– Розчищали торік із батьком хащі у селі навколо закинутої будівлі за нашим городом. За мого життя ця споруда стояла вічно обросла бузиною й кропивою. Коли трохи прибрали, то побачили видряпані по цегляних стінах написи – переважно незнайомі прізвища й імена. Біля них – вертикальні рівчачки по 15 сантиметрів. Углиб мають 3–4 сантиметри, – розповідає 33-річний київський архітектор Олександр Столовий. Він родом із села Козіївка Краснокутського району на Харківщині.
Будівля з подертими стінами – це колишній гамазей, склад-магазин. Його збудували 100 років тому селяни для потреб громади. Гроші на матеріали дав місцевий землевласник.
– Того господаря називали паном Кременецьким, – продовжує Олександр. – Не поміщик, а саме пан. Поміщиком у нас був Харитоненко. А Кременецький – меценат. Сільські діти їздили здобувати освіту за його кошт. Кременецькі господарювали, доки їх не виселила радянська влада під час розкуркулення. Зараз у Козіївці жителів із таким прізвищем немає.
Навколо гамазею були поля з вітряками. Люди возили до них зі складу збіжжя на волах.
– Батько пригадав розповідь прадіда Мусія, що в цьому місці, де пошкоджені стіни, був прив'яз для волів. Вони стояли там і їли. Мотали головами – й рогами попротирали ці канавки. На той час на місці нашої хати був край Козіївки. Проходив шлях, яким з'їжджалися до гамазею від вітряків. Це записано навіть у матеріалах культорологічної експедиції в наше село мистецтвознавця Стефана Таранушенка з Харківського університету. Воли тоді були основним вантажним транспортом на селі. Все ними перевозили. Люди тримали їх до 1950-х. Потім перестали розводити.
Від розкуркулених господарів склад перейшов у власність колгоспу.
– Приблизно до 1960 року будинок використовували як зерносховище. Потім пустував і почав валитися. Зараз ми його приватизували, ремонтуємо, хочемо облаштувати там господарський склад, – каже Олександр Столовий.
8 
35413
Коментарі