Четвер, 13 квітня 2017 23:23

"Відрубують голову. Труп четвертують, частини тіла розвішують у різних кінцях міста"

Северин Наливайко воював проти прихильників унії католицької і православної церков

"Объявив им вину гонителей на веру Христову, посадили в медного быка. Жгли быка того малым огнем несколько часов, пока вопль и стон страдальцев был слышен. Наконец тела замученных в том быку сожгли в пепел", – так описує страту козацького ватажка Северина Наливайка 21 квітня 1597 року "История Русов", видана через два століття після цієї події.

Автор: Художній музей у Луцьку
  Северин Наливайко. Портрет роботи невідомого художника ХVII століття. Дата і місце народження козацького ватажка невідомі. Дослідники припускають, що він походив із Гусятина – тепер Тернопільська область, Острога – Рівненська або Кам’янця-Подільського – Хмельницька. У джерелах вказують різні варіанти його імені: Павло, Шимон, Семен, Семерій, Семерин. Його батько помер від побоїв, завданих землевласником Мартином Калиновським. Старший брат Дем’ян – православний священик. Також мав молодшого брата і сестру
Северин Наливайко. Портрет роботи невідомого художника ХVII століття. Дата і місце народження козацького ватажка невідомі. Дослідники припускають, що він походив із Гусятина – тепер Тернопільська область, Острога – Рівненська або Кам’янця-Подільського – Хмельницька. У джерелах вказують різні варіанти його імені: Павло, Шимон, Семен, Семерій, Семерин. Його батько помер від побоїв, завданих землевласником Мартином Калиновським. Старший брат Дем’ян – православний священик. Також мав молодшого брата і сестру

Анонімний автор книжки додає: "Се жестокое и бесчеловечное варварство выдумано римским духовенством по правилам и мастерству их священной инквизиции. Произвели его в такое бесстыдное действие вельможи польские, владевшие вместе с примасом всем королевством".

Два роки Северин Наливайко наводить страх на східні околиці Речі Посполитої. Його загін із кількох тисяч "хлопства і гультяйства" грабує й руйнує маєтки шляхтичів.

У вересні 1594-го Наливайко прибуває до Брацлава – тепер Немирівський район Вінницької області. Тут саме повинні розпочатися "судові рочки" – сесія земського суду, на яку з'їжджаються шляхтичі з найближчих околиць. Наливайко шле листа з погрозами міському старості Байбузі. Вимагає від паничів "стації та помірне" – себто помешкання і корм. Коли відмовляються, нападає на їхню стоянку на околиці міста.

"Пан війт Брацлавський Роман Тикович з бурмістрами і райцями та усім посполитством, маючи за помічника собі того чоловіка безбожного Наливайка і його дружину, опівночі на нас напали, – йдеться у скарзі брацлавських шляхтичів. – Пана Івана Гордійовича Микулашського підступно на смерть замордували. Кільканадцять наших слуг позабивали, помордували. Окрім того, нас самих – шляхтичів і людей служебних – чимало підступно поранили, покололи, посікли. Маєтності, що при нас були – шати, листи, гроші – позабирали".

Наступного року Наливайко тероризує учасників "судових рочків" у Луцьку. Спалює передмістя. Шляхтичі та купці виїжджають назустріч козакам із відкупом. Це не спиняє повстанців – вони влаштовують у місті "шкоду і спустошення". Зокрема, збирають данину з караїмів, які з'їхалися на ярмарок. Після цього вирушають на північ. Захоплюють Слуцьк і Могилів – теперішня Білорусь.

На початку 1596 року Наливайко пише листа королю Польщі Сигізмунду ІІІ. Підписується "гетьман всього війська запорозького". Пояснює, що влаштував погроми в Білорусі, аби "спокійно їсти хліб". А ще просить віддати йому в підпорядкування територію між річками Дністер і Південний Буг – "де від сотворіння світу ніхто не жив".

