Ексклюзиви
Вівторок, 30 червня 2020 11:23

"По тій купелі й масажу я майже забула роки втоми і мою недавню недугу. Ніби вчора покинула смерекові Карпати"

Софія Яблонська знімала китайців прихованою камерою

"Так мало є цікавих людей у нас, до яких можна прив'язатися на довгі роки. Належите до тих, що не дуже рахують на поміч мужчини, бо самі тримаються сильно на ногах", – пише 1936-го редактор львівської газети "Діло" Михайло Рудницький у листі до Софії Яблонської.

Вона родом із Галичини, але вже майже 10 років живе в Парижі. Надсилає до "Діла" замітки про мандри країнами, ілюстровані власними фотографіями. Після навчання в тамтешній школі кінематографічного мистецтва захопилася знімальними апаратами. Купила собі й захотіла фільмувати життя інших народів.

Автор: Неура. Софія Яблонська. – Київ: Родовід, 2018
  Софія Яблонська довгий час жила в Китаї. Готувала українські страви, вишивала рушники
Софія Яблонська довгий час жила в Китаї. Готувала українські страви, вишивала рушники

Володимир Винниченко, з яким Софія Яблонська познайомилася в Парижі 1928-го, скептично ставився до творчих пошуків "дівчиська". Висміював її мрії, вбачав у юній галичанці чергового "метелика", що летить на вогні великого міста. Критикував її перші літературні спроби, особливо мову, засмічену полонізмами, русизмами й стилістичними недоречностями. Софія виправдовувалася, що ніколи не вивчала української. Отримувала знання лише російською, польською та французькою.

Кінокомпанія Indochine Film 1929 року замовляє їй серію документальних замальовок із Марокко. Молодість, щирість і відверта зацікавленість допомагають Софії спілкуватися з вуличними танцюристами й фокусниками, брати участь у святкових співах і запаморочливих танцях. Заводить дружбу із місцевим каїдом – намісником султана, відвідує його палац і гарем.

Навідується до непідкореної провінції, де живуть войовничі бербери. Європейці остерігаються сюди їхати. Мандрує пустелею Сахара. Там зустрічається з кочівниками-сагарцями. "Почула свист кулі, що зачіпила дах, друга – застряла десь у задній частині авта, а третя – в моторі. Вистріли з арабських рушниць літають зі свистом, а стрілка скорости вказує 100", – писала у книжці "Чар Марока" про втечу від нападників.

Проте її симпатії не на боці європейських колонізаторів і американських туристів. Із більшою шаною ставиться до тубільців: "Вигляд у них гордий, але спокійний, їхня шкіра має темно-червоний відтінок, а очі – гарячий блиск. А жінки – мов ті дикі, ніжні квіти".

Після повернення в Париж Софія Яблонська зустрічається з українським сходознавцем Степаном Левинським. Його розповіді надихають вирушити в навколосвітню подорож. Гроші на мандрівку заробляє суборендою вілл на курорті Криниця-Здруй у Польщі.

Наприкінці 1931-го підписує контракт з Indochine Film на серію документальних замальовок із Китаю. Через Єгипет, Цейлон та Індію прямує до китайської провінції Юньнань. Край приваблює тим, що всі попередні спроби кінооператорів добути матеріал у цьому закритому ­регіоні були безрезультатні.

Китайці розбігаються, побачивши кінокамеру. Вони переконані у злих намірах білої жінки, яка хоче відняти їхню душу. Софію Яблонську закидають прокльонами й камінням.

"До людей білої раси китайці ставляться ворожо – видно, бояться, щоб ми не відібрали їхнього краю, так, як їхнім сусідам, – пише у книжці "Далекі обрії" Софія Яблонська. – Не раз свою ворожнечість до нас китайці виявляли відмовою в помочі в часі небезпечних випадків подорожі. Відмовою заїзду на ніч у зливний дощ, а навіть трапилося, що відмовляли продати їжу у відлюдних горах далеких мандрівок".

Та вона не відступає. Орендує на найбільшій торговельній вулиці приміщення й чіпляє вивіску "Імпорт та експорт гуртових товарів". Оголошує про продаж автомобілів і літаків на замовлення. В одній кімнаті ставить стіл із паперами й буклетами. На дверях до другої чіпляє табличку "Дирекція. Приймає тільки у випадках певного замовлення". В ній облаштувала таємний пункт кінозйомки. Через завішане папером вікно фільмує прибуття торгових караванів, як ведуть засуджених до страти бандитів, весільну процесію, похорон багатія, побутові сценки вуличного життя.

Зняте Софія Яблонська надсилає до Парижа. Там вражені кадрами з Юньнаню. Платять за них більші гонорари.

"Це рідкісна жінка: інтелігентна, смілива, метка й самостійна. Має всі риси слов'янки, отже гордість, може, і перебільшену. Її виправи у небезпечні терени, її успіхи в зйомках – це велике шаленство. Аж дивно, що завсігди верталась здорова і ціла", – писав про Софію Яблонську директор, підприємець Жан Арден.

Автор: Неура. Софія Яблонська. – Київ: Родовід, 2018
  В Індокитаї Софія Яблонська сфотографувала дівчат народності чорний тай
В Індокитаї Софія Яблонська сфотографувала дівчат народності чорний тай

У Таїланді князь закохується в Софію. Називає її українською казкою, чіпляє у вітальні її портрет. Не хоче відпускати. Але мандрівниці вдається втекти.

"Майже одночасно з появою тигра я побачила, як мій сусіда дає мені знаки, щоб уже стріляти. Я сама, наче змагнетизована виглядом цього короля джунглів, забула про рушницю", – пише про полювання на тигра в Лаосі. Їй, єдиній жінці, віддають право першого пострілу. Вона не влучає.

У Південно-Східній Азії ледь не вмирає від укусу бананової гадюки, якої не помітила в листі. Іншим разом – від соку отруйної орхідеї, яку зірвала на пам'ять. Важко переносить малярію. Життя їй рятують місцеві знахарі, до яких наважується звернутися.

"Балійські жінки ще ходять з оголеними грудьми, а знаменитий балійський масаж для них – щоденна рутина. Вийшовши з води на берег молода балійка стала робити своєрідну зарядку та старанний масаж усіх своїх м'язів, – ділилася враженнями Софія Яблонська. – Щоб відчути його на собі, я підставила мою ногу до неї. Під глибокими, хоч легкими рухами відчула як слід добродійність того масажу, який дав мені відчуття незвичайної свіжості. По тій купелі й масажу я майже забула роки втоми і мою недавню недугу. Ніби вчора покинула смерекові Карпати".

Шукає місця, не зіпсовані цивілізацією. Її цікавлять люди та звичаї, що не піддалися впливу. Щиро співчуває колонізованим народам, адже завжди залишалася українкою із краю, окупованого іншими.

Під час сходження на найвищу вершину острова Бора-Бора Софія ледь не падає у глибоке провалля й тільки в останню мить її рятує місцевий провідник. Острів у спогадах Яблонської постає раєм, оточеним ласкавим океаном, прекрасною природою, що щедро ділиться з людьми своїми плодами. Населення острова – маорі, прикрашені вінками з квітів, здаються позбавленими заздрощів, ворожнечі й суперництва.

"Тепер мене називають Теура – "червоний птах", – записала там. – Уся моя нова родина та сусіди, всі по черзі кожного дня вчать мене нових мудрощів – як бути щасливою без нічого". Королева Таїті звірялася їй: "Одні народи мусять вмирати, щоб дати місце іншим. Це вічне, незупинне колесо. І не треба нас жаліти. Ми є ще, може, останнім щасливим народом світу. Є в нас сонце, тепло, в наших садах повно овочів, у морі повно риб, у душах – безжурності".

Автор: Неура. Софія Яблонська. – Київ: Родовід, 2018
  Софія Яблонська сидить на капоті авто під час подорожі до Марокко, 1929 рік
Софія Яблонська сидить на капоті авто під час подорожі до Марокко, 1929 рік

"У моїх мандрівках, з краю в край, я ніде не зустріла раю, якого сподівалася. Зате іноді хоч здалека схопила відблисків земного щастя, яке тепер має для мене більшу вартість, ніж уявлені раї. Ось чому далі їду в дорогу, що ще довгою смугою стелиться переді мною. Перебуду ще не одні злидні, переможу ще не одну перешкоду, тільки на те, щоби в переході вкрасти сям-там кілька відблисків екзотичної краси Далекого Сходу", –

писала Софія Яблонська у книжці "Далекі обрії"

Вела рубрику про косметику й фізкультуру

1907, 15 травня – у сім'ї греко-­католицького священника Івана Яблонського в селі Германів – нині Тарасівка Пустомитівського району на Львівщині, народилася донька Софія. Крім неї були ще доньки Ольга та Ірина, сини Ярослав і Мирон-Микола. Під час Першої світової війни батько вивіз сім'ю до Російської імперії. Жили в Києві, Новоросійську, Ростові й Таганрозі. Софія вчилася у школі й підробляла на дрібних роботах.

1921 – перебираються у Львів. Софія вступає до вчительської семінарії. Одночасно закінчує курси крою та шиття, книговодства й комерційної діяльності для жінок від Національної комерційної академії.

"Бачивши на власні очі стільки злиднів, вона хотіла чимшвидше добитися чогось кращого. Прагнула вивчитися і все знати", – писала про Софію Яблонську її подруга Марта Калитовська у статті "Софія Яблонська: подорожник і людина".

1925 – стає керуючою двох кінотеатрів у Тернополі, що належать її брату Яро­славу. Починає захоплюватися кінематографом, мріє про акторську кар'єру. Вступає до драматичної школи у Львові.

1927 – всупереч волі батьків вирушає до Парижа, щоб навчатися у школі кінематографічного мистецтва Луї Паглієрі. Знімається у двох фільмах фірми Pathe'-­-Natan. Розуміє, що кар'єра кіноактриси її не приваблює. Цікавить процес зйомки. Опановує роботу з кінокамерою й захоплюється документальним кіно.

1932 – після подорожі до Африки у Львові видає україномовний роман "Чар Марока". Стає першою жінкою, яка з кінокамерою й фотоапаратом вирушає в навколосвітню подорож. За три роки відвідує Єгипет, Шрі-Ланку, Китай, Малайзію, Таїланд, В'єтнам, Камбоджу, Лаос, Сінгапур, Індонезію, Австралію, Нову Зеландію та США. У Китаї одружується з французьким інженером Жаном Уденом, якого називає Іваном.

1935 – приїжджає до Львова на зустрічі з читачами її дописів у виданнях "Нові Шляхи", "Ми і Світ", "Назустріч", "Діло". Наступного року видає книжку "З країни рижу та опію". Її навколосвітня подорож, професія кінооператора й матеріали стають для галицької молоді прикладом успішної кар'єри. У журналі "Нова Хата" протягом 1936–1937 років веде рубрики "Ніколи не пізно" та "Кілька рад Кльодини", де пише про косметику й фізичні вправи, розроблені на основі власного досвіду. Ілюстрації до статей малює їй чоловік.

1939 – Жан Уден обіймає посаду посла Франції в Китаї. Переїжджає туди із сім'єю. Софія Яблонська вдома вчить його говорити українською. Заводить город, засаджений мальвами й соняшниками. Виховує трьох синів. Китайцям показує, як вишивати рушники й готувати борщ.

1946 – переїжджають до Франції. Захоплюється флористикою й мистецтвом складання букетів. Після смерті чоловіка 1955-го викуповує ділянку на острові Нуармутьє в Атлантичному океані. За власним проєктом будує й декорує віллу. Згодом проєктує будинки на замовлення. Одну з робіт місцева комісія архітекторів відзначає як художню цінність острова.

1960 – працює над повістю-спогадом "Розмова з батьком". Описує дитинство, побут і стосунки між людьми.

1971, 4 лютого – Софія Яблонська загинула в автокатастрофі. Похована у Франції.

Зараз ви читаєте новину «"По тій купелі й масажу я майже забула роки втоми і мою недавню недугу. Ніби вчора покинула смерекові Карпати"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 147
Голосування Хто посяде друге місце в УПЛ 2019/20?
  • 1) "Динамо"
  • 2) "Зоря"
  • 3) "Десна"
Переглянути
Погода