Ексклюзиви
Четвер, 12 вересня 2019 13:51

"Схилив на свій бік буджацьких татар і привів їхніх заручників у наше розташування"

Івана Котляревського хотіли обрати кошовим отаманом

"Поручик був при мені ад'ютантом. Виправдав посаду і звання з відмінною дбайливістю і старанністю, які означають в усьому хорошого офіцера. На вдячність чого і на свідчення, що він гідний уваги начальства, за його здібності й відплату за його заслуги підписом моїм і додатком герба мого до друку стверджую", – писав генерал кавалерії Жан Дотішамп 1806-го в атестаті Сіверського драгунського полку, виданому письменнику Івану Котляревському.

За 10 років до того українець зі збіднілого дворянського роду кинув учителювання в панському маєтку в селищі Коврай Другий – тепер Золотоніський район на Черкащині. Господар ставився до нього зверхньо, платні ледь вистачало на життя й допомогу матері-вдові. Потім ще пан відмовив йому посватати племінницю Марію. Не хотів віддавати родичку за бідняка. За два місяці вона отримала листа з каблучкою. Автор просив не забувати його і писати до Сіверського драгунського полку кадету Івану Петровичу. Та відповіді він не отримав.

Автор: Фото надане Полтавським літературно-меморіальним музеєм Івана Петровича Котляревського
  Портрет капітана Івана Котляревського написав полтавський художник Євген Путря. Протягом 1979–1986 років він створив серію ”Ілюстрована хроніка життя і діяльності Івана Котляревського”. ”Полтавці його назвали ”веселим мудрецем”, – писав історик Сергій Катранов у біографічному нарисі про Івана Котляревського. – Любив гостювати і запрошував у гості. Страви в нього вдома подавалися вишукані, з національної української кухні. У стосунках із людьми був простий, любив козацькі звичаї. У Полтаві з ним віталися по-козацьки: ”Здоровенькі були, добродію куме!” або ”Здоров був, пане Іване Петровичу!”
Портрет капітана Івана Котляревського написав полтавський художник Євген Путря. Протягом 1979–1986 років він створив серію ”Ілюстрована хроніка життя і діяльності Івана Котляревського”. ”Полтавці його назвали ”веселим мудрецем”, – писав історик Сергій Катранов у біографічному нарисі про Івана Котляревського. – Любив гостювати і запрошував у гості. Страви в нього вдома подавалися вишукані, з національної української кухні. У стосунках із людьми був простий, любив козацькі звичаї. У Полтаві з ним віталися по-козацьки: ”Здоровенькі були, добродію куме!” або ”Здоров був, пане Іване Петровичу!”

Полк складається переважно з українців, зокрема – з колишніх козаків. Розквартирований у селищі Катеринопіль на Черкащині. Туди й прибув Котляревський. Отримав уніформу з темного сукна, комір і рукави – помаранчеві, ґудзики з білого металу. Озброїли мушкетом.

У полку споглядає за життям солдатів-українців. Побачене використовує в поемі "Енеїда". Пише її розмовною українською за мотивами твору давньоримського автора Вергілія.

Фрагменти твору ширяться серед освічених людей. 1798-го конотопський поміщик Максим Парпура видає три його частини в Петербурзі. Без дозволу автора.

"Якийсь мацапур (незграбна людина. – Країна), який кривить душею для прибутку, чужеє оддав у печать. Хай іде до пекла, й щоб його там шкварили на шашлики за те", – пише автор у перевиданні поеми.

У війську опановує верхову їзду, стрільбу, стратегію і тактику. Отримує звання підпоручика, згодом – поручика. Призначають інспекторським ад'ютантом при генералі Жані Дотішампі. Той задоволений помічником і перед воєначальниками вихваляє його освіченість.

Корпусний командир 11-ї та 12-ї дивізій генерал Казимир фон Мейєндорф дізнається про вправного ад'ютанта і добивається переведення його у своє підпорядкування. Він саме вирушає в похід проти турків на територію сучасної Молдови. Доручає Івану Котляревському вести журнал воєнних дій.

Планують захопити Бендери – тепер місто в Молдові. Турецький паша Гассан іде на переговори, але відмовляється здати фортецю. Війська Російської імперії великими силами підходять до неї з усіх боків. Місцеві розуміють нерівність сил і здають місто без кровопролиття. Переможці захоплюють 128 гармат, 30 т пороху, 30 тис. ядер, 60 тис. куль та сотні шабель і гвинтівок.

Автор: wikipedia.org
  Рід Котляревських належав до гербу Огоньчик.  Із відомих предків письменника найдавнішим є ієрей Василь Котляревський, який жив на початку  XVIII століття.  Дід Івана Котляревського придбав садибу в Полтаві  за 27 рублів
Рід Котляревських належав до гербу Огоньчик. Із відомих предків письменника найдавнішим є ієрей Василь Котляревський, який жив на початку XVIII століття. Дід Івана Котляревського придбав садибу в Полтаві за 27 рублів

"Військам наказано жителям міста не лише кривди не чинити, а й не чіпати їх зовсім і в розмову не вступати. Заборонено входити в будинки. Якщо застануть на батареї, турок не бити й не виганяти, але затримувати", – пише про захоплення Бендер Котляревський.

Після Бендер армія йде на фортецю Ізмаїл – тепер райцентр Одеської області. Розуміють, що без підкріплення її не взяти. Розраховують на допомогу буджацьких татар, що живуть у селищах неподалік. Відправляють до них посланців на чолі з Котляревським. Татари приймають пропозицію й долучаються до походу проти турків.

"Схилив на свій бік буджацьких татар і привів їхніх заручників у наше розташування. За це все милостивим самодержавцем нагороджений орденом святої Анни III класу з особистим підписом імператора", – йдеться у послужному списку Івана Котляревського.

Ізмаїл зустрічає військо шаленим залпом із гармат. Котляревський бере на себе обов'язок бути зв'язковим і передає найважливіші генеральські доручення до офіцерів під обстрілами. Фортецю захоплюють, ад'ютанта рекомендують нагородити.

Івану Котляревському доручають зустрітися з козаками Задунайської січі, чиї володіння починаються за Ізмаїлом. Її заснували запорожці-втікачі на теренах Османської імперії після ліквідації останньої Січі на Дніпрі 1775-го. Для цього на човні перепливає Дунай. Козаки ведуть його до курінного і розпитують хто такий.

– Чи не той ви Котляревський, що "Енеїду" написав? – питає хтось із присутніх.

– Той самий, – кивнув здивований письменник.

– Так це ти, батьку наш! – каже козак і цитує уривки поеми. – Отакого б нам, браття, за отамана.

Посланець натомість пропонує підтримати похід проти турків. Частина козаків погоджується. Під Ізмаїл Іван Котляревський приводить 500 осіб. Більшість "задунайців" залишаються вірні Туреччині, бо пам'ятають знищення Січі російськими військами.

Автор: Харківський художній музей
  Ілюстрацію ”Еней та його військо” намалював Георгій Нарбут 1919 року. Художник захоплювався твором Івана Котляревського і хотів створити цикл сюжетів до ”Енеїди”. Та зміг виконати лише одну ілюстрацію. Вона увійшла в історію мистецтв як один із шедеврів майстра. ”Нарбут в одній сцені показав усе – і гідність, і велич, і красу, – розповідав про картину 2017 року завідувач науково-дослідного відділу графіки Національного художнього музею України Данило Нікітін. – ”Енеїда” в одному враженні. В той час усе змінювалося дуже швидко. Ті, хто опинялися нагорі, через якийсь час опинялися внизу. Мова йде про гетьмана Павла Скоропадського. Це все Нарбут спостерігав, і деякі історичні алюзії тут теж є”
Ілюстрацію ”Еней та його військо” намалював Георгій Нарбут 1919 року. Художник захоплювався твором Івана Котляревського і хотів створити цикл сюжетів до ”Енеїди”. Та зміг виконати лише одну ілюстрацію. Вона увійшла в історію мистецтв як один із шедеврів майстра. ”Нарбут в одній сцені показав усе – і гідність, і велич, і красу, – розповідав про картину 2017 року завідувач науково-дослідного відділу графіки Національного художнього музею України Данило Нікітін. – ”Енеїда” в одному враженні. В той час усе змінювалося дуже швидко. Ті, хто опинялися нагорі, через якийсь час опинялися внизу. Мова йде про гетьмана Павла Скоропадського. Це все Нарбут спостерігав, і деякі історичні алюзії тут теж є”

1807-го Казимир фон Мейєндорф іде у відставку. Івана Котляревського переводять у Псковський драгунський полк, що перебуває у литовському містечку Ліди. Там конфліктує з командувачем генералом Олександром Прозоровським. Українцю не подобається зверхнє ставлення офіцерів до солдатів. Засуджує прислужництво вояків. Пояснює, що вони не мусять догоджати керівництву. За рік залишає військо в чині "капітана з мундиром" – має право носити форму поза службою.

"Знищення Запорозької Січі доконало назавжди українську свободу і залишило невдоволення в цілому народові. Це треба використати, надіславши в Україну агентів під виглядом купців, які вміло б викликали незадоволення населення, нагадуючи йому про славетне минуле. Коли політика призведе до війни між Францією та Росією, повстання в Україні буде чинником перемоги", – пише військовий аташе Франції у Петербурзі Бургуєн до імператора Наполеона Бонапарта.

1812-го французькі війська йдуть на Російську імперію через білоруські землі. "Якщо я захоплю Київ – візьму Росію за ноги, якщо займу Петербург – візьму її за голову, захопивши Москву – вцілю в серце", – говорив імператор.

Частина українських дворян підтримує французів, але більшість перейнялась опором. На прохання генерал-губернатора України Якова Лобанова-Ростовського Іван Котляревський береться за організацію козачого полку. Він живе в Полтаві, заробляє на життя наглядачем у Будинку виховання дітей бідних дворян.

"Люди хороші, старих немає й молодих не багато. Більшість вступають до полку із задоволенням та не вагаються. Усі зі списами та саморобними шаблями з кіс. Є з рушницями та пістолями, усі справні. Коні невеликі, але до служби готові. Одяг новий, але треба буде привести до єдиного ладу. Загалом прийнято 760 чоловіків, – звітує Іван Котляревський генерал-губернатору за два тижні. – Полк сформовано, й прошу прислати для нього командира й відпустити мене. Я по бідності моїй і по старості матері, підтримувати яку є моїм обов'язком, ніякої служби нести поза Полтавою не можу".

Автор: tarasshevchenko.at.ua
  "Будинок Котляревського у Полтаві" змалював Тарас Шевченко 1845 року. Раніше, дізнавшись про смерть письменника, написав: "Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди. Поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть!" У повістях "Наймичка", "Художник" Тарас Шевченко цитував рядки з "Енеїди". У "Близнецах" згадав про талант, благородство, чуйність і простоту Котляревського. Там же вказав, що на сволоці дому було вирізано дату будівництва – 1710 рік. Зараз у тому будинку працює музей Івана Котляревського
"Будинок Котляревського у Полтаві" змалював Тарас Шевченко 1845 року. Раніше, дізнавшись про смерть письменника, написав: "Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди. Поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть!" У повістях "Наймичка", "Художник" Тарас Шевченко цитував рядки з "Енеїди". У "Близнецах" згадав про талант, благородство, чуйність і простоту Котляревського. Там же вказав, що на сволоці дому було вирізано дату будівництва – 1710 рік. Зараз у тому будинку працює музей Івана Котляревського

Отримує подяку від магістрату за те, що його козаки кривд та утисків містянам не завдали, нічого не вкрали.

Полк вирушає у похід на північ. Іван Котляревський залишається наглядачем полтавського будинку дітей бідних дворян. За віддану працю імператор Олександр I нагородив його званням майора та перснем із діамантом.

"Серед невеликого тодішнього товариства жив у Полтаві один чоловік, відомий кожному жителю. Посідав скромне місце по службі, але за розумом і серцем стояв вище за багатьох. Був веселий оповідач, душа компаній, дотепник, любимий жінками, шанований чоловіками. Уславив себе оригінальними витворами на рідному йому наріччі, що читалися тоді скрізь – і в багатих домах, і в бідних хатах – з однаковим задоволенням, вивчалися напам'ять, переписувалися. Це був Іван Петрович Котляревський", –

Степан СТЕБЛІН-КАМІНСЬКИЙ (1814–1885), педагог

Перед смертю подарував волю кріпакам

1769, 9 вересня – у родині службовця Полтавського магістрату Петра Котляревського й дочки козака Решетилівського полку Параски Жуковської народився син Іван. Його рід походив із козацької старшини польського гербу Огоньчик. Родина мала вісім кріпаків і садибу в Полтаві.

"Нерідко доводилось Іванові вдовольнятися шматком хліба й ходити босим, але жива й весела вдача допомагала переносити нестатки", – писав біограф Олександр Терещенко.

1780 – вступає до Полтавської словенської семінарії. Вивчає латинську й грецьку, поезію, риторику, філософію, арифметику. Складає вірші, тому друзі звуть його римачем. Підробляє вчителем по селах. За рік до закінчення кидає семінарію, бо не хоче ставати священиком. Тоді ж помирає батько.

1789 – влаштовується писарем Новоросійської губернської канцелярії та протоколістом Полтавської дворянської опіки. 1793-го стає домашнім учителем у панському маєтку в селищі Коврай Другий на Черкащині. Поміщик змушує його доглядати за садом і прибирати. Хоче перетворити на кріпака, але Іван добивається свідоцтва дворянина. У селах відвідує весілля й народні свята, записує пісні та легенди.

"Іван Петрович говорив розумно, чітко і просто. Мені приємно було зійтися на думці, що історія України становить один з найважливіших епізодів в історії Росії, – писав у спогадах славіст Ізмаїл Срезнев­ський. – Я розповів йому про свої спроби в збиранні пам'яток народності. Погляд його, спрямований на мене до того якось недовірливо та холодно, оживився. "Коли б то так усі за діло брались", – сказав він і заговорив українською".

1796 – записується до Сіверського драгунського полку. За два роки виходять друком три частини "Енеїди" – першого твору розмовною українською мовою. Повне видання з шести частин публікують у Харкові 1842-го.

1808 – іде з армії та їде у Петербург, щоб улаштуватися чиновником. Винаймає невелику комору і спить у шинелі. Не добившись нічого, повертається до Полтави і стає наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян. На рік заможні поміщики виділяли до 20 тис. руб. на утримання 200–250 учнів. Котляревський скасовує фізичні покарання, будує лікарню та лазню. Заощаджені кошти витрачає на стипендії для вихованців, які вступили до гімназії.

1812 – у Полтаві формує козацький полк із добровольців для війни проти Наполеона.

1816 – призначений директором полтавського театру. Пише п'єси "Москаль-чарівник" та "Наталка Полтавка". Роль Наталки отримує Тетяна Пряженківська. Котляревський її кохає, та вона не відповідає взаємністю.

1818 – вступає до масонської ложі "Любов до Істини" у Полтаві. На зібраннях обговорюють долю кріпаків та необхідність змінити устрій Російської імперії. 1926-го фігурує у справі декабристів як член "Малоросійського товариства". Довести вину не можуть.

1827 – стає наглядачем богоугодних закладів – лікарень і притулків. За вісім років залишає службу через подагру. Має 600 руб. пенсії на рік – тоді сільська хата коштувала близько 200 руб. Передчуває смерть і дарує волю шести кріпакам. Усі пожитки й садибу заповідає економці Мотроні Веклевичевій.

1838, 10 листопада – помирає. В останню путь письменника проводжала вся Полтава. Похований у південному кутку міського кладовища над Кобеляцьким шляхом – тепер територія Свято-Пантелеймонівської церкви.

Зараз ви читаєте новину «"Схилив на свій бік буджацьких татар і привів їхніх заручників у наше розташування"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 5335
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода