Ексклюзиви
Вівторок, 28 серпня 2018 11:55

"У головах російських революціонерів не вкладалося, що Одеса, Харків, Катеринослав і Київ стануть українськими містами

Сучасні межі України сформувалися у 1917–1918 роках

Російські історики й пропагандисти люблять повторювати, що "України ніколи не існувало". Нібито це штучне утворення, яке невідомо навіщо створили більшовики і віддали "исконно русские земли" українцям. Але ще в написаному 1862 року вірші Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна" йдеться про територію "від Сяну до Дону" – від Карпат до північних берегів Азовського моря. Коли документально підтвердили право нашого народу на ці простори?

– Етнічні українські землі були визначені за підсумками першого Всеросійського перепису населення в лютому 1897 року. В опитувальних листках не було графи про націо­нальність, зате стояло питання про рідну мову. Українців тоді називали "малоросами", росіян – "великоросами". "Малоросійською" мовою користувалися близько 18 відсот­ків жителів імперії. Це друга за кількістю група після носіїв "великоросійської" – 45 відсотків.

  Геннадій ЄФІМЕНКО, 47 років, історик. Народився 25 січня 1971 ро­ку в райцентрі Марківка на Луганщині. Батько працював у Марківському військкоматі, мати – вчителька біології. Закінчив історичний факультет Луганського педагогічного інституту імені Тараса Шевченка. Працював учителем історії у середній школі в Марківці. 2001-го захистив кандидатську дисертацію на тему: ”Національно-культурна політика ВКП(б) щодо радянської України (1932–1938)”. Старший науковий співробітник Інституту історії України, науковий редактор громадсько-просвітницького проекту ”LikБез. Історичний фронт”. Цікавиться історією України 1917–1939 років: національно-культурна політика, стосунки між УСРР та Кремлем, вчительство, Голодомор. Видав книжку ”Статус УСРР та її взаємовідносини з РСФРР: довгий 1920 рік” та брошуру ”Формування східного кордону України. Український Донбас”. Співавтор монографії ”Україна радянська. Ілюзії та катастрофи ”комуністичного раю”. Одружений, має трьох доньок та сина
Геннадій ЄФІМЕНКО, 47 років, історик. Народився 25 січня 1971 ро­ку в райцентрі Марківка на Луганщині. Батько працював у Марківському військкоматі, мати – вчителька біології. Закінчив історичний факультет Луганського педагогічного інституту імені Тараса Шевченка. Працював учителем історії у середній школі в Марківці. 2001-го захистив кандидатську дисертацію на тему: ”Національно-культурна політика ВКП(б) щодо радянської України (1932–1938)”. Старший науковий співробітник Інституту історії України, науковий редактор громадсько-просвітницького проекту ”LikБез. Історичний фронт”. Цікавиться історією України 1917–1939 років: національно-культурна політика, стосунки між УСРР та Кремлем, вчительство, Голодомор. Видав книжку ”Статус УСРР та її взаємовідносини з РСФРР: довгий 1920 рік” та брошуру ”Формування східного кордону України. Український Донбас”. Співавтор монографії ”Україна радянська. Ілюзії та катастрофи ”комуністичного раю”. Одружений, має трьох доньок та сина

Як це потім спрацювало?

– За створення власної держави "від Сяну до Дону" взялася Українська Центральна Рада в 1917‑1918 роках. Питання територіального "наповнення" країни було одним із головних. Його вивчав учений-демограф Валентин Садовський. Єдиним об'єктивним і прийнятним з усіх поглядів критерієм усі визнали етнографічний принцип. Один із членів Ради сказав: "Україною ми називаємо край, заселений поспіль нашим українським народом".

Центральна Рада затвердила "Декларацію" – інструкцію для нашої делегації, яка поїхала на переговори з Тимчасовим урядом у Петрограді. За нею, територія України складалася із дев'яти губерній – Київської, Волинської, Подільської, Херсонської, Таврійської, разом із Кримом, Чернігівської, Полтавської, Катеринославської й Харківської. І ще деякі повіти Холмської, Гродненської, Мінської, Курської, Воронезької губерній і Кубанської області. В них переважало українське населення.

Тимчасовий уряд визнав окремішність українського народу й мови. Але пропозиції нашої делегації викликали в Петрограді культурний шок. У головах російських революціонерів не вкладалося, що Одеса, Харків, Катеринослав і Київ стануть українськими містами. Переговори йшли дуже важко. Росіяни доводили, що самостійність України – це "ніж у спину революції". Оцінюючи перемовини, керівник групи Володимир Винниченко сказав: "З гіркостю та жалем мушу зазначити, що руський уряд понижував і ображав нас. Робив це хоч у ввічливій формі, але руська демократія не вважала потрібним прикрить свою націоналістичну брутальну наготу".

Автор: vassilio.livejournal.com
  Залізничний вокзал міста Білгорода – теперішнього обласного центру Росії, 1918 рік. Із 10 квітня по 20 грудня того року в місті стояли війська Української Держави та її союзниці Німеччини. Більшість населення Білгорода й околиць спілкувалися українською мовою
Залізничний вокзал міста Білгорода – теперішнього обласного центру Росії, 1918 рік. Із 10 квітня по 20 грудня того року в місті стояли війська Української Держави та її союзниці Німеччини. Більшість населення Білгорода й околиць спілкувалися українською мовою

Після Другого універсалу в липні 1917-го Тимчасовий уряд погодився визнати Україну в межах, на яких наполягала Центральна Рада. У серпні Тимчасовий уряд визначив підлеглу Генеральному секретаріату територію у складі Київської, Полтавської, Подільської, Волинської та Чернігівської губерній. Територію України в Петрограді намагалися зменшити майже вдвічі. Центральна Рада формальної згоди на таке не дала, але й бойкотувати Тимчасовий уряд не стала. У жовтні того ж року більшовики відсторонили чинний уряд і захопили владу. Після цього в Києві видали Третій універсал – проголосили створення Української Народної Республіки на заявлених раніше в Петрограді теренах. Щоправда, Таврійська губернія тепер була означена українською без Криму – так рахувалися з кримськими татарами. Відтоді поняття "територія України" пов'язували з "кордонами за Третім універсалом".

Виходить, більшовики не мали жодного стосунку до формування території нашої країни й нічого не дарували?

– Так. Вони навіть у Росії почувалися непевно. Якби вони й хотіли щось "подарувати", то не змогли б зробити це. Важливо, як ставила питання Центральна Рада. Вона визнала владу більшовиків, але тільки на теренах Росії. Україна мала право на самовизначення і скористалася ним.

Що завадило утримати цю територію і державність?

– Більшовики. Коли зрозуміли, що без українських ресурсів їм буде важко, – взялися за підпорядкування України. Зараз би це назвали гібридною війною. У Харкові вони проголосили Українську Народну Республіку (Рад). Створили уряд, який назвали Секретаріатом – так само було в українців у Києві. Серед більшовиків в "українському питанні" єдності не було. Частина зовсім не визнавали Україну. Інші були не проти її окремішності. Коли "київські більшовики" просили визнати їхню республіку, Сталін навіть прикрикнув: "Та вгамуйтеся! Старий сердиться!" Мав на увазі Леніна.

Автор: kampot.org.ua
  Карта Української Народної Республіки, 1918 рік. Її випустили в Харкові, в геодезичному видавництві "Южная экспедиция". Знайшли в Сумах, у приватному будинку, 2005-го
Карта Української Народної Республіки, 1918 рік. Її випустили в Харкові, в геодезичному видавництві "Южная экспедиция". Знайшли в Сумах, у приватному будинку, 2005-го

Пізніше більшовики переконалися: ідея створення власної держави "з українською мовою" настільки популярна серед людей, що перемогти "київську владу" можна, лише взявши на озброєння її ж основні гасла. 28 листопада 1918 року оголосили про створення Тимчасового робітничо-селянського уряду України в залізничному вагоні в Курську. Її першою столицею де-факто стало місто Суджа – зараз російська Курщина, а тоді – повітовий центр Харківської губернії Української Держави. Потім червоні захопили інший повітовий центр Харківщини – Білгород. Столиця радянської України мала переїхати туди. Але німецький гарнізон 3 січня 1919 року допоміг більшовикам захопити Харків. Спроби зробити столицями радянської України Суджу й Білгород, а потім оголошення нею Харкова – дуже показові. Вони свідчать про те, що червоні де-факто визнали Україну в її етнічних межах.

За рахунок чого їхня влада здолала справжню УНР?

– Гасло "Всю землю – селянам!" підкупило багатьох в Україні. Навіть повстанські загони переходили на бік червоних.

Що більшовики обіцяли в національному питанні й по кордонах?

– Мовчали, доки не почався наступ на білогвардійців 1919 року. Тоді Ленін у "Листі до робітників і селян України" повідомляв, що "незалежність України визнана". Троцький оголосив наказ по армії, в якому писав про "вільну, незалежну Радянську Україну". Але кордони проводили хитро. Коли мова йшла про північні повіти Чернігівщини, то в Москві були "за" етнічний принцип. Тому Мглинський, Суразький, Стародубський і Новозибківський повіти відійшли до Росії – у них росіяни кількісно трохи переважали українців. А україномовні повіти Курської й Воронезької губерній відмовилися віддавати. У січні-лютому 1919 року керівництво УСРР наполягало на українській приналежності Білгородського і Грайворонського повітів Курщини. Питання про "повернення в Україну" цих повітів у Харкові ставили ще навіть 1926-го.

Автор: Журнал "Око", 1918
  Члени делегації Української Держави на мирних переговорах із представниками Росії в Києві, червень, 1918 рік. Сидять (зліва направо): представник військового міністерства Олександр Сливинський, юрист і голова делегації Сергій Шелухін, міністр закордонних справ Дмитро Дорошенко, професор міжнародного права Отто Ейхельман. Головним питанням переговорників було впорядкування кордонів
Члени делегації Української Держави на мирних переговорах із представниками Росії в Києві, червень, 1918 рік. Сидять (зліва направо): представник військового міністерства Олександр Сливинський, юрист і голова делегації Сергій Шелухін, міністр закордонних справ Дмитро Дорошенко, професор міжнародного права Отто Ейхельман. Головним питанням переговорників було впорядкування кордонів

Як відмежували східні українські землі?

– Взимку 1920 року в більшовиків виникла необхідність подолати управлінський хаос у Донецькому вугільному басейні. Упорядкували Донецьку губернію. До неї ввійшли два повіти Катеринославської губернії – Бахмутський і Слов'яносербський. Але нове утворення не мало власної "продовольчої бази" – сільських районів. Тому до нього включили ще один катеринославський повіт – Маріупольський, від Харківщини – Старобільський, чотири волості Ізюмського та дві – Куп'янського повітів. Іще Донецькій губернії передали значну частину Області Війська Донського. З неї сформували Таганрозький і Шахтинський округи. Ці землі до 1883 року входили до Катеринославської губернії і були заселені україномовними людьми. Але більшу їх частину віддали Північно-Кавказькому краю Росії. Майже всю свою територію нова союзна республіка – УСРР отримала у спадок від доби Центральної Ради й Української Держави часів гетьмана Павла Скоропадського. Там жили люди, рідною мовою яких була українська.

Зараз ви читаєте новину «"У головах російських революціонерів не вкладалося, що Одеса, Харків, Катеринослав і Київ стануть українськими містами». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода