Ексклюзиви
Вівторок, 07 квітня 2020 10:20

"Пішла звичайна застільна розмова. Та всі розуміли, що сталося непоправне"

Володимир Маяковський привіз коханій із Парижа автомобіль

"Мама скаржилася, що Маяковський унадився до Ельзочки. Просиджує ночі безперервно, тому вона через кожні пів години встає з ліжка гнати його. Вранці він хвалиться, що пішов дверима, а повернувся у вікно. Якось не застав Ельзи вдома і залишив жовту візитну картку таких розмірів, що мама не втрималася і наступного дня повернула йому зі словами: "Володимире Володимировичу, ви забули в нас учора вашу вивіску", – пише у "Пристрасних розповідях" господиня петроградського літературно-художнього салону 24-річна Ліля Брік про знайомство з поетом 22-річним Володимиром Маяковським у липні 1915-го на дачі її батьків під Москвою.

Молодша на п'ять років сестра Ельза зустрічалася з ним.

Дівчата виросли в московській сім'ї піаністки й адвоката Каганів. Володимир приїхав до Москви з Грузії, де навчався в училищі живопису. Він рано залишився без батька, жив із матір'ю та сестрами в орендованій кімнаті.

Автор: artmoskovia.ru
  Володимир Маяковський був поетом, драматургом, кіносценаристом, режисером, актором, художником і редактором журналів. ”Він ходив стрижений під машинку. Виглядав як дуже висока та пропорційно досконала людина, красива і міцна, витривала, як думалося мені, на багато десятиліть уперед, – згадував у статті ”Маяковський у двадцятих роках” поет Петро Незнамов. – В якому він був костюмі – не пам’ятаю, але здавався таким, що вріс у нього. І костюм був радий служити цій органічно охайній людині”
Володимир Маяковський був поетом, драматургом, кіносценаристом, режисером, актором, художником і редактором журналів. ”Він ходив стрижений під машинку. Виглядав як дуже висока та пропорційно досконала людина, красива і міцна, витривала, як думалося мені, на багато десятиліть уперед, – згадував у статті ”Маяковський у двадцятих роках” поет Петро Незнамов. – В якому він був костюмі – не пам’ятаю, але здавався таким, що вріс у нього. І костюм був радий служити цій органічно охайній людині”

Провідавши хворого батька, Ліля Брік повертається в Петроград. Заміжня за літературознавцем Осипом Бріком. За місяць до тодішньої столиці їде і Володимир Маяковський, працює креслярем в автомобільній школі. З Ельзою Каган приходить до Бріків. Там уперше читає свою поему "Хмарина в штанях". Завершивши, просить дозволу присвятити твір господині. Вона не проти. Тоді автор на рукописі виводить "Лілі Юріївні Брік".

"Далі пішла звичайна застільна розмова. Та всі розуміли, що сталося непоправне, – писав у книжці "Тринадцятий апостол. Маяковський" поет Дмитро Биков. – Незрозуміло ще, добре чи погане, але безсумнівно значне, можливо – велике".

Осип Брік допомагає публікувати поему й інші вірші, дає гроші. Письменник-початківець закохується в його дружину.

"Володя не просто закохався, він напав на мене. Два з половиною роки не було мені спокійної хвилини. Боялася його напору, невгамовної та неприборканої пристрасті, – згадувала Ліля. – Любов його була безмірна. Коли ми познайомилися, він одразу почав шалено залицятися. А навколо ходили похмурі мої шанувальники. Пам'ятаю, він сказав: "Господи, як мені подобається, коли мучаться, ревнують". Ельза дізнається про захоплення коханого її сестрою. Однак зберігає з ним дружні стосунки. Володимир Маяковський переїжджає у квартиру Бріків. Там влаштовує посиденьки із друзями-футуристами. Із Лілею ходить гуляти містом, роблять закупи, плавають човном відпочивати на островах Фінської затоки.

"Уже в старості Ліля Брік вразила зізнанням: "Я любила кохатися з Осею. Тоді ми замикали Володю на кухні. Він рвався, хотів до нас, дряпався у двері і плакав". Вона здавалася мені монстром. Але Маяковський любив таку. З батогом", – писав поет Андрій Вознесенський у статті "Музи та відьми століття".

Володимир Маяковський вважає Лілю Брік музою. За її наполяганням позбувається яскравого епатажного одягу. Переходить на ділові костюми, купує пальто і тростину. Їй присвячує більшість творів. Серед них "Флейта-хребет", де є рядки про ревнощі:

"До утра раннего

в ужасе, что тебя любить увели,

метался

и крики в строчки выгранивал,

уже наполовину сумасшедший ювелир".

Маяковський починає краще заробляти і багато витрачає на Бріків. Коли їде кудись виступати з віршами чи лекціями про мистецтво, в листах до Лілі постійно нагадує, щоб вона зайшла у видавництво чи редакцію по його гонорар. Запитує, чи потрібні їй гроші і що треба купити. З 1919-го втрьох винаймають житло в Москві.

Їдуть разом до Берліна. "Маяковський, як дитина, був збентежений, зворушений і захоплений живою величезністю міста", – згадував Борис Пастернак. Беруть участь у поетичних читаннях і дискусіях про сучасну літературу. Живуть у готелі в центральній частині міста. Поет щодня замовляє доставку великих букетів для Лілі. Водить по ресторанах.

За пів року вперше в житті сідають на літак, дістаються з Москви до Кеніґсберга. Відпочивають на курорті Нордернай. Там до них приєднується Віктор Шкловський. Він згадував: "Маяковський грався з морем, як хлопчик".

1922-го Ліля Брік пропонує Володимирові Маяковському пожити окремо два місяці. Каже, набрид спільний побут. Він погоджується, але наступного дня пише: "Я вже страждаю від важкої муки. Та впевнений, змушу себе витримати домовлений термін. Якщо Лілік мене любить, вона припинить моє страждання раніше або якось полегшить його. Якщо хоча б за годину до кінця терміну ти нічого не зробиш, буду знати, що я люблячий ідіот. І для Ліліка всього лише піддослідний кролик".

За кілька тижнів погрожує, що не буде більше надсилати їй листів. "Я рада! – відписує. – Вірю, що ти можеш бути таким, якого я завжди мріяла любити".

Автор: thecharnelhouse.org
  У лютому 1930-го в Клубі письменників у Москві провели виставку ”20 років праці”. На ній Володимир Маяковський представив афіші до його виступів, публікації в газетах, створені ним плакати й книжки, записки із запитаннями, які отримував під час зустрічей
У лютому 1930-го в Клубі письменників у Москві провели виставку ”20 років праці”. На ній Володимир Маяковський представив афіші до його виступів, публікації в газетах, створені ним плакати й книжки, записки із запитаннями, які отримував під час зустрічей

Не витримує, пише знову: "Знаю, що вже замінений кимось. Вже не існую для тебе. Тобі хочеться, щоб мене не було. Напиши хоч два рядки, аби мені не було зайвого болю. Досить болю! Якщо я лепечу ревниву дурість – черкни кілька речень. Якщо це правда – мовчи. Тільки не пиши брехні – заради бога".

"Я не скуплюся, Володик, – повідомляє Ліля Брік. – Ти не замінений. Це правда, хоча я і не зобов'язана бути правдивою з тобою. Обіймаю тебе і цілую міцно. Кішечка".

Вона заводить роман із керівником Промбанку Олександром Краснощоковим. Стосунки обговорює вся Москва. Їх перериває арешт чиновника, якого звинувачують у зловживанні службовим становищем. Ліля Брік забирає до себе його доньку. У листах до Маяковського зізнається, що не може кинути її, доки батько у в'язниці.

Поет намагається роботою приглушити невдачі у стосунках. Виступає в СРСР і за кордоном. Осип Брік у розмовах зі знайомими все частіше натякає на виселення Володимира. Ніби той сам цього прагне. А його дружина пише поету: "Мені здається, що ти вже кохаєш мене набагато менше. Дуже мучитися не будеш без мене".

Володимир Маяковський їде в США. Там художник Давид Бурлюк знайомить з емігранткою з Російської імперії 20-річною Єлизаветою Зіберт. Вона привертає увагу поета впевненістю в собі та подібністю до Лілі. Супроводжує його як перекладачка. Після виступів і зустрічей разом гуляють. Коли проводить його на корабель і повертається додому, бачить встелене квітами ліжко.

У Москві поет отримує квартиру. Заселяється разом із Бріками. Заводить роман із Наталією Брюханенко, яка працює в Держвидаві. Наприкінці серпня 1927-го відпочивають у Криму. Поет постійно дивує її. Якось скуповує всі лотерейні квитки в міському парку.

– Один букет – це дрібниця. Мені хочеться, щоб ви згадували, як вам подарували кіоск троянд і всі парфуми, які є в Ялті! – вигукує під час прогулянки на її день народження. Дарує оберемок квітів.

Наступного року він хворіє. Наталія приходить провідати. Коли заходить мова про почуття, він зітхає: "Я люблю Лілю. До інших можу ставитися добре або дуже добре. Давайте будете моєю коханою на другому місці". Вони розлучаються.

У Парижі Володимир Маяковський зустрічається з колишньою дівчиною Ельзою Каган. Вона знайомить з іншою емігранткою Тетяною Яковлєвою, яка працює манекенницею. Закохується в неї. Після вечері прово­джає додому. В таксі вкриває її своїм пальтом.

"Я відчула несподівану ніжність і дбайливість, – згадувала Тетяна Яковлєва. – Не відповісти на неї було неможливо". Вони гуляють щодня. Поет пише вірш "Тетяні Яковлєвій". Їй це не подобається – не хоче розголосу. Тому публікувати твір не дозволяє.

"Авто повинне бути обладнане запобіжниками спереду і ззаду, додатковим інжектором збоку, електричною щіткою для перед­нього скла, фарою позаду із написом "Стоп", – лист із такими побажаннями отримує в Парижі Володимир Маяковський від Лілі Брік. Давно пообіцяв купити їй Renault. За кілька тижнів чорно-сіру машину доставляють до Москви. Жінка стає першою водійкою в місті.

Тетяні Яковлєвій поет пропонує вийти за нього заміж і повернутись у СРСР. Та відмовляє. Перед від'їздом він укладає контракт із паризькою квітковою фірмою на доставку букетів. Протягом кількох років Тетяна щонеділі отримує квіти.

"Він хотів сім'ю. Але жодна жінка не могла сподіватися, що він розійдеться з Лілею, – писала у спогадах Ельза Каган. – Бувало, закохувався, але його симпатія з почуття самозбереження не хотіла калічити своєї долі. Знала, що Маяковський зруйнує її життя. Тому він кидався від однієї до іншої, як "донжуан, розіп'ятий любов'ю".

7 сценаріїв для фільмів написав Володимир Маяковський. За трьома зняли картини 1918-го за участі автора – "Не для грошей народжений", "Панночка і хуліган" та "Закута фільмою". Коли Ліля Брік дізналася, що він почав зніматися у другому, попросила в листі: "Милий Володю, будь ласка, дитинко, напиши сценарій для нас із тобою". Вже за місяць газета "Світ екрана" повідомила про придбаний студією "Нептун" новий сценарій поета – "Закута фільмою" – історія зустрічі неприкаяного художника і балерини, яка зійшла з екрана. Маяковський грав і був співрежисером стрічки

"Товаришу Єжов, прийміть до уваги лист Брік. Маяковський – все ще найкращий і найталановитіший поет нашої радянської епохи. Байдужість до його творчої спадщини є злочином. На мою думку, скарги Брік цілком виправдані", –

пише 1935 року секретар ЦК ВКП (б) Йосип Сталін главі відділу керівних партійних органів ЦК ВКП (б) Миколі Єжову. Після смерті Володимира Маяковського його мало публікують і вивчають. Називають формалістом. Ліля Брік звертається до Сталіна з проханням переглянути ставлення до творчості поета. Після цього він стає популярним у СРСР. Письменник Борис Пастернак писав, що Маяковського "почали нав'язувати, як картоп­лю за імператриці Катерини ІІ"

Мав доньку в США

1893, 19 липня – в сім'ї лісничого Володимира Маяковського у селі Багдаті – зараз це місто на заході Грузії, народився син Володимир. Назвали на честь батька, бо народилися в один день. Предки були із запорізьких козаків, що перебралися на Кавказ і отримали дворянський титул. Мати Олександра Павленко походила з української сім'ї з Кубані. Крім Володимира, були старші доньки Людмила й Ольга. Сини Костянтин та Олександр померли малими.

1902 – Володимир Маяковський вступає до гімназії в Кутаїсі – за 25 км від рідного села. Стає прихильником таємних революційних рухів. 1906-го його батько помирає від зараження крові – почалося після уколу пальця голкою під час зшивання паперів. Відтоді син уникає шпильок. Мати з дітьми переїжджає до Москви, де навчається Людмила. Володимир іде до класичної гімназії. Живуть на 50 руб­лів пенсії матері. Грошей не вистачає, продають меблі. За два роки сина відраховують через несплату.

1908 – стає членом Російської соціал-демократичної робітничої партії, працює пропагандистом. Тричі арештовують – за участь у роботі підпільних друкарень, зв'язки з анархістами та сприяння втечі жінок-­політкаторжанок із тюрми. Пів року проводить в одиночній камері Бутирської в'язниці. Починає писати вірші. "Спасибі наглядачам – при виході зошит із віршами відібрали, – згадував. – А то ще надрукував би". Звільняють за браком доказів.

1911 – вступає до Московського училища живопису, скульптури й архітектури. Лише туди беруть без свідоцтва про благонадійність. Знайомиться із засновником футуристичної групи "Гілея" Давидом Бурлюком. Входить у коло поетів. Вірш "Ніч" публікує у футуристичному збірнику "Ляпас суспільному смаку".

1913 – створює трагедію "Володимир Маяковський", ставить її та виконує головну роль. Наступного року виключають з училища через політичну діяльність.

1915 – стає креслярем у Петроградському автомобільному училищі. Закохується в Лілю Брік, живе з нею та її чоловіком у їхній квартирі. 1917‑го повертається до Москви. Працює в Російському телеграфному агентстві. Створює тексти та графіку для пропагандистських плакатів. 1921 року з художником Антоном Лавінським ставить свою п'єсу "Містерія-буфф". Його дружина Єлизавета народжує від Маяковського сина Гліба-Микиту. Він став скульп­тором, помер 1986-го.

1922 – з художниками і письменниками створює ЛЕФ – Лівий фронт мистецтв. Відвідує з лекціями та виступами Латвію, Францію й Німеччину. Пише дописи до радянських газет про життя за кордоном.

1925 – мандрує Кубою та Мексикою. Три місяці виступає з віршами по США. В Нью-Йорку закохується в російську емігрантку 20-річну Єлизавету Зіберт. Наступного року вона наро­джує від нього доньку Хелен. Батько єдиний раз бачить її 1928-го в Ніцці. Стала письменницею, померла 2016 року.

1930, 14 квітня – у найманій кімнаті в Москві Володимир Маяковський застрелився. Поета кремували, прах зберігали в колумбарії Нового Донського кладовища. 1952‑го Ліля Брік і старша сестра поета Людмила добилися перенесення його на Новодівиче кладовище.

"Я встигла дійти до парадних дверей і почула постріл, – розповідала Вероніка Полонська в інтерв'ю журналу "Радянський екран" 1990-го. Володимир Маяковський у день самогубства просив її залишити чоловіка і вийти за нього. Запізнювалася на репетицію, тому пообіцяла поговорити ввечері. – Повернулася і побачила дим від пострілу. На грудях Маяковського була невелика кривава пляма. Я кинулася до нього. З'явилися люди, мені хтось сказав: "Біжіть, зустрічайте швидку допомогу. Вибігла, зустріла. Повернулася, а на сходах хтось каже: "Пізно. Помер".

Зараз ви читаєте новину «"Пішла звичайна застільна розмова. Та всі розуміли, що сталося непоправне"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 304
Голосування За якою перенесеною культурною подією ви найбільше сумуєте?
  • Книжковий Арсенал
  • Кінофестиваль "Молодість"
  • Atlas Weekend
  • UPark Festival
  • Leopolis Jazz Fest
  • Kyiv Comic Con
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода