрмі та п'ять років у камері смерти. Хоч невинний. Кожного з тих 1800 днів у камері я боявся, що загину через відчайдушну обману й політичні мотиви скорумпованих прокурорів і суддів, котрі не шукали справедливости", –
писав у публічній заяві Іван Дем'янюк, якого 29 липня 1993-го виправдав ізраїльський верховний суд. Звинувачували у співучасті у злочинах нацистів та засудили як колишнього охоронця концтаборів Флоссенбюрґ, Майданек і Собібор. 2010-го в Німеччині 90-літнього Дем'янюка знову судили. Дали п'ять років тюрми за співучасть у вбивстві 28 тисяч людей. Через стан здоров'я поселили в будинок для літніх. Там він помер 2012 року
29 липня 1836 року в Парижі відкрили Тріумфальну арку. Звели за наказом Наполеона Бонапарта після перемоги над росіянами й австрійцями під Аустерліцом – тепер околиці чеського міста Брно – 1806 року. На стінах заввишки майже 50 м вигравіювали назви 128 битв, виграних французами, та імена 658 воєначальників.
31 липня 1906-го в Коломиї, тепер Івано-Франківська область, виступив мандрівний цирк "Дикий Захід Буффало Білла". Трупою з 400 артистів і каскадерів керував американець 60-річний Вільям Фредерік Коді. Під час гастролей Європою розігрували напади індіанців та битви самураїв, демонстрували верхову їзду ковбоїв та змагання стрільців.
Епідемія чуми спалахнула в Одесі 2 серпня 1812 року. Хворобу завезли судна з Туреччини, які доставили грецьких купців. Першими жертвами стали три актриси одеського театру, які купили в них шалі. За день умирали до 20 людей. Мер герцог де Рішельє заборонив виходити з дому. Перестали приймати кораблі. Гроші вимочували в оцті. Суворий карантин тривав 46 діб. До кінця року померли 2632 одесити, десята частина населення міста.
8 
35413
Коментарі