"На цьому шляху хочу збудувати місто і замок, щоб мешкати там з усіма козаками, – пояснює Северин Наливайко. – Яке число козаків буде там, на це нехай вкаже ваша королівська милість. За порогами тримати гетьмана не бажаю, лише поручника. На всіх свавільних козаків, що в моєму реєстрі не перебуватимуть, обіцяю усіма своїми силами вирушити, битву їм дати та вщент винищити, аби не шкодили землям вашої королівської милості. Усіх значніших козаків буду відправляти вам на екзекуцію. А незначним хлопам носи та вуха відтинати, і до війська свого не приймати. Так само вигнанців до війська приймати не буду, окрім тих, що прийдуть з листами від вашої милості. Зате кого упіймаю, буду відправляти до старост українних".

Король не відповідає на листа. Натомість розсилає універсал волинській шляхті. Закликає збирати військо проти повстанців.

Автор: Художній музей у Луцьку
  Борис Карабулін (1926–2012). Взяття Луцького замку Северином Наливайком
Борис Карабулін (1926–2012). Взяття Луцького замку Северином Наливайком

"Збагатившись на наших володіннях, вони продовжують свій поступ: міста, містечка, володіння та доми шляхетські захоплюють, плюндрують, палять і непоправні кривди чинять, – йдеться у наказі. – Аби забезпечити маєтності посполитих та запобігти шкоді наших підданих, писати гетьманам, аби рушили проти них військо та чинили з ними як із ворогами корони".

Наливайко нападає на прихильників унії католицької і православної церков. Основний удар спрямовує на Луцького й Острозького єпископа Кирила Терлецького. Доки той перебуває на перемовинах у Римі, спустошує маєтки його брата Яроша в Дубуї та Отовчичах – зараз територія Білорусі. Козаки ранять урядника, слуг і челядь, забирають коней і золото, нищать важливі папери. Потім грабують дім міщанина Крупи в Пінську. Туди Кирило віддав на збереження ризницю з єпископським начинням і документами.

Похід проти козаків очолює польний гетьман Станіслав Жолкевський – заступник головнокомандувача польського війська. Наливайко об'єднується із запорозьким гетьманом Григорієм Лободою. Вирішальний бій відбувається в урочищі Солониця – тепер Лубенський район Полтавської області. У підпорядкуванні Жолкевського перебуває 3,5 тис. вояків. Козаків – близько 8 тис., а також жінки й діти. Запорожці розбивають табір на березі річки Сула.

"Козаки оточили свій табір чотирма рядами возів, з'єднаних між собою ланцюгами, – оповідає хронікар Йоахим Бєльський. – Навколо возів викопали рів і насипали вал, за яким не було нічого видно. Біля брам насипали високі пагорби, на яких встановили гармати. Так само всередині поставили гармати на наповнених землею високих зрубах. Взяти цей табір штурмом було неможливо. Єдине, що лишалося, – ­оточити його і стежити, щоб козаки не мали змоги випустити на пашу своїх коней, аби ті якнайшвидше поздихали".

Жолкевський знає, що піші запорожці не такі спритні, як вершники. Козаки влаштовують так звані "герці". Найзухваліші та найвправніші вершники їдуть назустріч ворогам, заманюють їх якнайближче до табору, а там відстрілюють із засідок. Тим часом інші козаки збирають корм. Під час однієї з таких вилазок беруть у полон двох солдатів. Одного садять на палю, другого – четвертують.

Козакам бракує їжі й води. Між ними починаються сутички. Під час однієї прихильники Наливайка вбивають Лободу. Непросто і польським воякам. День і ніч вони чекають нападу верхи на конях. Поширюються чутки, начебто серед козаків є здатні витримати дев'ять смертей характерники. Нарешті Жолкевський отримує підмогу з Києва – гармати. Два дні обстрілює табір. Після цього починають наступ. Козаки вирішують видати полякам Наливайка та його найближче оточення. Жолкевський погоджується відпустити запорожців на волю – окрім тих, яких упізнають колишні господарі.

– Все готові виконати, але видавати товаришів – не згідні, – відповідь козацьких посланців. – Видати підданих панам – це значить віддати половину козацтва на катування розлюченій шляхті. Будемо боронитися до останньої хвилі.

– Бороніться, – каже Жолкевський.

Поляки кидаються на табір і винищують майже всіх запорожців. Тільки 1,5 тис. осіб на чолі з Криштофом Кремпським проривають оточення й відступають на Запорожжя. Северина Наливайка доправляють у Варшаву. Королева Анна Ягеллонка просить привезти його до неї. Оглядає Наливайка з балкону свого палацу.

Автор: Wikipedia
  Польний гетьман Речі Посполитої Станіслав Жолкевський (1547–1620)
Польний гетьман Речі Посполитої Станіслав Жолкевський (1547–1620)

"З вигляду гарний чоловік, сильний і стрункий, з вихованим і відвертим обличчям. Ні одним рухом не виказує малодушності або страху. Багато хто шкодував, що він замість використати свою чесноту і мужність на користь батьківщині, обернув їй на згубу", – оповідає присутній при цьому хроніст.

Понад півроку Наливайка тримають у тюрмі. Катують. Не дають заснути: щойно закриває очі, б'ють обухом сокири. На центральній площі йому відрубують голову. Труп четвертують, частини тіла розвішують у різних кінцях міста. По Україні поширюється легенда, начебто ватажка посадили верхи на металевого коня, під яким розпалили багаття, а на голову одягнули розпечену корону.

Слово "наливайко" на наступні десятиліття стає для поляків синонімом непокірного козака.

"По истреблении неслыханным варварством гетьмана Наливайка народ русский объявлен на сейме отступным, вероломным, бунтливым, осужден на рабство и гонение. Шляхетство отлучено от выборов и должностей воинских и судебных, названо холопами. Отобраны от всех чинов и урядников староства, деревни и другие ранговые имения. На места малороссиян помещены везде поляки. Гарнизоны усилены. Воинам королевским дана полная власть над народом и они без всякого угрызения совести делали разные грабительства, насилование женщин и даже детей, побои, мучительства, убийства – одним словом все, что только может придумать необузданное своевольство, разгоряченное напитками", –

цитує невідомого літописця Дмитро Бантиш-Каменський (1788–1850) у праці "История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства"

Половину коней Наливайко віддав запорожцям

На початку 1593 року Северин Наливайко воював проти козаків. У складі війська київського воєводи Костянтина Острозького придушив повстання під проводом Криштофа Косинського. Навесні зібрав власний загін – близько 2,5 тис. осіб. Вирушив на Волощину – тепер територія Молдови, тоді Кримського ханства. У поході здобув майже 4 тис. коней.

Половину вирішив віддати запорожцям – на знак вибачення за участь у війську Острозького. Через посланців обіцяв особисто прийти на Січ, щоб покласти перед ними свою шаблю та "очиститись від усілякої напасті". Якщо ж визнають його неправим – сам підставить голову, аби стяли його власною шаблею.

"Наливайко сподівається, що вони будуть задоволені його законним виправданням і надалі вважатимуть його своїм добрим другом і братом, – нотує австрійський дипломат Ласота, що тоді перебував на Січі. – Бо ж він був на службі у київського воєводи ще до війни проти козаків. Коли почалися непорозуміння, гідність не дозволила Наливайкові полишити дотеперішнього хлібодавця та приєднатися до його ворогів".

Разом із гетьманом Григорієм Лободою він формує військо – 12 тис. осіб. Вдруге вирушають на Волощину. Грабують і нищать міста і села, зокрема Ясси – столицю молдовського господаря Арона. Той змушений вийти з-під підпорядкування Османської імперії та прийняти зверхність імператора Священної Римської імперії Рудольфа ІІ. Наступного року Наливайко вже воює проти турків разом з Ароном.

Також він вирушає зі своїм загоном в Угорщину. Протягом двох місяців допомагає боронитися від татар ерцгерцогу Максиміліану. У листі до польського короля Сигізмунда ІІІ запевняє, що робив це "не за гроші, а з власної охоти лицарської".

Зараз ви читаєте новину «"Відрубують голову. Труп четвертують, частини тіла розвішують у різних кінцях міста"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 647
Голосування Куди плануєте поїхати після всіх карантинів?
  • До моря. У теплі краї
  • У туристичні міста Європи
  • Подорожуватиму Україною
  • Провідаю батьків / родичів
  • Працюватиму. На поїздки немає грошей
  • Мені карантин не заважав подорожувати
Переглянути